Хто з українських біженців повернеться додому: дані дослідження

Політика України щодо повернення своїх громадян на батьківщину набуває нових обрисів. Якщо 2024 рік ознаменувався різкими заявами про біженців, то на початку 2025-го було створено Міністерство національної єдності, а парламент готує закон про множинне громадянство.

Звичайно, вирішальним чинником для повернення українців буде прийнятне закінчення війни та подальше рішення ЄС щодо продовження чи скасування тимчасового захисту. Втім, багато країн розробляють правові механізми переходу українців на інші легальні статуси. І частина співвітчизників цим, безсумнівно, скористається. Хто в результаті віддасть перевагу залишитися, а хто з більшою ймовірністю повернеться додому, з'ясовував Соцпортал.

Хто планує повернутися, а хто — ні?

Згідно з опитуванням аналітичного центру Cedos, чверть респондентів (25%) хотіли б повернутися в Україну на постійне проживання, якщо обставини дозволять. Близько 20% поки що не визначилися з рішенням. Приблизно 16% воліли б жити на дві країни. Найбільша група — близько 38% — наразі схиляється до того, щоб залишитися за кордоном надовго. Водночас серед останніх 26% все ж планують час від часу навідуватися до України (наприклад, їздити до родичів), а 12% хотіли б забрати близьких з України до себе.

Дослідники наголошують, що ніхто не може з упевненістю сказати, якою буде ситуація в Україні та в їхньому житті через рік-два, тому ці плани є умовними. Втім, вже зараз можна виокремити кілька груп, які з більшою чи меншою ймовірністю повернуться в Україну.

• Страх, що війна повернеться

Першою і головною умовою для повернення, яку називає майже кожен, є безпека. Поки в Україні тривають бойові дії та зберігається ризик обстрілів, багато хто навіть не розглядає можливості повернення. Люди, які пережили жахи війни, відверто зізнаються, що не зможуть жити під загрозою повторення того кошмару, від якого втекли.

Безпека тісно пов’язана з наявністю дітей. Батьки з прифронтових регіонів зазначають, що не ризикнуть повертатися, поки загроза для життя дітей не буде зведена до нуля. Навіть ті, хто їздив до України ненадовго, зізнавалися, що залишали дітей за кордоном, бо боялися везти їх під повітряні тривоги. Родини з дітьми з більшою ймовірністю чекатимуть завершення війни та стабільної безпеки, перш ніж вирішать повертатися.

Навіть у разі припинення активних бойових дій переселенці з областей, що межують із РФ, висловлюють серйозні побоювання. На їхню думку, близькість до кордону з Росією ще довго створюватиме ризики. Крім того, опитування показало, що для 36% важливим фактором є безпека саме у їхньому рідному місті чи селі. Для 12% також принципово, щоб їхній населений пункт був звільнений від окупації — це особливо актуально для вихідців із тимчасово захоплених територій.

• Чи є куди повертатися

Матеріальна сторона — ще один вирішальний фактор. Люди оцінюють, чи є до чого повертатися з практичного боку. Наприклад, близько 31% переселенців нині не мають житла, куди могли б повернутися. У когось будинок зруйнований або залишився на окупованій території, в інших — житла ніколи і не було. Решта 69% опитаних, навпаки, розраховують на якесь житло в Україні: 48% — на власне, 15% — на житло у родичів, ще 6% — планують орендувати після повернення.

Як раніше писав Соцпортал, наявність власного житла— один з вирішальних чинників при ухваленні рішення залишатися чи повертатися в Україну. Якщо людина або родина змушені орендувати житло, то в ЄС завдяки кращому регулюванню та наявності соціального житла це робити значно вигідніше та безпечніше.

Саме тому багатьох стримує від повернення відсутність житла чи роботи. Переселенці з окупованих територій часто говорять, що їм буквально нема куди повертатися — будинку немає, інфраструктура зруйнована, знайти роботу вкрай складно. Навіть переїзд до іншого українського міста потребуватиме вирішення тих самих проблем — де жити і за що жити. Багато хто хоче повернутися саме у своє рідне місто або село. Люди мають сильний емоційний зв’язок із малою батьківщиною, і навіть якщо їм тимчасово довелося шукати прихисток в іншому місці, домом вони все одно вважають той самий населений пункт, з якого їх витіснила війна.

