Трудова реформа: чому новий Трудовий кодекс може стати ударом по правах працівників

Учасники обговорення на Соцфорумі - активісти організації "Соціальний Рух" Віталій Дудін та Олександр Скиба, голова Профспілки будівельників України Василь Андрєєв, співзасновниця СД Платформи Катерина Задоєнко та активіст партії "Народовладдя" Ігор Токовенко - сходяться в одному: реформа, проведена в умовах обмеженого соціального діалогу та війни, може не наблизити Україну до європейських стандартів, а закріпити дисбаланс на користь роботодавців.

Трудова реформа як питання влади, а не тільки права

Трудову реформу в Україні часто подають як неминучу модернізацію: потрібно оновити застарілі норми, привести законодавство до сучасних реалій, зробити ринок праці більш гнучким і привабливим для інвесторів. Але під час дискусії на Соцфорумі прозвучав інший акцент: трудове законодавство - це не просто юридичний документ. Це відображення балансу сил між працівником, роботодавцем і державою.

Саме тому питання про новий Трудовий кодекс не можна розглядати окремо від стану профспілок, рівня соціального діалогу, можливостей працівників захищати свої права та ролі держави як арбітра. Якщо цей баланс порушено, реформа може стати не оновленням, а легалізацією вже наявної нерівності.

Юрист Віталій Дудін розповів про порівняльне дослідження трудових реформ у країнах ЄС. Він аналізував досвід держав, які пройшли шлях, схожий на український: від соціалістичної планової економіки до ринкової. Серед прикладів прозвучали Естонія, Польща, Словенія та Чехія.

Головний висновок юриста полягав у тому, що успішність трудової реформи залежить не тільки від змісту закону, а й від політичного та інституційного контексту. Хто розробляє реформу? Чи є сильні профспілки? Чи працює соціальний діалог? Чи існує окреме міністерство, яке відповідає саме за трудову політику? Без відповідей на ці запитання новий кодекс може виявитися документом, який формально говорить про модернізацію, але фактично послаблює працівників.

Європейський досвід: лібералізація не завжди означає розвиток

Віталій Дудін запропонував порівняти кілька моделей. Естонія в його виступі була представлена як приклад швидкого і радикального реформатора. Уже на початку 1990-х років там було суттєво спрощено регулювання найму та звільнення працівників. За його словами, країна пішла шляхом неоліберальної модернізації, а закон про трудові відносини 2008 року розроблявся Міністерством економіки - тобто органом, близьким за логікою до нинішньої української моделі.

Польщу, навпаки, було наведено як приклад країни, яка не відмовилася від Трудового кодексу, ухваленого ще в 1970-х роках. Законодавство оновлювалося відповідно до вимог ЄС, але сам кодекс не був радикально демонтований. З цього Віталій зробив важливий висновок: старий або "соціалістичний" кодекс сам по собі не заважає розвитку.

Соціалістичний трудовий кодекс, як і в Польщі, не заважає розвитку, - зазначив він.

Словенія у виступі була описана як країна, де трудові реформи проходили за сильного соціального діалогу. Там, за словами Дудіна, значущу роль відіграють профспілки, а держава діє більш соціально відповідально, не допускаючи змін, які можуть різко підвищити бідність або соціальну нерівність.

Чехію було названо прикладом більш поступового і збалансованого шляху. Там реформи проводилися не як обвал трудових гарантій, а як рух у бік оновлення при збереженні соціальної логіки. Дудін підкреслив, що в Чехії профспілки навіть виступали за трудову реформу, оскільки бачили в ній можливість посилити позиції працівників.

Юрист наголосив, що європейський шлях — це не обов'язково дерегуляція та послаблення гарантій. У країнах ЄС були різні моделі, і не всі успішні приклади пов'язані з максимальною лібералізацією.

Проблема української моделі: трудова політика без Міністерства праці

Одна з найгостріших тез Віталія стосувалася української інституційної моделі.

В Україні немає Міністерства праці, - зазначив він.

Замість окремого органу, який опікувався б трудовою політикою як самостійним напрямом, значна частина цих питань перебуває в зоні відповідальності Міністерства економіки.

Для учасників дискусії це принципова проблема. Міністерство економіки за своєю природою орієнтоване на розвиток бізнесу, інвестиції, економічне зростання та інтереси власників. Права працівників у такій моделі можуть виявитися вторинними.

