В Україні запускають проєкт для працевлаштування мам дітей з інвалідністю

Змінити вектор свого життя та стати фінансово незалежною – цілком можливо, навіть виховуючи паліативну дитину. Саме щоб підтримати тебе в саморозвитку та прагненні бути економічно вільною, наші експерти і розробили цей курс, – коментує Нія Нікель, мама дитини з інвалідністю, голова ГО “Епіпросвіта” та підприємниця.

На курсі буде розглянуто чотири лекції:

1. Робота із кар'єрними страхами та обмежуючими переконаннями.
2. Пошук власних сильних сторін та визначення кар'єрного вектору.
3. Підготовка резюме та стратегії пошуку роботи.
4. Підготовка до співбесіди.

Взяти участь у проєкті можна, заповнивши анкету.

Соцпортал попросив Нію Нікель детальніше розповісти про перешкоди, з якими стикаються при працевлаштуванні матері дітей з інвалідністю та про те, які з цих проблем допоможе вирішити проєкт “Mom, work!”.

Скільки жінок, що доглядають за дітьми чи особами з інвалідністю, є безробітними або з непостійною зайнятістю? Якщо такої інформації нема, то якими є ваші припущення, спостереження, особистий досвід?

Ми знаємо, що 80% мам виховують дітей з інвалідністю самотужки. Чоловіки, чомусь вважають, що можуть просто йти. Це звісно сильно змінилось з початку війни, оскільки чоловіки почали згадувати про своїх дітей з інвалідністю для відстрочок, але це інша історія.

Ще ми знаємо, що за три дні відкритої анкети про віддалену роботу ми отримали 1200 заявок від мам (і трохи батьків) дітей з інвалідністю. Зважаючи, що в Україні 164 000 дітей з інвалідністю і що 80% у частковій скруті, робимо припущення, що приблизно 130 000 мам потребують роботи та фінансів.

Що підтримує такі сімʼї у разі відсутності роботи, оскільки пенсія по інвалідності вкрай невелика?

На це питання немає однозначної відповіді, кожна мама шукає свої шляхи. Когось підтримує церква, хтось збирає кошти через фейсбук, хтось отримує фінансування з фондів і червоного хреста. Але всі ці варіанти є антигуманними, які принижують гідність мам та інвалідизують їх. Це не значить, що їм не треба давати хліб, але треба також спонукати їх працювати з психологами, возити до інших мам на спілкування та пропонувати варіанти самозабезпечення. Тим паче зараз просто рекорди по відкритим вакансіям в Україні.

Що найчастіше, на вашу думку, є перепоною для виходу жінок, що мають дитину чи родича з інвалідністю, на роботу?

Перше – це те що у частини людей знімаються державні виплати (мова йде про доплату за догляд, яка виплачується додатково до пенсії при інвалідності, але виключно для доглядальників, які не працюють, не вчаться та не займають виборні посади. Сума доплати складає 200% прожиткового мінімуму у разі тяжкої інвалідності дитини й 50% в інших випадках, - ред.). Для мене це якийсь нонсенс, наче держава зацікавлена в тому, щоб мами не працювали.

Друге – це не готовність самих роботодавців, які бачать в кандидатках не професіоналізм, а діагнози їх дітей.

Ну й останнє – це страх зробити помилку та не отримати роботу. Часто мами переживають розрив у кар’єрі понад п'ять років і це впливає на здобуття комплексів та зневіри у власних силах.

Які з цих перепон допоможе подолати цей проєкт?

Хоч ми й активно співпрацюємо з державою в сторону зміни законодавства, але це досить тривалий процес і на перший пункт ми не зможемо вплинути саме цим проєктом. Проте, ми зможемо показати мамам, як заробляти стільки грошей, щоб не думати про виплати взагалі.

Щодо другого пункту – то тут важливо підготувати мам, навчити їх писати резюме так, щоб роботодавця менш за все цікавив діагноз.

Страх – дуже природнє та ірраціональне почуття, проте з ним можна працювати. Дати жінкам впевненості, познайомити з класними компаніями й показати світ нових роботодавців, де не страшно робити помилку. Помилки роблять всі й велика частина найкращих світових винаходів – результат чиєїсь помилки.

Як виник ваш проєкт, на який досвід ви орієнтувались?

