Чому українські медики масово стикаються з цькуванням на робочому місці

Якщо у великих містах вакансій для медиків достатньо, то у райцентрах і селах, як правило, поблизу лише одна велика лікарня. Втратив у ній роботу - більше в зоні досяжності вакансій немає. А їздити кудись далі не дозволяють мінімальна зарплата і погане транспортне сполучення. Ось і змушені люди терпіти порушення прав з боку керівництва лікарень. Виступати проти системи наважуються одиниці - найчастіше їх звільняють за найменші, часто надумані провини або змушують піти за власним бажанням, піддаючи моббінгу (цькування в колективі). В результаті страждають пацієнти - нікому лікувати, відділення без медпрацівників, черги на госпіталізацію.

Ніна Козловська - медсестра з Київської області, ініціатор руху за права медиків «Будь як Ніна». Одного разу вона поділилася проблемами медичної сфери в соцмережах, на що відгукнулися медики з усієї України. Так Ніна стала обличчям медсестринського руху. Активістки спілкуються з представниками влади та депутатами, намагаючись донести проблеми медицини; пишуть в соцмережах пости, які набирають десятки тисяч лайків і репостів; виступають на телеканалах. Як правило, керівникам медустанов це не подобається, і вони чинять психологічний тиск на робітниць.

На початку епідемії Covid-19 жінка розповіла про відсутність захисних засобів в лікарні, в якій вона працювала. Директор установи подав на неї до суду за образу честі і гідності.

Медсестру, яка боролася за свої права, адміністрація лікарні вирішила будь що видавити з роботи.

Так як неврологічне відділення, де працювала Ніна, закрилося на ремонт, вона згодна була добровільно працювати у відділеннях з коронавірусними хворими, де якраз не вистачало медсестер. Там можна було отримати надбавку в 200-300%. Її заяву підписав начмед, коли директор КНП був у відпустці. Вона пропрацювала там місяць. Але директор повернувся і перевів Ніну в поліклініку, де не було надбавок, а графік роботи не дозволяв підробляти.

Хоча в деякі дні через брак медперсоналу хворі Covid-19 залишалися самі, без медсестри, директор не хотів мені підписувати добровільну заяву на роботу в цих відділеннях. Помста була важливіше хворих, - розповідає жінка.

Ніна пішла в приватну клініку, але продовжує боротьбу за державну медицину, за медиків, за пацієнтів.

Історія з Наталією (ім'я змінено, - ред.), яка пропрацювала 18 років медсестрою в лікарні Житомирської області і була змушена піти з медичного закладу через моббінг, почалася після одного посту в Фейсбуці.

На початку пандемії Covid-19, працюючи в ізоляційному відділенні з ковідними хворими і не маючи адекватних засобів захисту, жінка заразилася коронавірусом двічі. Одужавши, відразу приступала до роботи. При цьому в нашвидку перепрофільованих палатах ізоляційного відділення освітлення було дуже слабким - в таких умовах медсестри ставили хворим крапельниці. Зважившись розповісти своєму начальству про умови праці медичного персоналу, жінка зіткнулася з моббінгом - проти неї налаштували весь персонал і врешті-решт змусили піти.

У нас був великий наплив хворих, колеги почали хворіти, засобів захисту не вистачало, в звітах подавалося, що все є, а насправді - воно було випране і зашите, ми вибирали для себе те, що мало менше дірок ... Кожен боявся сказати. Але коли ми реально почали хворіти одна за одною, я вирішила, що так не може бути. Якщо ми працюємо в такому відділенні, то хоча б засоби індивідуального захисту повинні бути, - розповідає Наталія.

Жінка описує реальні умови роботи:

Я захворіла, місяць відбула на лікарняному, і коли повернулася на роботу, побачила, що практично нічого не зрушилося з місця. Маса медиків хворіла по домівках, ми ставили крапельниці один одному, інфекційне відділення було забито, ми поступалися місцями хворим, а самі вважали, що нехай йдуть важчі. Ми намагалися впоратися до останнього будинку. Поки я хворіла, з лікарні дзвонили і питали, коли вийдеш, бо немає кому працювати. Коли я вийшла, я ледве трималася на ногах, але думала, є люди, яким гірше, встала і пішла знову працювати. У мене було 21-23 хворих, які майже цілодобово капаються, у мене було 6 штативів, 2 з яких в аварійному стані (пляшки лейкопластиром примотують). Поступають хворі, яких я підколюю. Я маніпуляційна медсестра, яка вміє підколювати вени новонародженим дітям, але в палаті практично немає світла, хвора однією рукою мені світить ліхтариком, а в другу я по 4-5 разів колю, шукаючи вену, не тому, що я не можу це зробити, а через відсутність нормального освітлення.

Крім того, в нашій країні до цих пір дезінфікують використані медичні витратні матеріали перед утилізацією, тоді як це робити напевно в голову нікому не прийде в європейській країні. Використані шприци медсестри змушені розбирати, мити і дезінфікувати. І це при відсутності нормального світла, як у випадку з Наталією. Тобто ризик інфікування в рази зростає. Медсестри травмуються голками і мовчать, щоб не втратити роботу.

