Як самоорганізація допомагає українцям зберегти свої села та підтримувати армію

Приклад цьому — групи людей, об'єднаних спільними цілями та інтересами. Вони гостріше відчувають потенціал спільних дій і взаємної підтримки, бо частіше стикаються з такою необхідністю.

Як ілюстрації наведемо два приклади. Перший — сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, де люди змогли не тільки об'єднатися заради захисту власних інтересів, а й взяти активну участь у житті громади. Другий приклад — мешканці невеличкого села, які зуміли завдяки підтримці інших людей зберегти свою школу. Детальніше — у нашому матеріалі.

Як кооперативи відроджують села

З реформою децентралізації в державі почали активно просувати тему створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Одна з головних ідей - розвиток підприємництва в територіальних громадах. Наскільки це вдається зробити — інше питання. При цьому незаперечним плюсом кооперації стало вироблення в людях інтересу до колективної роботи. Простий приклад. Члени кооперативу мають різну освіту та досвід, відповідно, вони діляться між собою знаннями, за потреби можуть надати підтримку. Словом — у наявності добрі добросусідські стосунки.

Олег Журавінський - голова кооперативу "Еком" у селі Чесники Івано-Франківської області, що спеціалізується на виробництві сирів — розповів Соцпорталу, що найважливішою умовою у функціонуванні кооперативу він вважає довіру між людьми.

Якщо немає розуміння, згоди, то про кооперацію не може бути й мови! Кооперація стимулює до колективної роботи. Адже якщо кожен думатиме лише про себе, нічого не вийде. У нас же протиріч один з одним немає, — розповів він.

Щодо труднощів в організації кооперативу, то самі кооператори називають — готовність людей об'єднуватися. В "Екомі" також проходили через цей шлях. На етапі свого становлення об'єднання налічувало лише п'ять осіб. Але коли решта селян зрозуміли, що колективна робота дає змогу забезпечити вищий заробіток і стабільнішу реалізацію молока, знижки на закупівлю кормів, додаткову фінансову підтримку своїх членів, стали приєднуватися.

І сьогодні кооператив налічує 43 домогосподарства, має окультурене пасовище з електропастухом, стабільний ринок збуту.

Ще показовіший приклад — кооператив "Ягідний рай" у Дунаєвецькій об'єднаній територіальній громаді Хмельницької області, що спеціалізується на вирощуванні малини та інших ягід. Тут зайнято до сотні сімей із 18 населених пунктів громади. Особливість кооперативу в тому, що, крім заробітку, люди активно долучаються до соціальних проєктів своєї громади. Як пояснили нам у "Ягідному раю", участь у кооперативі стимулює в жителях потенціал до спільної діяльності.

Люди стають більш згуртованими. А тому багато ініціатив у громаді виходять насамперед від членів кооперативу, — розповіли нам в об'єднанні.

Причетність до серйозної справи

Кооператив "Ягідний рай" був створений кілька років тому з ініціативи адміністрації Дунаєвецької громади, як один зі способів боротьби з безробіттям. Як і в багатьох випадках, населення не поспішало брати участь у цій ініціативі. Тому першими кооператорами стали деякі з депутатів, старости, працівники апарату адміністрації, щоб на своєму прикладі показати перспективи кооперативного руху і зацікавити людей. Також залучалися активні жителі, наприклад працівники будинків культури тощо.

У підсумку було висаджено кущі малини, і вже на другий — третій рік пішов вал ягід. Реалізацію продукції гарантувала адміністрація громади. Також до великого, за місцевими мірками, ягідного виробника, почали проявляти інтерес багато компаній, які робили людям великі знижки, іноді до 30%. У підсумку члени кооперативу мали гарний підробіток до своєї основної роботи та пенсії, і поступово кількість охочих вступити до їхніх лав почала збільшуватися. "Ягідний рай" приймає продукцію також у жителів, які не є членами кооперативу, серед них чимало пенсіонерів.

Природно, що в кооперативі людей насамперед приваблює грошовий інтерес. Адже це свого роду робота. Однак, як ми розповідали вище, колективне розв'язання труднощів, що виникають, і які постають перед членами подібного об'єднання, виробляє у людей звичку прислухатися один до одного, надавати допомогу.

Останнім часом члени "Ягідного раю" беруть активну участь у гуманітарних питаннях. Другий рік поспіль частину земельної ділянки засаджують овочами, а зібраний урожай спрямовують на забезпечення місцевих соцзакладів. Так, сільгосппродукцією, насамперед картоплею, було забезпечено кластерну (багатопрофільну) лікарню громади та деякі освітні установи. Як розповів нам представник "Ягідного раю" Микола Островський, який є також начальником управління соціального захисту та праці Дунаєвецької міськради, така ініціатива виходила від самих членів кооперативу.

