Пошук

Як працює інклюзія в українських університетах і чого їй бракує

Інклюзивна вища освіта в Україні: формальність і реальність
Читать на русском

Інклюзивна освіта в українських вищих навчальних закладах гарантується державою. Соцпортал дізнався, як вона виглядає на практиці та що про неї думають студенти й викладачі.

Україна почала створювати інклюзивні групи в університетах після ратифікації конвенції ООН про права людей з інвалідністю у 2009 році. І зараз більшість українських провідних вишів звітують про наявність відповідних умов для навчання.

Інклюзивна освіта в українських університетах регламентується трьома основними документами:

Українські університети беруть на себе зобов’язання забезпечити комфортні умови для навчання всіх студентів з особливими освітніми потребами (ООП), які до них вступають. Для цього створюють безбар’єрне середовище: пандуси, ліфти, маркування поверхів. Також для студентів із ООП розробляють індивідуальний навчальний план. Цим займаються ресурсні центри, які спеціально створюють в університетах для забезпечення інклюзії. Вони також проводять навчання для викладачів, які мають бути готові працювати з різними студентами. В той же час фінансуються ці центри найчастіше самими університетами, а також за рахунок благодійних фондів.

Коли в Україні почали впроваджувати інклюзію в університетах

Про роботу ресурсних інклюзивних центрів розповіла кандидатка педагогічних наук та провідна фахівчиня з питань інклюзії в Україні Зоряна Ленів.

Комусь зі студентів, наприклад, треба шрифтом Брайля щось роздрукувати, або продублювати матеріали в збільшеному вигляді для студентів, які погано бачать. Також є наукові працівники, які проводять дослідження: анкетування зі студентами, визначають, що їм потрібно, яка допомога. Бар’єри є різні - і психологічні є ще складнішими, аніж фізичні. Тому в штаті такого центру обов’язково має бути психолог. В окремих ЗВО надаються ще й реабілітаційні послуги. Коли я стажувалась за кордоном, то бачила навіть осередки з басейнами, інклюзивними оркестрами, відповідною комп’ютерною технікою, - розповіла доцент.

За її словами, для студентів на візках, тих, у кого порушена координація, осіб зі зниженим зором, нечуючих важливе окреме устаткування. Адже студент має без проблем діставатись до всіх навчальних приміщень, переходити з корпусу в корпус і при цьому почуватись комфортно.

Щодо створення безбар’єрного середовища – то поступ, безперечно, є: університети встановлюють пандуси, виділяють чималі кошти на те, щоб встановити ліфт – аби повністю всі приміщення, наприклад для студентів із ДЦП, були доступними. Якщо, скажімо, студент незрячий – тоді потрібно робити маркування приміщення, на кожному поверсі на перилах сходів, щоб людина могла зорієнтуватись. Також усі таблички мають дублюватись шрифтом Брайля – від кабінету ректора до санітарно-гігієнічної туалетної кімнати, мають бути враховані назви всіх кабінетів, деканату, кафедр. Обов’язково повинні бути полоси жовтого кольору – на позначення дверей, сходів, ліфта, перил, високих порогів для осіб зі зниженим зором, - розповіла Зоряна Ленів.

Окрім спеціального обладнання приміщень певні категорії студентів мусять мати окремого помічника. Наприклад, тим, хто погано чує, мають надати тьютора. Жестова мова на законодавчому рівні в Україні прийнята як державна мова викладання для глухих, фахівців бракує.

Мусить бути перекладач, який є посередником – між викладачем і студентом, між студентом і іншими студентами. Зараз в Україні це є проблема, в університетах перекладачів жестової мови ніде не готують. Займаються частково цим питанням УТОГ (Українське товариство глухих - ред.), є частково курси перекладачів жестової мови, зокрема в УКУ (Український католицький університет – ред.), але централізовано їх не випускають – ані для учнів закладів загальної освіти, щоб вони могли навчатись на інклюзії, ані для університетів. Тому інтегрування у вищу школу осіб нечуючих є ускладненим зараз в Україні, - розповідає фахівчиня.