Працюючи в таких умовах після свого лікарняного, я зайшла в ординаторську, побачила начмеда і розповіла йому про відсутність штативів та світла. Це був крик душі, і він міг би виправити ситуацію, адже краще було б всім - і пацієнтам, і медикам. Він відповів: два місяці працювали, і всім було нормально, а ти прийшла керувати? І з того моменту кожен божий день, коли я приходила на роботу, було таке цькування, що я ледь допрацьовувала зміну. Кожна маленька недоробка, наприклад аналізи в картки не приклеїла вчасно, перебільшувалася. Говорили: вона не знає нічого, не може, а ось через неї вам всім буде погано. Я зрозуміла, що мене роблять крайньою, це був жорсткий моббінг. Хоча від хворих я чула подяки, вони хотіли, щоб я капала. Я трималася до останнього, адже відчувала себе на своєму місці. Одного разу мені заявили: потік хворих скорочується, тобі важко і ти повинна йти до відділення. Місяць після ковіда я ледь стоячи на ногах працювала. Я прийшла одна з перших, піти повинен той, хто прийшов останнім, - згадує жінка.

Наталя повернулася до відділення, в якому працювала до пандемії, однак ланцюжок цькування вже був запущений керівництвом по відношенню до медсестри, яка не захотіла мовчати.

Я відчула ставлення: при ній не кажіть, вона буде кликати журналістів, вона всі недоліки збирає і всі недоліки виставляє ... Хоча це була дика брехня, я написала єдиний пост, а якщо збирати недоліки по лікарні, їх можна щодня публікувати. Я нічого для себе особисто не просила, я хотіла просто якісно працювати, щоб було не соромно перед хворими ... Я пропрацювала в колективі, ми ділили все. І коли я почула, як у мене за спиною шепотять люди, яким я довіряла безоглядно, це було найболючіше. Я купила тортик, поставила чай, всім подякувала і сказала, що з сьогоднішнього дня написала заяву, - згадує наша героїня.

Зараз Наталя збирається їхати в Польщу працювати медсестрою. Каже, умови роботи і зарплата, ставлення в порівнянні з Україною - це як дві різні цивілізації.

Зарплату пропонують в середньому 3,5-4 тис. злотих (800-1000 дол.). У Польщі на відміну від України після кожної маніпуляції рукавички викидаються, а на поламаних штативах не працюють, - каже жінка.

Боротьба за справедливість Олени Стешенко з смт Новомиколаївка, яка працювала в лікарні Запорізької області, закінчилася звільненням. Звільнилася жінка сама, хоча її до цього цілеспрямовано підводило керівництво.

З лютого відстоювала покладені виплати медсестрам і санітаркам, нам роками не платили належного за законом. Уже тоді головний дав зрозуміти, що будуть неприємності. Не виплатили «степановскі», набралася сміливості, пішла до головного лікаря. Уже тоді він сказав, мовляв, якщо не припиниш підбурювати колектив, я зверну на тебе увагу. Також нам не платять за переробку. Я працюю 25 років, і нам за неї ніколи не платили. В результаті перевірки йому загрожував би штраф в розмірі до 2 млн грн. Він зробив збори, пояснював, що грошей немає, і просив співробітників написати відмову від цих грошей. Люди погодилися і написали відмову, - каже Олена.

Жінці вдалося домогтися виплати за переробки, хоч не за весь період, але за 10 років. Пізніше вона дізналася в Держпраці, що незаконно не виплачують за деззасоби, оздоровчі.

Сказала завідуючій, що буду йти до головного з цим питанням. Вже через 2 дня дзвонить молоденька медсестра і каже, що завідуюча написала «петицію» головному, що я не виконую призначення, грублю хворим і співробітникам, недбало ставлюсь до інструментів. Цю маячню змушували підписати співробітників, вони відмовилися. Їх шантажували тим, що хто не підпише, працювати не буде. Дійшло до того, що старша сестра вимагала медсестру, яка мені подзвонила, показати телефон, щоб переконатися, що вона не переслала цю «петицію». Я пропрацювала 25 років без єдиного зауваження, а тут така маячня як недбале ставлення до інструментів. Хоча які інструменти можуть бути в терапії, - каже жінка.

За останній рік в лікарні закрили гінекологію і дитяче відділення. За словами Олени, дітей та породіль тепер возять за 70 км до Запоріжжя. Зараз Олена перебуває на обліку в центрі зайнятості.

Мелітопольський туберкульозний диспансер вже більше року намагається вибороти право на своє існування. Мелітополь - лідер в регіоні за кількістю виявлених випадків туберкульозу. Але в перспективі диспансер планують закрити, а хворих перевести в тубдиспансер міста Запоріжжя, який залишиться єдиним на всю область. Хворі повинні будуть 160 км проїхати громадським транспортом. Пацієнти від такої перспективи не в захваті - люди, котрі лікуються по 6-8 місяців, хочуть перебувати в рідному місті, неподалік від сімей. В області немає жодного пересувного флюорографа, дуже багато запущених випадків. Пацієнти закладу вже виходили на мітинг проти закриття установи.