Віталій Дудін назвав це конфліктом інтересів: якщо орган, який відповідає за залучення інвестицій і захист бізнесу, одночасно розробляє трудову реформу, то виникає ризик, що інтереси працівників будуть підпорядковані інтересам роботодавців. За його словами, щоб новий Трудовий кодекс хоча б враховував позицію працівників, у країні має діяти повноцінне Міністерство праці.

Як приклади він навів Литву, Румунію, Словаччину, Словенію, Хорватію та Чехію - країни, де під час розроблення трудового законодавства значущу роль відігравали профільні трудові або соціальні відомства. Винятками були названі Естонія та Угорщина, де реформи проводилися через економічні міністерства. Саме ці приклади, на думку Віталія, демонструють ризики неоліберальної моделі.

Чому новий Трудовий кодекс пропонують відкласти

Експерт упевнений, що Україна зараз не готова до ухвалення нового Трудового кодексу. Причина не лише у війні, хоча війна є найважливішим чинником. Проблема глибша: обмежені можливості соціального діалогу, відсутність окремого трудового відомства і низька ефективність контролю за дотриманням уже чинних норм.

Віталій запропонував не поспішати з новим кодексом, а зосередитися на реальних проблемах, які існують уже зараз. Серед них — невиплати медикам на прифронтових територіях, незадекларована зайнятість, слабкий трудовий контроль. За його словами, якщо держава хоче зберегти Україну, вона має показати ефективність саме тут.

Інакше країна ризикує ухвалити закон, який незабаром доведеться знову змінювати, вже після повноцінної інтеграції в європейську систему.

Активіст: профспілка є, але захисту немає

Другий важливий блок дискусії був присвячений профспілкам. Олександр Скиба, голова Вільної профспілки залізничників локомотивного депо Дарниця, говорив про системну кризу профспілкового руху.

За його словами, формальне існування профспілок не означає реального захисту працівників.

Офіси є, кабінети є, звітність є, членські внески є, - зазначив він, але ця формальна структура часто не впливає на зарплати, умови праці, незаконні звільнення чи тривалість робочого часу.

За словами Олександра Скиби, для багатьох працівників профспілка сьогодні сприймається як щось абстрактне: структура, яка вітає зі святами, роздає подарунки, але не здатна змінити становище на робочому місці. Звідси низький рівень довіри до профспілок.

Однак він не зводить проблему тільки до самих профспілок. Слабкість організацій пов'язана і з законодавством. За його словами, нинішнє правове поле об'єктивно обмежує можливості реальної колективної боротьби. Особливо це стосується страйків.

Олександр Скиба назвав процедуру організації страйку надмірно бюрократизованою. Фактично легальний страйк стає майже неможливим.

Страйк має бути колективним інструментом, а не бюрократичним квестом, - наголосив він.

За словами Олександра, існує замкнене коло. З одного боку, слабкі профспілки не можуть домогтися сильного закону. З іншого боку, слабкий закон не дозволяє профспілкам стати сильними. У результаті працівники не мають достатнього інструменту тиску, а роботодавці отримують можливість зберігати дешеву робочу силу і контрольоване середовище.

За його словами, така система вигідна роботодавцям, але не державі. Однак для держави слабкі профспілки — це не стабільність, а відкладена загроза: соціальна напруга, недовіра до інституцій, тіньова зайнятість.

Бо як зазначив Олександр, не можна спочатку чекати зміни закону, а потім будувати сильні профспілки. І не можна спочатку намагатися модернізувати профспілки без зміни правил. Ці процеси мають іти одночасно.

Практично це означає створення незалежних профспілкових осередків на підприємствах, у лікарнях, IT-командах, логістиці та інших сферах. Важлива незалежність від адміністрації, реальна участь працівників, юридичний супровід, публічні кампанії, робота з медіа та міжнародними профспілками.

Людина праці має знову стати видимою

Зі свого боку Катерина Задоєнко, співзасновниця СД Платформи, говорила про суспільне сприйняття праці. За його словами, тема людини праці в Україні часто сприймається як щось застаріле, радянське або неактуальне. Але реальність війни та криз показують протилежне.

Катерина нагадала, що в умовах енергетичних і комунальних проблем суспільство особливо гостро відчуло залежність від тих, хто забезпечує базову інфраструктуру. Коли вдома немає води, опалення чи не працює каналізація, стає очевидно, що людина, яка приходить і відновлює нормальні умови життя, не менш важлива, ніж автори політичних рішень.

За її словами, трудові права неможливо захистити, якщо сам працівник залишається невидимим. Якщо суспільство не бачить людей праці, воно не бачить і цінності їхніх прав.