Окрім безбар'єрного середовища студентам гарантують доступ до всіх навчальних матеріалів. Тож для осіб, які погано бачать, матеріали, екзаменаційні білети у ресурсному центрі дублюють шрифтом Брайля. Можуть впроваджувати спеціальні зміни задля більш комфортного сприйняття матеріалу студентами із ООП, але при цьому фахівчиня наголосила, що самі програми не можуть істотно спрощувати.

Не треба забувати – що це майбутній фахівець якоїсь певної галузі – тому інтелект має бути в нормі. І студент такий має навчатись “без поблажок”. Тому особливих освітніх потреб, таких як мають школярі, студенти не можуть мати, інакше не отримають весь обсяг знань і не виконають навчальний план, - зауважила Зоряна Ленів.

На які спеціальності вступають діти з інвалідністю

На сьогодні в Україні студенти з ООП можуть вступати на різні факультети, також отримувати професійну технічну освіту. Часто такі студенти стають успішними, якщо правильно обирають фах.

Є історичні факти, коли люди з серйозними обмеженнями життєдіяльності досягали значних висот у різних сферах. Взяти тільки до прикладу паралімпійський спорт – де наші спортсмени завжди переможці. У мене особисто є багато друзів, які мають інвалідність і є прекрасними науковцями, політиками, журналістами, управлінцями, психологами, логопедами, священниками, митцями... Люди з особливими освітніми потребами, коли вони вже вивчились, на робочих місцях є дуже скрупульозні, відповідальні, надійні, прагнуть вдосконалюватись, стараються й не порушують трудову дисципліну. У мене багато років працювала секретарем дівчина зі зниженим слухом і прекрасно ладнала зі своїми завданнями, я нею була дуже задоволена, – розповіла Зоряна Ленів.

Абітурієнти із ООП мають право вступати на безкоштовне навчання. Разом із кількома іншими пільговими категоріями дітей - абітурієнти із ООП можуть претендувати на бюджетне місце в університеті. За квотами-1 таких місць може бути до 10%, але не менше 1%.

84 спеціальності пропонує дітям із інвалідністю університет «Україна».

Починаючи з 1998 року до університету набирають дітей із фізичними й ментальними порушеннями. Студенти із затримкою психічного й інтелектуального розвитку найчастіше вступають на факультет «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». За фахової підтримки, можуть опанувати вузьку спеціальність і отримати диплом бакалавра. Про це розповіла заступниця керівника інклюзивного центру Наталія Ушеренко.

Зараз в «Україні» є студенти і з розумовими порушеннями – розладами аутистичного спектру, студенти із шизофренією. Здебільшого вони вступають на інформаційно-бібліотечну справу. Буває, коли хочуть на інші факультети – тоді за погодженням з інститутом. Наш центр підтримки працює з самого відкриття ВИШу. Для деяких студентів наш університет лишається альтернативою. Для «візочників» зараз досі може бути недоступна більшість навчальних закладів, просто не можуть на 2-3 поверх потрапити. Ментальну інвалідність теж переважно не хочуть брати. У нас нема стипендії, але безкоштовне навчання. До того ж комфортне середовище. Діти сприймають здебільшого кожного як свого, не роблять винятків, – розповіла фахівчиня.

В університеті «Україна» студенти навчаються за рахунок фонду соцзахисту інвалідів. Батьки мають звернутись до центру. Для студентів на візочках «Україна» кілька разів на тиждень організовує трансфер. За словами фахівчині – зараз університет планує розширювати коло можливостей саме для студентів із ООП.

Можливо, маємо більше відкривати спеціальностей «молодших спеціалістів», які прирівнюються до робітничих – саме для дітей із ментальною інвалідністю, потрібен більший спектр. Для студентів із іншими порушеннями - коло спеціальностей широке – є й економіка, ІТ, медичні зараз спеціальності маємо, філологія, право, – зауважила Наталія Ушеренко.

