Спадкоємці українців, яких депортували з територій Польщі у 1940-х-50-х роках, отримають компенсацію

Верховна Рада України ухвалила закон, який визнає депортованими громадян, примусово переселених у 1944-1951 роках із територій, що входили до складу Польської Республіки, і передбачає для них та їхніх спадкоємців компенсації та право на повернення майна, передає Суд.ua.

Йдеться про осіб українського етнічного походження, яких насильно переселили із земель, де традиційно проживало українське населення. Ці території після Другої світової війни опинилися у складі Польщі. Переміщення супроводжувалися вилученням майна, обмеженнями в правах і встановленням спецпоселень.

Ухвалений законопроєкт №2038 вносить зміни до Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". У ньому уточнюється, що депортація - це насильницьке переселення людей за рішенням влади СРСР, союзних республік і Польської Республіки, зокрема на основі міжнародних угод між СРСР/УРСР і Польщею, укладених у 1944-1951 роках. Україна офіційно визнає ці дії злочинними і незаконними та зобов'язується відновити порушені права депортованих та їхніх нащадків.

Факт депортації підтверджуватиметься документами, виданими компетентними органами України, Польщі або колишніх республік СРСР. Особи, визнані депортованими, зможуть подати заяву на повернення вилученого майна або його компенсацію. Якщо повернення неможливе, буде виплачено грошову компенсацію. Виплати здійснюються поетапно протягом п'яти років, водночас не менше п'ятої частини - відразу. У разі смерті депортованого, компенсація переходить до спадкоємців.

Якщо депортованій особі вже надавали нове житло державним коштом, то повернути втрачене майно або отримати за нього компенсацію буде не можна. Однак тим, хто оселився в сільській місцевості, держава надасть безоплатну земельну ділянку коштом земель запасу та резервного фонду.

Закон також вводить норму про одноразову грошову допомогу депортованим та їхнім спадкоємцям. Розмір і порядок виплат має визначити Кабінет міністрів. Сам закон набуває чинності через шість місяців після його публікації.

Згідно з пояснювальною запискою, йдеться про депортацію понад 700 тисяч українців-автохтонів із Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Західної Бойківщини та інших регіонів. Ці переселення стали результатом угоди між УРСР і Польським комітетом національного визволення від 1944 року та міждержавного договору між СРСР і Польщею від 1951 року. Згодом ці дії були визнані незаконними як Конституційним трибуналом Польщі, так і Європейським судом з прав людини.