Поиск
Чи може школа відмовити дитині в інклюзії
Читать на русском

Цього року 43% українських шкіл впровадили інклюзивні класи. В них навчаються близько 25 тисяч дітей з особливими освітніми потребами.

За даними Міністерства соціальної політики, це вдесятеро більше, ніж 5 років тому.

Втім, іноді школи можуть відмовити в організації інклюзивного навчання. Чи є такі дії законними та що з цим можуть зробити батьки дізнавався Соцпортал.

Віддавайте до інтернату. Чому можуть відмовити в інклюзії

Киянка Олеся Томіна є матір’ю дитини з особливими освітніми потребами. Її син Тимур пішов до школи в перший рік реформи НУШ в 2018 році. Тоді змінились правила прийому дітей - пріоритет став надаватись за місцем проживання. І школа, на території обслуговування якої майбутній учень “прописаний”, відмовити в прийомі не має права.

У чинному законодавстві також окремо вказано, що “діти з особливими освітніми потребами, які проживають на території обслуговування комунального закладу освіти, мають право на першочергове зарахування до нього у порядку, визначеному законодавством, для здобуття початкової та базової середньої освіти”.

Тож спершу Олеся звернулась до “своєї” школи № 239 в Оболонському районі. Однак там, за її словами, відмовили.

Спочатку нам посміхались, поки не дізнались, що інклюзія. Коли я заповнювала анкету для прийому в школу мені сказали: “Вам же не потрібна інклюзія, тут галочку не ставте”. А я відповідаю: “Як не треба, нам треба". І на цьому все. Викликали завуча і вона заявила: "Ми заради однієї дитини інклюзивний клас робити не будемо". І мені було дуже прикро, адже я сама закінчила цю школу, - розповіла Олеся.

За її словам, вона пішла до районного управління освіти.

Але мені почали пропонувати віддати дитину до інтернату. Мені розповідали про п’ятиразове харчування, про маленькі класи, про те, що дитину можна залишити на ніч. Але це мені абсолютно не було потрібно. Там дуже важкі діти. На кого там синові рівнятись? І я не розуміла, чому мене відправляють туди, якщо у висновку вказано, що моя дитина має навчатись у звичайній школі, - каже Олеся.

Соцпортал звернувся за коментарем до директора школи №239 Анатолія Гриценка.

У нас у 2018 році не було інклюзії. Не знаю, хто їй відмовляв. Я вперше чую, наприклад. У цьому році ми взяли двох учнів по інклюзії. А у 2018 році ніхто не звертався, - зазначив він.

Що радить освітній омбудсмен?

У відповіді освітнього омбудсмена на запит Соцпорталу вказано, що протягом останніх декількох років звернень щодо відмови у створенні інклюзивних класів не надходило. Однак якщо подібне все ж сталося, то пропонується наступний алгоритм дій:

Рекомендуємо письмово звернутись до керівника закладу освіти для роз’яснення причин відмови у організації інклюзивного навчання. Після отримання відповідної відповіді, рекомендуємо звернутись до засновника закладу освіти (у випадку Києва це КМДА, - ред.) щодо надання його оцінки відповіді керівника закладу освіти та законності такої відмови. У випадку ненадання відповіді або надання неналежної відповіді, просимо повторно звернутись до освітнього омбудсмена, надаючи копії відповідних документів, - сказано у відповіді.

Тож факт відмови необхідно задокументувати для можливості оскарження.

Освітній омбудсмен також нагадує, якими саме положеннями закону про «Про освіту» врегульовано механізм створення інклюзивних класів. До них батьки можуть апелювати у разі спірної ситуації.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про освіту» у разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків заклад освіти утворює інклюзивний клас та/або групу в обов’язковому порядку. Спеціальний клас та/або група утворюється керівником закладу освіти за погодженням із засновником цього закладу освіти або уповноваженим ним органом. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:

  • організовує діяльність закладу освіти;

  • вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;

  • забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про освіту» засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа) забезпечує:

  • створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

  • здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Окрім можливого упередженого ставлення на шляху інклюзивної освіти можуть бути цілком матеріальні перепони. За законодавством, для організації інклюзивного навчання на кожну конкретну дитину виділяється субвенція. Вона покриває витрати на навчальну програму, розроблену інформаційно-ресурсним центром. Це можуть бути адаптовані методичні матеріали, різні засоби для фізичних занять та релаксації, а також доплати педагогам та ставка асистента вчителя.

Втім, якщо учень чи учениця потребують допомоги при самообслуговуванні, виникає потреба в асистенті дитини. Ця посада не є оплачуваною і найчастіше цю роль виконують батьки. І якщо сім’я не може фінансово дозволити, щоб хтось з її членів не працював, то виходом лишається спеціалізований заклад.

Окрім цього, сам освітній простір більшості шкіл не є безбар’єрним, адже суттєву модернізацію за останні десятиліття в них не проводили. Наприклад, серед півтисячі київських шкіл лише в 17 є ліфти, а в 23 - платформи для підйому по сходах. Навіть доступність першого поверху забезпечили менше половини закладів - 239.

Ще однією проблемою, з якою можуть стикатися освітяни та батьки при організації інклюзивної освіти у школах, - нестача підготовлених кадрів.

Хоча зараз дають і спеціальну освіту - асистент вчителя, але, чесно кажучи, це проблема. Спілкуючись з колегами я знаю, що важко знайти асистента вчителя і щоб ця людина була кваліфікована. Тому психолог для нашої ситуації - найоптимальніший варіант, - каже директорка київської гімназії “Потенціал” Алла Малишевська.