Кому доступна якісна вища освіта в Україні
Топ
(Не)доступне піклування держави

Кому доступна якісна вища освіта в Україні

17:39, 15.04.21

З якими проблемами стикаються студенти з ООП та що вони кажуть про інклюзію

Попри те, що в Україні активно впроваджують інклюзію, студенти неспеціалізованих університетів не завжди можуть оцінити її переваги. Студентка другого курсу одного зі столичних університетів, який постійно претендує на високі місця в рейтингах, розповіла, що навчальний заклад підтримує інклюзивну програму. Проте на практиці – бракує спеціального обладнання, а викладачі не завжди знають особливості студентів із ООП.

Коли я почала навчатися на першому курсі, то не знала, що був розроблений проєкт концепції розвитку інклюзивної освіти - для мене це дивно, бо якщо це створили для студентів з інвалідністю, то вони перші мають про це знати. Потім урочисто відкрили ліфт у одному з корпусів, мене туди запросили - як студентку з особливими освітніми потребами. Ліфтом я не користувалася, бо навчаюсь в іншому корпусі, – розповіла студентка.

Дівчина відзначила, що досі не має можливості без перешкод потрапити спочатку до самої будівлі університету, а потім до аудиторії. До пандемії, коли вона відвідувала пари, візок піднімали технічні працівники, а мама допомагала піднятись.

Це важко. І мені незручно, що я мушу з мамою ходити на пари. Необхідне облаштування приміщень факультетів, інститутів ліфтами для маломобільних людей. Я розумію, що центр не керує цим питанням, але було би цікаво дізнатися інформацію, яка робота ведеться. Пандус є, але занадто крутий кут, навіть за допомогою технічних працівників піднятися ним важко, – зауважила студентка.

Що робити, якщо аудиторії й спеціальні приміщення не обладнані

Дівчина перерахувала також проблеми, з якими стикається, вже перебуваючи в приміщенні – аудиторії не обладнані належним чином, а для пересування бракує асистента.

У самій аудиторії на заняттях – мені зручніше залишатися в своєму візку, але мушу пересідати, бо ніде немає окремо парти без лави. Спеціальна вбиральня є, але тільки на першому поверсі, до того ж, вона розташована в чоловічій вбиральні. Спершу я взагалі соромилась туди заходити. Дуже би було зручно мати асистента, якій би допомагав мені, переходити в іншу аудиторію, підготуватися. Це робила мама, але мені незручно, що я ходжу з мамою на навчання, по всім аудиторіям. Це весь час мені нагадує, що я в чомусь обмежена, – розповіла студентка.

Щодо самого процесу навчання дівчина зауважила, що потребує більше часу на виконання завдання, на усну/письмову відповідь.

Не всі викладачі це розуміють, які складнощі можуть виникнути і чому у певних студентів. Було би дуже добре, якщо би запровадити системну консультативно-роз’яснювальну роботу серед викладачів, науково-педагогічного складу, навчально-допоміжного персоналу, студентства для забезпечення прав здобувачів з особливими освітніми потребами на освіту. Людині може бути незручно пояснювати це на парі. Таке може трапитись через незнання специфіки захворювання студента. Потрібна адаптація освітніх програм. Інклюзивне навчання – це ж комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Для цього треба налаштувати організацію навчання в університетах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей освітньої діяльності таких студентів. Тоді це буде дійсно комфортне навчання для всіх, – зауважила студентка.

Дівчина розповіла, що сама звертається до викладачів, пояснює нюанси співпраці зі своїми особливостями.

