Пошук
Як Захід переживає карантин і чому всюди в групі ризику опинилися наймані працівники
Читать на русском

Щоб стримати поширення Covid-19, уряди країн Заходу зупинили суспільне життя: були відмінені спортивні змагання, концерти, вистави, а згодом зупинили роботу університети, школи та дитячі садочки.

І все це з метою обмеження соціальних контактів, через які поширюється коронавірус. Універсальною метою було проголошено «згладити криву» інфікувань.

Однак західні держави значною мірою не змогли забезпечити умов для виконання цих програм. У багатьох країнах, за винятком хіба Данії та Швеції, «соціальне дистанціювання» було відчутно індивідуалізованим, принаймні спочатку. Ба, навіть у Данії та Швеції спосіб, в який держава взялася забезпечувати умови роботи з дому, відверто спрямований на захист інтересів капіталу. У Данії держава рекомендує компаніям виплачувати лише 25% лікарняних в обмін на відмову робітника від п'яти повних днів відпустки. Це означає, що роботодавець переживе кризу з нульовими втратами, якщо невихід працівника на роботу не перевищує 20 робочих днів, тоді як працівники, по суті, самі собі виплатять лікарняні за рахунок податків. У Швеції уряд прийняв законодавчий пакет підтримки економіки на суму 300 млрд крон (що становить 6% ВВП країни), який включає покриття державою всіх лікарняних, які зазвичай сплачуються роботодавцями.

У Німеччині через страх настання нової великої рецесії призупинення публічних заходів і громадського життя не передбачало блокування масової зайнятості на виробництві та в інших галузях економіки, безпосередньо не пов'язаних зі збереженням продовольчої безпеки. Наприклад, міністр охорони здоров'я Єнс Шпан (Християнсько-демократичний союз) заявив, що відмовитися від спортивних змагань та театральних вистав було легше, ніж від повсякденної роботи. Спочатку його уряд просто порадив працівникам переходити в режим дистанційної роботи («кожен може і мусить допомогти сповільнити поширення коронавірусу»), хоча для переважної більшості робітничого класу це не є можливим, а промисловість великих міст все ще потребує діючої армії пролетаріату, який користується громадським транспортом, де тиснява сприяє поширенню інфекції.

Навіть після того, як 22 березня 2020 р. уряд Німеччини посилив жорсткі заходи проти поширення інфекції й заборонив будь-які публічні зібрання групами з понад двох людей (це надало нового звучання приказці «Де двоє – там компанія, а де троє – натовп»), роботу навіть на несуттєвих підприємствах зупинено не було.

Однак, зіткнувшись із розірванням міжнародних ланцюгів постачання, новою рецесією та повною зупинкою автомобільної промисловості, уряд широкої коаліції ФРН, що складається з християнських демократів та соціал-демократів, рішуче ініціював виплати («Kurzarbeitergeld») в розмірі 60% від попереднього доходу, а для батьків з дітьми – 67% для підтримки в умовах скорочення робочого часу, збереження робочих місць та запобігання масовим звільненням. Цю політикуу вже було успішно застосовано під час попередньої глобальної фінансової кризи 2007 р. Схожі програми було тоді впроваджено також у Данії та Швеції.

У 2009-2010 рр. успіх цих програм виявивсяу тому, що німецьким виробникам не довелося скорочувати робочі місця, вони спромоглися просто поновити виробництво й знову захопити свою частку на ринках під час економічного пожвавлення. Попри це Об’єднання німецьких профспілок DGB сьогодні правильно критикує ситуацію, акцентуючи увагу на тому, що цих заходів недостатньо для працівни_ць у секторах з низькою заробітною платою, які найбільше постраждають від наслідків коронавірусної кризи.

Тим більше, що у велетенському секторі німецької економіки з низькими зарплатами, в якому працює кожна четверта наймана працівни_ця, 60% вочевидь недостатньо для харчування і оплати рахунків. Тому DGB разом з профспілкою сфери послуг Ver.di наполягають на збільшенні виплат до 90% від доепідемічного рівня доходів.

Прекаризовані ж працівники, серед яких самозайняті, фрілансер_ки, а також власни_ці дрібних крамниць, не захищені цими заходами, оскільки не підпадають під дію хоча б якогось колективного договору. Епідемія коронавірусу та наслідки карантину вплинули на них особливо відчутно. Лише деякі країни, такі як Швеція, охоплюють самозайнятих соціальними програмами, забезпечуючи їм 14 днів лікарняних. У Норвегії, Іспанії та Італії зараз існує виплата в розмірі €600 для всіх самозайнятих та фрілансер_ок, які підпадають під дію так званого податкового кодексу «Partita IVA».

У ще гіршому становищі опинились люди, зайняті в так званій «гігономіці». В Італії працівни_ці цифрової сфери залишилися практично ні з чим, а на додачу до них ще 2 млн робітни_ць, які працювали покоївками, нянями та доглядали за людьми літнього віку (9 із 10 з них – жінки, а близько 7 з 10 – іммігрант_ки). Тепер вони виявилися не по кишені своїм роботодавцям, які самоізолювалися на карантин у приватних помешканнях. Взагалі найбільше в цій ситуації постраждали бідні, адже їхні й без того мінімальні заощадження були дуже швидко витрачені, а соціальні та благодійні ініціативи харчування для нужденних, на кшталт німецької Tafel, зачинилися, що негайно створило загрозу продовольчій безпеці для великих груп населення. У відповідь на це члени німецької партії «Ліва» (Die Linke) з покоління Другої світової почали створювати дешеві супові кухні, що нагадує ініціативи робітничого класу міжвоєнної доби. Невже ми є свідками повернення робітничих рад, які самотужки організовують соціальну інфраструктуру там, де держава на це не спроможна?

В інших країнах Заходу ситуація навіть гірша, ніж у Центральній Європі. У Сполучених Штатах найбільші роботодавці відмовилися закривати свої підприємства та забезпечувати робітни_ць лікарняними. Там структурна обмеженість капіталізму, базованого на безперебійній циркуляції накопиченого капіталу, накладається на жахливі наслідки для працівни_ць, загрожених потенційними виселеннями з домівок та голодом. Як слушно зазначив Марк Берґфельд, «проблема в тому, що культура “презентеїзму” (1) перекладає тягар прийняття рішення на працівни_ць, а це часто означає, що вони вийдуть на роботу, коли мали б залишатися вдома».

Найбільшими американськими компаніями, що «ставлять прибуток вище за громадське здоров'я», виявились McDonald’s (517 000 робітни_ць), Walmart (347 000), Kroger (189 000), Subway (180 000), Burger King (165 000).

Детальніше про те, чому в усьому світі касири супермаркетів, лікарі, медсестри і кур'єри, які з останніх сил забезпечують продовольчу безпеку і роботу системи охорони здоров'я, але навряд чи отримають гідну матеріальну винагороду, в статті "Біо-економічна пандемія і західні робочі класи".

Читайте також:

Коментарі