Як отримати спадщину, якщо спадкодавець за життя не оформив документи

Про один зі складних випадків пише Судово-юридична газета.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу спадкоємиці на ухвалу апеляційного суду у справі № 456/3974/22 щодо спадкування частки житлового будинку.

Предметом перегляду було питання правильності застосування норм матеріального та процесуального права під час визначення правового режиму майна, збудованого в період шлюбу, а також наслідків прийняття спадщини та впливу державної реєстрації права власності на обсяг спадкових прав.

Обставини справи

Житловий будинок з господарськими будівлями був збудований 1975 року подружжям під час перебування у шлюбі на земельній ділянці, наданій одному з них рішенням органу місцевої влади. Будинок використовувався як спільне сімейне житло і був придатний для проживання. Після смерті дружини 1993 року спадщина відкрилася на половину будинку як на об'єкт спільної сумісної власності подружжя. Заповіт померлої складено не було.

Чоловік і син спадкоємиці продовжили проживати в будинку і фактично володіти ним. Незважаючи на це, у 1995 році чоловік оформив на своє ім'я свідоцтво про право особистої власності на весь будинок, не враховуючи спадкові права сина. Надалі чоловік заповів усе своє майно іншому синові, який після його смерті прийняв спадщину, а після смерті цього спадкоємця право на майно було оформлено за його дружиною.

Син, який фактично прийняв спадщину після смерті матері, за життя не оформив документально своє право на частку будинку і помер, не залишивши заповіту. Його неповнолітня донька прийняла спадщину, проте нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на частку батька. Це стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання права на спадщину та оскарження правовстановлюючих документів.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що за життя спадкоємиці не було визначено розмір її частки у праві спільної власності, а також не доведено, що син належним чином прийняв спадщину після її смерті. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність у внучки права на спадкування спірної частки будинку після смерті батька.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позов. Суд виходив з того, що будинок був побудований під час шлюбу, а отже є об'єктом спільної сумісної власності подружжя з рівними частками. Після смерті дружини спадщина відкрилася на її половину будинку, яку в рівних частках фактично прийняли чоловік і син. Апеляційний суд встановив, що син, який проживав у будинку, прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння майном, а його донька, своєю чергою, прийняла спадщину після смерті батька.

Водночас у частині вимог про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та недійсним свідоцтва про право особистої власності апеляційний суд відмовив, вказавши на неефективність такого способу захисту, оскільки визнання права на спадщину є достатнім для захисту порушеного права.

Позиція та висновки Верховного Суду

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та погодився з висновками апеляційного суду. Суд наголосив, що реєстрація права власності на майно, набуте за час шлюбу, за одним із подружжя не змінює його правовий режим та не припиняє прав іншого з подружжя. Майно, збудоване під час шлюбу, презюмується спільною сумісною власністю, якщо інше не доведено.

Суд також підтвердив, що прийняття спадщини може здійснюватися шляхом фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном, і з моменту такого прийняття спадкове право вважається набутим незалежно від подальшого оформлення документів. Відсутність оскарження свідоцтва про право власності за життя спадкоємця не означає втрати спадкових прав, якщо ці права фактично реалізовувалися.

Доводи касаційної скарги про пропущення строку позовної давності Верховний Суд визнав необґрунтованими з огляду на тривале проживання спадкоємця у спірному будинку, відсутність заперечень з боку інших співвласників та активні дії законного представника неповнолітньої щодо захисту спадкових прав після смерті батька. Посилання на попередні судові справи суд визнав неприйнятними, оскільки вони ґрунтувалися на інших правових підставах і не мали преюдиціального значення для цього спору.

У підсумку Верховний Суд підтвердив, що після смерті батька до спадкової маси увійшла його частка у праві власності на будинок, а його донька як спадкоємиця першої черги правомірно набула право на відповідну частину майна. Постанова апеляційного суду була залишена без змін і набрала законної сили з моменту прийняття.