У наших нормативних документах про інклюзивну освіту все чудово прописано, але це не діє в більшості випадків. Треба більше інформації про людей з особливими потребами, що вони такі, як і всі інші, мають цілі, бажання, мрії, амбіції… Мене іноді збиває з пантелику, чого люди так дивуються, коли дізнаються, що я навчаюся на денній формі навчання, займаюсь спортом, мандрую. Прибрати те, що обмежує самостійність на всіх рівнях (забезпечення архітектурної доступності, можливість добратися всюди самому: вбиральня, їдальня, бібліотека, аудиторія...). Тоді не буде помітна різниця. Ще важливо спілкуватися на рівних, просто враховуючи певні психічні моменти (більше часу, щоби дослухати, перепитати, якщо не зрозумів), без жалю, з повагою - це мотивує на працю. Коли я була за кордоном, я взагалі не відчувала ніякої різниці, на візку я чи ні, головне - ти особистість і крапка. Хочу, щоб так було в Україні, – зауважила студентка.

Викладачка Вінницького педуніверситету Ірина Саранча має інвалідність. Звертає увагу на незручності, які можуть спіткати студентів з особливими освітніми потребами в університеті.

Є проблема, бо не всі університети в Україні мають центри підтримки студентів із інвалідністю. Тож, відповідно, не всі університети доступні для таких студентів. Більшість навчальних закладів не мають у штаті сурдоперекладачів. Ще одним мінусом інклюзивної освіти є відсутність корекційної підтримки студентів з інвалідністю, бо центри реабілітації, інклюзивної освіти обслуговують дітей до 18 років. Після 18 люди не мають можливості отримувати необхідні корекційні послуги. За кордоном університети мають можливість утримувати великі центри підтримки студентів із особливими освітніми потребами. Я була в Польщі, в університеті Марії Кюрі, там є цілий великій відділ, який займається питаннями студентів із інвалідністю. Для них закуповують спеціальне обладнання, яке допомагає студентам у освітньому процесі. В ідеалі такі центри мають бути в кожному університеті і в кожному технікумі. Має бути до 10 людей – окремо психолог, дефектолог, і інші спеціалісти, – зауважила Ірина Саранча.

Приватні школи в Україні. Чи варто готуватися до комерціалізації середньої освіти
Топ
(Не)доступне піклування держави

Приватні школи в Україні. Чи варто готуватися до комерціалізації середньої освіти

15:00, 26.05.21

У людини не мають забирати незалежність

Викладачка наголосила, що, окрім спеціального фахового супроводу в навчанні – студенти також потребують допомоги у пересуванні, створенні комфортних умов.

Я отримувала першу освіту в педуніверситеті у Вінниці, потім навчалась у Кам’янці-Подільському. В аспірантурі навчалась у Києві, в Драгоманова. Через брак таких спеціальних груп відчувала суттєві незручності. Мені важко іноді пересуватись, переходити з корпусу до корпусу. Спеціальний супровід дуже потрібен в університетах. Я просила допомагати студентів з групи. І це насправді трошки «не те» – це забирає в людини незалежність. Людина все одно має бути залежною від когось. Через брак центрів, які би зробили процес навчання доступним для всіх – студенти з особливими освітніми потребами змушені були постійно перебувати у стресовому стані. Насправді це дуже важко!

Щодо обладнання, на якому зараз зосереджена частина університетів – зокрема встановлення спеціальних пандусів – викладачка відзначила, що проєктування приладь мусить бути розумним і доцільним.

Стосовно інфраструктури для людей із інвалідністю – зміни видно, але це потребує часу. Що таке інклюзія? По суті, це задовольнити потреби кожної людини. Якщо зайде людина, яка погано ходить - мають бути всюди поручні. Бо будь-яка сходинка – це вже перепона. Нам потрібно зробити все, щоби це пристосування було. Ми зараз дуже тяжко виходимо на поняття універсального дизайну – коли будуються приміщення, які можуть бути доступними для всіх, враховують всі аспекти людей, які можуть прийти в це приміщення. Не завжди те, що зроблений пандус означає, що це буде зручно. Іноді він спроєктований так, із таким кутом, що доводиться перероблювати. У Вінницькому педуніверситеті є підйомник, але він не забезпечує цілковиту доступність до всіх необхідних приміщень, - розповіла Ірина.

Викладачка наголошує – студентам з ООП необхідна фахова підтримка психолога, а у університетів вони не завжди можуть її отримати.