Існує також категорія людей, які хотіли б повернутися, але пізніше — коли з’являться необхідні умови. До таких умов, окрім безпеки, переселенці відносять також економічну стабільність і наявність інфраструктури в Україні. Разом з тим, чим довше українці перебувають у ЄС, тим менш імовірне їхнє повернення, адже з часом вони дедалі глибше вкорінюються на новому місці.

• Пошук професійної самореалізації

Частина людей, які за кордоном не змогли реалізувати себе професійно, вже зараз схиляються до думки про повернення. Наприклад, деякі висококваліфіковані фахівці, які не змогли знайти роботу за спеціальністю, замислюються про повернення задля продовження кар’єри. Як раніше писав Соцпортал, загалом близько половини вимушених переселенців змогли знайти роботу в країні перебування. Однак через необхідність проходити тривалу місцеву сертифікацію, труднощі через незнання місцевої мови навіть за наявності доброго рівня англійської, відсутність досвіду роботи за кордоном і місцевих рекомендацій, хороші вакансії доступні далеко не всім. У результаті ситуація на ринку праці виглядає неоднозначно, і в середньому матеріальне становище українських біженців у ЄС не можна назвати благополучним. Утім, ситуація на ринку праці в Україні ще складніша. Після трьох років війни спостерігається нова тенденція — якщо на початку виїжджали переважно жителі великих міст із високим рівнем освіти і, відповідно, із вищими очікуваннями, то зараз намагаються виїхати жінки робітничих професій, які не можуть прогодувати себе і свою сім’ю в Україні.

• Підтримання зв’язку з Україною

Важливим психологічним аспектом, який впливає на бажання повернутися, стало відчуття зв’язку з Україною. Переселенці, які зберегли тісні зв’язки з Батьківщиною — регулярно спілкуються з тими, хто залишився в Україні, та навідувалися додому — з більшою впевненістю дивляться на перспективу повернення. Більшість українців за кордоном намагаються жити у двох світах одночасно: підтримують зв’язок із Батьківщиною та слідкують за подіями, але облаштовують побут за межами України. Окрім особистих прив’язаностей і почуття патріотизму, багато хто усвідомлює, що в будь-який момент обставини можуть змусити їх залишити країну перебування.

При цьому українці, які мають тісніший зв’язок із Батьківщиною, рідше бояться, що їх не зрозуміють чи засудять вдома. А ось ті, хто почувається відірваним від українського життя, можуть мати побоювання щодо негативного ставлення. Вони хотіли б після повернення зустріти розуміння і підтримку, а не осуд. Показово, що нещодавно народний депутат від президентської партії Данило Гетманцев також заявив, що всі дискусії про біженців як про «не громадян» і «не українців» є неприйнятними.

• Умови для життя вдома

Окрім атмосфери в суспільстві, тим, хто повернувся, знадобиться і конкретна допомога. Ряд досліджень вказують, що першочерговою потребою є житло. Тому державі та міжнародним організаціям важливо передбачити програми тимчасового житла або компенсації оренди для таких сімей. Другою важливою потребою є робота: люди бояться залишитися безробітними, тому їм потрібна допомога з працевлаштуванням. Попри те, що, як зазначалося вище, пошук професійної реалізації може бути причиною повернення біженців додому, це актуально для досить вузької категорії висококваліфікованих фахівців. Більшості ж необхідна підтримка у пошуку роботи (включно з покращенням роботи служби зайнятості) і тимчасова фінансова підтримка, наприклад, допомога по безробіттю на перший час. Третє — деяким потрібна допомога в започаткуванні власної справи — стартові гранти чи кредити та сприятливі умови для підприємництва.

