"Був мій день народження, і я розумію - це мій єдиний шанс". Історії жінок на війні

  1. Головна
  2. Фронт
  3. "Був мій день народження, і я розумію - це мій єдиний шанс". Історії жінок на війні
"Був мій день народження, і я розумію - це мій єдиний шанс". Історії жінок на війні
ЖБК
13:15, 25.09.2025

Це репортаж про трьох героїнь, українських військовослужбовців із 47-ї бригади "Магура".



Кожна історія - це і сила волі, мужність, і драма про те, як дівчата пішли добровільно на фронт. Про Варвару, Дзвениславу та Наталію пише РБК-Україна.

Варвара - "Коса": від кухні до міномета


Варвара до війни вчилася і працювала за кордоном. Після повномасштабного вторгнення Росії повернулася в Україну і потрапила до військової частини. Спочатку її направили на кухню: дівчина прийшла в підрозділ із бажанням стати навідником і служити в бойових розрахунках, однак поки йшли розподіли її "поселили" в тилову рутину.

Вона не змирилася і зажадала дати шанс на фронті.

На мій день народження мені пише командир одного з розрахунків. І запитав, чи поїду я з ними. Я тоді була прихворіла. Я розуміла, що мені зараз дається один шанс. І тут це така штука, що жінок постійно перевіряють. І я розумію, що в мене немає варіантів, тому що зараз від цього мого "звісно, поїду" залежить моя вся ціла репутація. І, звичайно, я поїхала, - каже Варвара.

Дівчина згадує, що була ще новачком, більше подавала міни і вчилася як на бойових, так і в дні відпочинку, щоб бути не гіршою за інших і гідно працювати на бойових.

Ми тренувалися в Мирнограді просто на городі. Бігали з мінометом, переставляли його туди-сюди, вчилися працювати злагоджено. І так інтенсивно кілька тижнів готувалися, як розрахунок, мінялися ролями, і тоді вже виїжджали в район Очеретине і Бердичів. Зараз, на жаль, це вже глибокий тил росіян, - розповідає Варвара.

Уперше в бою Варвара брала участь на Запорізькому напрямку - їхня група утримувала позицію в напівзруйнованій школі, "за кілометр до Інтера", як вона згадує.

Перший вихід був важким: постійний вогонь, необхідність швидко вчитися у старших, працювати в умовах постійного ризику. Пізніше її перевели в мінометний розрахунок. Там усе по-дорослому: розрахунок, злагодженість, нічні зміни та збори перед виходом. Варвара розповідає про перші дні з простим подивом:

Стою в строю з хлопцями і думаю: "Невже це справді сталося?"

Вона думала про те, як відточувала прицільну роботу, рахуючи секунди між цілевказівкою і пострілом. Її шлях - від кухні до міномета - приклад наполегливості: вона домоглася, щоб її поставили в розрахунок, освоювала ролі, які раніше вважалися винятково чоловічими, і працювала пліч-о-пліч з іншими військовослужбовцями під вогнем.

Дзвенислава - "Магура": від бойового медика до офіцера

За освітою Дзвенислава архітекторка, але з перших днів війни пішла в добровольці і стала бойовим медичним працівником.

Її перший досвід на фронті був дуже важким - їхня колона потрапила під потужний обстріл, машини були підбиті, багато поранених, накривали касетами, мінометами, артилерією. Той день я пам'ятаю як феєрверк: усе летіло, усе тріщало, - каже вона.

У ті хвилини медик не думала про себе, а як допомогти пораненим.

Перші поранені, які до мене прибули - це були дуже важкі ампутації. У когось одна нога, у когось дві, у когось і руки. І треба було дуже швидко реагувати. І найважче, що було, що перший важкий поранений, якого до мене привезли - це був мій друг. Він був у настільки важкому стані, що я боялася, що його не довезуть живим. Він втратив дуже багато крові. Він марив, він уже ледь говорив. І в мене був ступор, напевно, на пару секунд, коли я його побачила. Але потім я і ще двоє моїх медиків надали допомогу йому та іншим важким пораненим і відправили їх далі на евак. Напевно, після цього я перестала боятися будь-яких поранень, - каже "Магура".

Дзвенислава ще деякий час виконувала обов'язки бойового медика, рятуючи побратимів під вогнем. Згодом стала командиром бронемашини, а тепер обіймає посаду бойового офіцера на командно-спостережному пункті. Від її роботи залежить чіткість взаємодії між підрозділами і, фактично, життя людей на передовій. Вона зізнається, що найважче - чути по радіозв'язку про загиблих і поранених.

Її роль вимагає чіткої злагодженості, уваги.

Їй важко чути по рації, коли там щось відбувається і вона не може вплинути на ситуацію.

Наталя - "Остара": споттерка дронів

До повномасштабного вторгнення Наталя займалася вихованням дітей, приєдналася до ЗСУ рік тому, коли подорослішала молодша донька.

Приєднатися до армії я вирішила вже давно. Просто так складалися обставини, що мусила почекати, доки подорослішає і молодша донька. І так для себе вирішила, що я вже доросла жінка, свій максимум для соціуму я вже виконала, діти дорослі, і можу вже щось для держави зробити. Тому так от вирішила піти в армію, - розповідає "Остара".

Наталя стала оператором і споттером БПЛА - завданням Наталії є споряджати боєприпасами, вибуховими пристроями дрони-камікадзе та FPV. Для неї головна мотивація - "замінити молодих": вона вважає, що старші, у кого діти вже виросли, мають дати шанс молодим жити і боротися за майбутнє.

Молодих дуже шкода. Вони - наше майбутнє. Тому я прийшла, щоб у них був шанс жити, - пояснює Наталя.

До армії жінка навчалася в міжрегіональному центрі ДСНС на сапера. Відповідно, хотіла працювати в армії сапером, бо мала вже певну спеціальність і знання.

Альбіна Трубенкова
Оглядачка на SOCPORTAL.INFO

Журналістка, публіцистка, експертка з європейської інтеграції та українсько-польського діалогу. Авторка декількох польських медіа, серед яких тижневик Polityka, онлайн-видання Oko.press та інші

Новини по темі

Популярні новини

Новини про війну

Останні новини