Ми зараз у Вінниці впроваджуємо соціальну послугу консультації студентів з інвалідністю. Проте сучасні студенти вирізняються пасивністю. Це для мене ще один виклик – що зробити, щоби мотивувати студентів до змін? Другий рік надаємо цю послугу – і бачу, наскільки студенти не поспішають нею скористатись. Якби мені свого часу запропонували можливість постійно спілкуватись із фахівцями-психологами – це була би суттєва підтримка. А так ми самі виловлюємо студентів і просимо отримати послугу, а це ненормально. Гадаю, причина - колосально завантажені програми університетів, коли діти не можуть думати ні про що інше – мають виживати, і витрачати на це всі сили. Тоді ресурсу на щось інше вже нема. Взагалі з самого початку вступу в університет у студента має бути супровід психологічний – хтось мусить цікавитись цими дітьми, комусь це має боліти… Бо діти не готові переживати байдужість знову, - зауважила Ірина Саранча.

Чого бракує програмам інклюзії в університетах

Фахівець із впровадження інклюзивної освіти Артем Борисович досліджує питання інклюзії в університетах, адже має дитину із ООП – майбутнього абітурієнта. Він каже – необхідно, щоби в усіх університетах, де є інклюзивні групи, під кожного студента розроблювали індивідуальну програму.

Якщо брати наші заклади середньої освіти – то там на інклюзії розуміються досить потужно – мають індивідуальний підхід до кожної дитини з особливими потребами. В університетах інша ситуація. Обов’язково потрібно відкривати інклюзивні групи з індивідуальним підходом до студентів – центр інклюзивних технологій під кожного учня має розробляти індивідуальний план навчання, з урахуванням його особливих потреб. У штаті центрів повинна бути достатня кількість перекладачів жестової мови, андрогог, який працює з дорослими людьми з особливими потребами, він буде налаштовувати студентів щодо вузької спеціальності і навіть домовлятись із роботодавцями. У коледжі мають бути асистенти викладачів у інклюзивних групах – це дуже велика допомога, – розповідає ААртем Борисович.

На думку фахівця, попри те, що у університетах активно створюють безбар’єрне середовище, основних принципів інклюзії все ж таки не враховують.

Те, що зараз є в багатьох університетах – всі побудували пандуси, ліфти – в цьому плані все гаразд. Але діти навчаються - а при цьому викладачі навіть не знають, що є діти з особливими потребами в цих групах (те, що чую від студентів). Діти молодці, самі підлаштовуються один під одного, допомагають. Дехто вивчив і жестову мову, допомагають студентам із порушенням слуху, хтось може працювати з порушенням зору. Але коли ми кажемо про складні порушення – з аутизмом, з синдромом Дауна – то під них обов’язково писати індивідуальний план, необхідна модифікована програма за їх можливостями. Для особливих дітей програма університетів може бути заскладна, а ми ж хочемо давати їм дипломи бакалаврів, не кажу вже за магістрів – щоби вони потім пішли працювати. Найперше, що потрібно зробити для того, щоб інклюзивне навчання відбувалося на достатньому рівні – це обов'язково індивідуальний підхід до кожного студента з особливими освітніми потребами, створення команди супроводу, – зауважив фахівець.

Експерт із інклюзії наголосив – в Україні мають бути зацікавлені в створенні ефективних умов для навчання дітей з ООП, адже тоді вони зможуть реалізувати себе на ринку праці.

Найважливіше у освіті студентів із ООП – це показник якості. Щоб випустили якісних фахівців справи, і вони пішли працювати, – зауважив експерт, підкреслюючи що саме такий підхід є найбажанішим і для людей з інвалідністю, і для решти суспільства.

Анна Шокан для Соцпорталу

Третьякова хоче, щоб Українське товариство сліпих конкурувало за фінансування
Топ
Спецтема

Третьякова хоче, щоб Українське товариство сліпих конкурувало за фінансування

15:15, 23.10.20
Читайте також:

Коментарі