Соціального працівника Віталія Осетинського, який допомагає не кинути лікування людям, що пройшли курс в диспансері, і активно виступає проти закриття медичного закладу, «попросили» піти з міжнародного благодійного проекту за надто активну позицію.

Я супроводжував 20 осіб з мультирезистентним туберкульозом, які вийшли з лікарні, і допомагав не залишити лікування. Ми їм сприяли у питаннях, пов'язаних з оформленням пенсій, супроводжували в державні структури, діставали продуктові набори. Серед них були і алкозалежні пацієнти, і люди з важкою долею. Жоден з них не кинув лікування, - розповідає чоловік.

Нагадаємо, Соцпортал писав, як сімейні лікарі замінять протитуберкульозні і психіатричні служби. В кінці травня Віталій взяв участь в акції - представники тубдиспансеру відправили на ім'я всіх депутатів облради колективне звернення, в якому висловили свої пропозиції щодо ефективної реорганізації тубслужби і вимогу - підключити їх до обговорення цього процесу. Але після цього почалася кампанія з усунення Віталія від роботи в проекті щодо соціального супроводу хворих.

До мене не було ніяких претензій, були нормальні відносини з керівництвом. Викликає керівник моєї організації мене в офіс і каже, щоб я звільнився з проекту. Причина, за словами керівника, - занадто активна громадянська позиція, яка привернула увагу до донорської організації і суперечить її політиці. Пояснити, чому я повинен звільнитися, мені зрозуміло не змогли, і я написав заяву на відпустку, - каже Віталій.

Не встиг Віталій вийти з відпустки, як у нього стали вимагати заяву про звільнення, на що він не погодився. В результаті чоловікові повідомили, що згідно із законом його звільнити не можуть, але всіх його клієнтів передали іншому соцпрацівнику і він все одно зарплату отримувати не буде. Після цього на робочому зібранні під відеофіксацію оголосили про скорочення посади, і під скорочення потрапив Віталій.

Хоча нещодавно вони взяли нову людину, а я в проекті вже рік працюю і маю за КЗПП пріоритетне право залишитися на роботі. Вручили мені наказ, а я написав листа з вимогою пояснити, чому мене відсторонили від роботи, а моїх клієнтів передали іншому соцпрацівнику, - розповідає чоловік.

Всі перераховані вище випадки підпадають під поняття моббінгу - цькування на робочому місці. Вони приклад того, як українські працівники не захищені на законодавчому рівні від цього явища. Будь-кого, хто посмів сказати правду або висловити начальству свою думку, можна якщо й не звільнити, то довести до того, щоб людина сама пішла. В Україні необхідний закон, який би, за прикладом європейських країн, захистив співробітників від принижуючих гідність вчинків, а також унеможливив протиправну бездіяльність адміністрації в цьому питанні.

Щоб побороти це огидне явище, в листопаді минулого року до Верховної Ради внесли законопроект № 4306 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо протидії моббінгу».

Юрист Віталій Дудін, голова ГО «Соціальний рух», міркує, чи допоможе законопроект побороти таке явище, як моббінг.

Він вважає, що дана ініціатива своєчасна, але з її реалізацією можуть виникнути проблеми. На практиці моббінг відбувається при явному потуранні керівників установ або за їхньою прямою вказівкою. Саме на них повинна лежати відповідальність за всі інциденти. Але зміст проєкту більше стосується покарання для безпосередніх кривдників.

Нагадаємо, місцеві жителі і незалежна профспілка медиків намагаються відстояти лікарню № 8 Кривого Рогу.

Є сумніви на рахунок того, чи будуть штрафи в передбаченому проєктом розмірі стримувати потенційних кривдників від здійснення моббінгу. Але явним недоліком проєкту є нечіткість норм щодо обов'язків роботодавця по запобіганню моббінгу та його відповідальності. Наприклад, в Словенії якщо роботодавець не створить умов щодо недопущення моббінгу, то інспекція праці може накласти на нього штраф до 3000 до 20 000 євро. Такий же штраф роботодавець зобов'язаний сплатити і в тому випадку, коли хтось із його підлеглих вчинив акт моббінгу, – коментує Віталій Дудін.

Методи доведення факту мобінгу можуть бути різні. Якщо мова йде про адмінштраф, то при складанні протоколу поліція повинна подбати про те, щоб відобразити всі обставини. Підтверджувати їх можуть свідки, фото, відео, складені самими потерпілими особами акти. Ускладнює процес доведення те, що прямо тягар доведення не покладено на роботодавця або кривдника. Труднощі можуть виникнути з встановленням наміру порушника: матеріали повинні ясно вказувати, що дії були спрямовані на приниження гідності. Разом з тим під визначення моббінгу підпадає широке коло ситуацій, що дещо спрощує завдання, - говорить юрист.

Нагадаємо, чому медики залишають українську систему охорони здоров'я.

Залишається сподіватися, що медпрацівники, які не захищені економічно, працюють з постійним ризиком інфікуватися вірусом, отримають законодавчий інструмент для адекватного захисту своїх трудових прав.