Не менш важливо для українців, які планують повернутися, — мати доступ до якісних медичних послуг і соціальних сервісів. 28% опитаних назвали доступність медицини одним із ключових факторів у рішенні повернутися. Особливо вразливі категорії — люди з інвалідністю, літні, одинокі батьки — відзначили потребу в соціальних послугах (12% вказали на цей чинник). Переселенці говорять, що їм важливо бути впевненими: якщо здоров’я погіршиться чи виникне складна життєва ситуація, на Батьківщині їм не відмовлять у допомозі.

Окрім того, сім’ї з дітьми хвилює й освіта: чи зможуть діти безболісно повернутися до українських шкіл і садків, не втративши у якості навчання. Для дітей, які навчалися за кордоном і не знайомі з українською програмою, може знадобитися адаптація та додаткова підтримка, щоби знову увійти в навчальний ритм на Батьківщині. Батьки просять передбачити такі заходи, щоби не травмувати дітей повторною зміною середовища.

При цьому український омбудсман додає до цього переліку ще й необхідність психологічної підтримки для тих, хто має намір повернутися. Без виконання цих умов наразі спостерігається тенденція, коли люди, підштовхувані бідністю або пошуком кращих перспектив для себе чи дітей, залишають Україну.

Що необхідно для повернення українців

Дослідження показують багатогранність досвіду українських біженців: кожен із них ухвалив складне рішення виїхати, пройшов через випробування адаптації та тепер стоїть перед непростим вибором — повертатися чи ні.

Більш схильні розглядати повернення:

• частина висококваліфікованих спеціалістів, які не можуть підтвердити свою кваліфікацію в ЄС;
• ті, хто може повернутися до свого рідного населеного пункту, а не змушений буде стати ВПО всередині України;
• ті, хто часто навідує Україну, не втрачає зв’язок і краще розуміє, що відбувається на Батьківщині.

З обережністю ставляться до повернення:

• сім’ї з дітьми;
• люди, які безпосередньо пережили жахи війни;
• ті, чиє житло опинилося на лінії фронту або в окупації.

Очевидно, що для багатьох родин остаточне рішення про повернення залежатиме від завершення війни та створення в Україні умов для нормального життя. Однак вже зараз можна окреслити кілька ключових напрямків, над якими слід працювати, щоби полегшити повернення наших громадян і зберегти зв’язок із тими, хто ще перебуває за кордоном.

З одного боку, йдеться про вирішення внутрішніх соціальних проблем — за оцінкою Єврокомісії, саме з ними Україна справляється найгірше серед країн-кандидатів на вступ до ЄС. Законодавчі ініціативи останніх років, спрямовані на жорстку економію і концентрацію ресурсів в умовах війни, у підсумку створили умови, які підштовхують людей до міграції і знижують перспективи України на вступ до Євросоюзу.

З іншого боку, важливим, на думку аналітиків Cedos, є посилення підтримки українців за кордоном. Наприклад, варто проводити регулярний моніторинг проблем, з якими стикаються українці в різних країнах; надавати тим, хто приїжджає, інформацію про країну перебування, її основні закони і норми, шляхи пошуку роботи, правила оренди житла, систему освіти і медицини; залучати українську діаспору до інтеграції та адаптації переселенців; розвивати можливості українських консульств за кордоном, щоби вони могли обслуговувати більше людей; розширювати перелік документів, які можна отримати онлайн.

Важливо також, на думку дослідників, зберігати залученість до українського культурного поля, створювати українські культурні центри за кордоном. Особливу увагу слід приділяти підтримці зв’язку дітей з українським освітнім і культурним простором та створенню умов для повернення дітей до української школи. Наприклад, передбачити адаптаційні курси при школах, роз’яснювати процедуру використання отриманих за кордоном атестатів при вступі до українських вишів.

За даними низки досліджень, більшість українців, які змушено опинилися за кордоном, не втрачають зв’язку з Батьківщиною та готові повернутися — якщо буде створено необхідні умови: безпека, житло, робота, підтримка держави і суспільства. Але повернення — це не одноразовий крок, а тривалий процес, який потребує продуманої підготовки вже зараз. Піклування про громадян за кордоном, збереження довіри та зв’язку з Україною — запорука того, що після війни вони зможуть повернутися і знову почати життя вдома.