Все почалось у 2023 році, коли до ГО "Епіпросвіта" звернувся наш старий друг Іван Пасічник, який має багато різних ІТ проєктів. Один з них – це маркування відео для читання нейромережами. Якщо коротко, такі технології використовують всі автопілоти, “Розумне місто”, щоб слідкувати за порушенням ПДД та інші технологічні компанії.

У Івана була ідея залучити мам дітей з інвалідністю до якоїсь на початку не складної роботи, щоб привчити їх не боятись комп’ютера і поступового звикання до праці в колективі. Так народився спільний проєкт. В ньому наші мами роблять розмітку відео та отримують за це зарплату. Опитавши перших учасниць стало зрозуміло, що користь цього проєкту не в конкретних грошах, які вони отримують, а в тому, що вони знову працюють в колективі.

Одна мама мені сказала, що їй подобається наявність керівника, який знає що робити. Бо з хворобою її дитини ніхто не знає що робити й вона скрізь головна: виконуючи ролі й лікарів, і годувальниці сім’ї. Тож, коли вона приходить на роботу – то відпочиває, бо просто виконує зрозумілий алгоритм і у разі чого є до кого звернутись.

Та відкривши анкету на співбесіди до цього проєкту ми отримали близько 1200 заявок від мам дітей з інвалідністю, які хочуть на роботу. В рамках існуючої компанії ми могли працевлаштувати до 10 мам, ще в інші працевлаштували 20. Але де 30 людей, а де 1200? Виходячи з такої колосальної потреби, придумали проєкт по кар’єрній консультації, щоб зробити мам більш конкурентоспроможними та цікавими для роботодавців. Так вони зможуть без нашого втручання здобути економічну незалежність.

Яку роботи, як ви сподіваєтесь, зможуть знайти учасниці проекту? Можливо, мова йде про фралінс, онлайн-роботу, самозайнятість? Або ж більш орієнтовані на пошук роботи на повний день?

Ми хочемо дати жінкам розуміння, що це вони обирають роботу, будь-яку та по будь-якому графіку. Головне – спланувати, вчинити дії та організувати своє життя. Тому вибір за жінками, а з нашого боку жодних обмежень, тільки підтримка.

Чи є у вас припущення про те, яку освіту чи досвід роботи матимуть учасниці? Чи буде щось з цього перевагою?

Відповідно до заявок, у нас дуже різноманітна аудиторія. Від жінок з кількома вищими освітами до жінок, які ніколи не працювали. У нас є певна свобода в цьому проєкті, щоб розділити їх на групи по рівню готовності до праці і ймовірним професіям.

В Україні нестача кадрів в багатьох галузях, однак переважно "чоловічих". Дехто з жінок зараз опановує ці професії, наприклад, машиністки метро, шахтарки, будівельниці. Чи буде у вас можливість сприяти залученню жінок до таких професій?

У частини дітей з інвалідністю, на жаль, дуже обмежений час життя, тому останнє, щоб я хотіла і що я буду доносити до мам – це лишати дитину на когось і їхати в інші міста чи на добу роботи. Ми прагнемо створити такі умови й показати такі можливості, щоб мами могли проживати материнство і бути опорою для дітей, а не просто спонсором.

Чи буде надаватись перевага ВПО? Або ж чи зможуть податись українки, що виїхали за кордон? Які у такому разі можуть бути перспективи пошуку роботи за кордоном?

Головне — побороти страх і невпевненість, а це можна робити з будь-якої точки світу. Наш проєкт для всіх українок, що виховують дітей з інвалідністю: з будь-якої країни, області та міста.

Чи зможуть податись родичі військових, які отримали інвалідність?

Мами так, дружини ні. Для них існує багато можливостей, а для мам, майже нічого.

Чи можете поділитись своїм особистим досвідом про те, як ви повернулись до роботи?

Конкретно я не була в декреті жодного дня. Спочатку, я, чесно кажучи, ховалась у праці від новонародженої Єви, бо вона кричала 24/7 і не могла заспокоїтись, як би я не намагалась втішити маленьку (тоді ми не знали, що в неї епілепсія). А згодом треба було багато грошей на її лікування. Для мене робота — це те, що не дало розчинитись свого часу в горі, а зараз допомагає розбудовувати ГО і допомагати іншим мамам. Це дуже важливо для мене – щоб інші не проходили той тернистий шлях, яким йшли з Євою.