За даними КМДА, кількість ставок асистентів вчителів у столиці зросла зі 151 у 2017 році до 1096 нинішньому. А асистентів дитини 5 років тому не було зовсім. Зараз їх 81. Втім, поза межами столиці ситуація може бути складнішою. Також не знімається питання кваліфікації - раніше ЗМІ сколихнули декілька новин про жорстоку поведінку асистента вчителя з дитиною.

Ще одна актуальна для великих міст та їхніх передмість проблема - переповненість шкіл і класи на понад 30 дітей. У такому разі падає якість будь-якої освіти. Втім, за словами Алли Малишевської, вихід все ж є.

Треба тоді саме конкретний клас з дітьми з особливими освітніми потребами обмежувати в кількості. Бо якщо, звичайно, це буде 36 дітей, то це не реально, - зазначає вона.

Труднощі через переповненість також є і в роботі інформаційно-ресурсних центрів. Саме вони проводять діагностику дітей перед вступом до садочка або школи і розробляють інклюзивні навчальні програми у випадку особливих освітніх потреб. Екс-співробітниця такого центру Тетяна (ім’я змінено на прохання героїні, - ред.) розповіла, що через це навіть довелося урізати частину функцій.

Спершу планувалося, що окрім діагностичної та консультативної буде проводитись і корекційна діяльність. І передбачалось, що на 12 тисяч дітей має відкриватись один ІРЦ. Тому на кожному районі Києва мало б бути 5-6 таких центрів. Але по факту їх лише по одному. І тому корекційна функція таких центрів одразу ж анулювалась. Але наплив дітей надзвичайно великий навіть для діагностики. І черга на 3-4 місяці. Особливо перед оформленням у школи і садочки, - каже спеціалістка.

Втім, у відповіді на запит Соцпораталу Департамент освіти КМДА зазначає, що незабаром у місті з’являться 4 нові ІРЦ - у Дарницькому, Дніпровському, Деснянському та Оболонському районах.

Де навчатися дітям у разі недоступності інклюзії

Через зневіру та побоювання бюрократичної тяганини Олеся не зверталася до освітнього омбудсмена, міської влади чи МОНу. На щастя, у її випадку проблема вирішилась - дитину погодилась прийняти згадана гімназія “Потенціал”.

Ми вперше ввели інклюзію в 2018 році, коли Тіма пішов у перший клас. Сталося так, що їх не хотіли брати в сусідню школу. Леся прийшла до нас засмучена. Ми її заспокоїли і забрали дитину. Хоча і самі переживали - раніше ж такого досвід не було. Ознайомитись теоретично з документами - це одна справа. А відкривати класи з інклюзією - це зовсім інше. Але так сталося, що ми зустрілися з мамою, і вона в нас залишилася. І почали працювати, виходячи з потреб і можливостей, - каже директорка навчального закладу Алла Малишевська.

За її словами, наразі вдається досягти хороших результатів у навчанні.

Батьки дуже допомагають. Я знаю, що не завжди батьки є партнерами, на жаль. Десь можуть бути засмучені, з претензією, не завжди вдається знайти порозуміння і підтримку батьків. Тоді набагато важче реалізовувати. Але нам вдалось знайти консенсус, - впевнена директорка.

Олеся зазначає, що особливо відчутну підтримку вона отримує від асистента вчителя.

Кожного дня пише, розповідає про успіхи. А якщо треба, і про моменти, над якими варто працювати, - зазначає вона.

Втім, за словами Алли Малишевської, у них також навчалися двоє інших дітей з особливими освітніми потребами. Але ті ситуації були більш складними і батьки прийняли рішення в одному випадку перейти на індивідуальне навчання, а в іншому - до спеціалізованої школи.

Відповідно до статистики КМДА, на домашньому навчанні на початок 2021-2022 навчального року в Києві перебувало 711 дітей. Така форма можлива й просто за бажанням родини. Однак найчастіше обумовлена станом здоров’я дитини та передбачає педагогічний патронаж. Додому до учня регулярно проходить шкільний учитель, який проходить з ним програму індивідуально. У разі особливих освітніх потреб вона буде відповідно адаптована.

Також в Києві є 18 спеціалізованих шкіл.

Станом на вересень 2021 року з метою забезпечення права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, у тому числі осіб з інвалідністю, функціонують 18 закладів загальної середньої освіти (спеціальні школи, школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри, спеціальний навчально-виховний комплекс "Мрія") для осіб з порушенням: мови, опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку, порушенням зору та сліпих, слуху і глухих, - вказує КМДА.

Колишня співробітниця ІРЦ Тетяна зазначає, що рівень кваліфікації реабілітологів у спеціалізованих закладах справді вищий.

Але діти відірвані від реального світу. Наприклад, діти з порушенням зору можуть орієнтуватись у своєму спецзакладі, але не в іншій місцевості. Зрештою люди з таких закладів виходять безпорадними, не можуть навіть вийти в магазин, - каже вона.

Тож боротьба за право дитини на інклюзивне навчання має сенс. Для цього, окрім звернень до освітнього омбудсмена та місцевої влади, також доступний позов до суду. Подібна справа була виграна у Харкові, коли школу зобов’язали прийняти до першого класу дитину з інвалідністю. Звісно, батькам варто самостійно зважити всі “за” та “проти” в пошуках найкращого рішення. Однак правильний вибір легше зробити, чітко знаючи права своєї дитини.

 Чому не всі українські школи вводять інклюзію
Топ
(Не)доступне піклування держави

Як працює інклюзія в українських школах

Інклюзивна вища освіта в Україні: формальність і реальність
Топ
(Не)доступне піклування держави

Як працює інклюзія в українських університетах і чого їй бракує

10:25, 16.06.21
Читайте также:

Комментарии