Без політичного представництва трудящих реформу напишуть інші

Ігор Токовенко, співзасновник партії "Народовладдя" і старший лейтенант ЗСУ, поставив питання політичного представництва працівників. Він зазначив, що не всі люди праці усвідомлюють себе саме як "люди праці", але більшість розуміє свої економічні інтереси: вищу зарплату, нормальніший робочий день, безпечні та комфортні умови праці.

За його словами, ці інтереси потрібно захищати не тільки економічно, через профспілки, а й політично - через організації громадянського суспільства та партії.

Токовенко різко критикував нинішній проєкт трудової реформи. Серед ключових ризиків він назвав розширення підстав для звільнення, спрощення звільнень, збільшення понаднормової роботи зі 120 до 250 годин на рік, якщо це буде прописано в колективному договорі. В умовах слабких профспілок, на його думку, такі норми майже неминуче закріплюватимуться на користь роботодавця.

Він охарактеризував це як рух до "стандартів праці XIX століття" - фактично до 9-годинного робочого дня або 6-денного робочого тижня.

За його словами, нині чинний Кодекс законів про працю, незважаючи на численні проблеми, зберігає бодай формальну рамку, в якій профспілки можуть узгоджувати норми праці, оплату, відпустки, графіки змінності та інші важливі питання. Новий підхід, за його оцінкою, може перевести трудові відносини у вертикальну площину: роботодавець як господар, працівник як підпорядкована сторона. У цій логіці трудова реформа стає не рухом до європейської моделі, а закріпленням влади роботодавця на робочому місці.

Саме тому Ігор Токовенко вважає, що в нинішньому парламенті трудову реформу проводити не варто - оскільки парламент представляє інтереси великого капіталу, то й реформа буде написана в його інтересах.

Безпека праці - питання життя, а не формальності

Голова Профспілки будівельників України Василь Андрєєв, який виступав на тему безпеки праці, нагадав, що трудова реформа - це не тільки звільнення, зарплати і профспілки. Це ще й здоров'я, а інколи життя працівника.

Він звернув увагу на показники смертельного травматизму і заявив, що в Україні ситуація значно гірша, ніж у низці країн ЄС. При цьому офіційна статистика відображає лише зареєстровані випадки, тоді як частина нещасних випадків може приховуватися.

За його словами, законопроєкт щодо безпеки та здоров'я працівників розробляється з 2019 року. Цей документ не можна назвати ідеальним, але в ньому є важлива європейська логіка: ризики потрібно попереджати, а не тільки розслідувати нещасні випадки після трагедії.

Ризики мають попереджатися, - наголосив він.

Це означає, що держава і роботодавці мають бачити небезпеку до того, як плита впала, обладнання зламалося або працівник отримав травму.

Одним із ключових елементів Василь Андрєєв назвав представництво працівників з питань безпеки праці. Така система може стати способом самоорганізації людей навіть там, де незалежні профспілки створювати складно. Через питання безпеки працівники вчаться об'єднуватися навколо базових інтересів - здоров'я, життя і гідних умов праці.

При цьому Андрєєв наголосив: без примусу норми не працюють. Роботодавці не будуть масово виконувати вимоги безпеки тільки з доброї волі. Потрібні штрафи, контроль, відповідальність, суди і дієва інспекція праці. Але, за його словами, Державна служба з питань праці зараз фактично обмежена в можливостях.

Головний конфлікт реформи

З усіх виступів складається загальна картина. Україна дійсно потребує сучасної трудової політики. Але модернізація не повинна означати демонтаж прав працівників. Європейські стандарти - це не тільки гнучкість бізнесу, а й сильні профспілки, безпечні робочі місця, соціальний діалог і держава, яка захищає баланс інтересів.

Віталій Дудін показав, що досвід країн ЄС неоднозначний: радикальна лібералізація не гарантує успіху, а старий кодекс не обов'язково заважає розвитку. Олександр Скиба пояснив, чому без сильних профспілок закон залишиться мертвою буквою. Катерина Задоєнко нагадала, що людина праці має знову стати видимою в суспільному порядку денному. Ігор Токовенко пов'язав трудову реформу з політичним представництвом працівників. Василь Андрєєв показав, що ціна слабкого регулювання може вимірюватися травмами, хворобами і людськими життями.

Головне питання тому звучить не так: чи потрібен Україні новий Трудовий кодекс. Питання в тому, хто його напише, в яких умовах і в чиїх інтересах.