2200-річний римський корабель показав, як судна латали під час далеких плавань

Йдеться про корабельну аварію Ilovik-Paržine 1, яку виявили у 2016 році біля острова Іловік в Адріатиці. За даними попередніх досліджень, це було римське республіканське торговельне судно завдовжки близько 20-22 метрів, побудоване за технологією mortise-and-tenon, яке перевозило амфори з вином і деревину; його останній рейс відносять до II століття до н. е., приблизно до 170-130/120 років до н. е.

Деталі

У новому дослідженні вчені зосередилися не на вантажі та не на корпусі, а на захисному покритті судна - матеріалі, яким промазували корабель, щоб він не протікав, не гнив і менше страждав від морської води та організмів-шкідників. Автори підкреслюють, що такі органічні матеріали довгий час майже не вивчали, хоча саме вони були критично важливими для мореплавання.

Аналіз десяти зразків показав, що основою покриття була смола хвойних порід - сосновий дьоготь або пек. Але один зі зразків відрізнявся: у ньому виявили суміш дьогтю і бджолиного воску. Дослідники пов'язують її з давньою сумішшю, відомою як zopissa, яку в античності використовували для гнучкішого і зручнішого в нанесенні покриття.

Найцікавіше в тому, що покриття виявилося неоднорідним. Вчені дійшли висновку, що на кораблі було щонайменше чотири-п'ять різних "партій" захисного шару. Корма і центральна частина були вкриті одним матеріалом, а в носовій частині різнилися відразу кілька шарів. Це і стало головним аргументом на користь того, що судно неодноразово ремонтували, ймовірно, в різний час і в різних місцях Середземномор'я.

Додаткову підказку дав пилок, що застряг у смолі. Він вказує на різні типи ландшафтів - від середземноморських прибережних заростей і соснових лісів до більш вологих прибережних зон і навіть гірських районів північно-східної Адріатики. Автори вважають, що частину покриттів могло бути нанесено в районі Брундизія, нинішнього Бріндізі в Італії, а частину - вже на північно-східному узбережжі Адріатики, ближче до місця, де корабель у підсумку затонув.

Чому це важливо

Ця робота показує, що античні кораблі не були "одноразовими" суднами для одного рейсу. Їх ремонтували, перепромазували і пристосовували до нових ділянок шляху. Тобто корабель можна читати не тільки як засіб перевезення, а й як документ про морську логістику, обслуговування і технології далекого плавання в римську епоху.

Крім того, дослідження показує, що навіть такі дрібні сліди, як смола і пилок, можуть розповісти про маршрути, місця ремонту і місцеві традиції кораблебудування в Адріатиці. Автори прямо зазначають, що без подібних аналізів побачити цю "історію ремонту" було б майже неможливо.

Бекграунд

Попередні дослідження вже пов'язували корабель із районом Брундизія за складом баласту, а нове дослідження додало до цієї картини дані про захисні покриття. Разом вони показують, що Ilovik-Paržine 1 був не локальним судном, а учасником ширшого морського руху Адріатикою.

Джерело

Дослідження опубліковано у Frontiers in Materials 2026 року під назвою Adhesive coatings in naval archaeology: molecular and palynological investigations on materials from the Roman Republican wreck Ilovik-Paržine 1 (Croatia).