При цьому за свою роботу люди нічого не отримували, бо працювали за власним бажанням. Микола Островський вважає, що жителів підтримувала думка причетності до суспільно важливої справи.

Потрібно було бачити, як жителі приходили на поле цілими сім'ями. Для них це було свято, відчуття причетності до чогось важливого. На жаль, ми відвикли від таких вражень, кожен живе своїми проблемами, — розповів він нашому виданню.

Члени кооперативу регулярно беруть участь у підтримці армії, а також регіонів, які постраждали від військових дій. Крім овочів також допомагають закупівлею обладнання. Востаннє придбали мотопомпу для жителів Херсона, які постраждали від підриву Каховської ГЕС.

Микола Островський запевняє, що якщо в громаді виникає якась ініціатива, то насамперед орієнтуються на думку членів кооперативу.

Стало питання, що в нинішньому році необхідно більше продуктів для нашої лікарні. Усі подивилися в бік представників кооперативу. Ми — не питання, зробимо. Потрібно зібрати 10 тонн картоплі - будь ласка. Кооператив — це об'єднання серйозних людей, яким не потрібно пояснювати необхідність соціальної допомоги. Якщо хтось озвучив проблему, потрібно до неї долучитися і вирішити, — підсумував він.

Подібні гуманітарні ініціативи практикуються і в інших кооперативах. Наприклад, у "Покрові" Заболотцівської громади Львівської області, де люди також проводять збір і відправлення продукції в регіони, що постраждали від війни, а також військовослужбовцям. Як розповіла нашим журналістам голова громади Марія Дискант, від початку війни кооператив не зменшував обертів збору продукції, і щотижня триває відвантаження двох-трьох машин, які їдуть на передову з продуктами.

Згуртувалися навколо ідеї

В Україні є й інші приклади прояву згуртованості та самовідданої праці з боку звичайних громадян у ситуаціях, коли справа стосується суспільно важливих питань. Доброю ілюстрацією до цього є історія невеличкого села Ціпки Полтавської області, в якому мешкає кілька сотень мешканців. Коли люди дізналися, що їхню школу (нині — Ціпківська гімназія), в якій тоді навчався 21 учень, збираються закрити як малокомплектну, то за лічені місяці організували демографічний бум і врятували навчальній заклад. І сьогодні село продовжує демонструвати солідарність у соціальних ініціативах.

Мешканці згадують, що новина про рішення закрити школу стала для них шоком. Особливо для батьків учнів, які переживали, що їхнім дітям доведеться щодня добиратися до іншого населеного пункту, що є додатковим навантаженням для дитини. Але найбільше селян обтяжувала думка про майбутній занепад села, який у них асоціювався із закриттям навчального закладу. Тоді п'ять місцевих матусь виступили на зборах і пообіцяли збільшити кількість учнів до необхідних 25. Євгенія Філіна, одна з активних мам, згадала, що їхню ідею представники районної адміністрації зустріли з усмішкою.

Це ще більше розохотило нас, як і те, що з наших односельців ніхто не вірив, що нам щось вдасться, — розповіла вона Соцпорталу.

Жінки почали діяти. Їхній план полягав у тому, щоб запросити в село на постійне проживання багатодітні сім'ї. Для цього потрібно зацікавити людей, створити житлові умови, допомогти в забезпеченні продовольством на перший час, посприяти з роботою. Забігаючи наперед зазначимо, що згодом досвід цепчан використали жителі інших сіл, де місцева влада також мала намір закрити школи.

Своє запрошення для багатодітних родин активні мами поширювали за допомогою соцмереж. Але справжній шквал дзвінків припав після того, як за їхнім запрошенням до села приїхали журналісти одного з всеукраїнських телеканалів, які потім показали сюжет по телебаченню.

Ледве закінчився сюжет, як зателефонувала мама сімох дітей із Мелітополя. Вона жила на квартирі, але виявила бажання переїхати в село. Ми їх зустріли і наступного дня поселили, — розповіла Євгенія.

Надалі приїжджали батьки з двома-п'ятьма дітьми. Усім приїжджим сприяли з отриманням житла. Ще до своєї інформаційної компанії мами школярів визначили будинки, які були виставлені на продаж. Після чого разом зі своїми чоловіками зробили в частині з них косметичний ремонт. Надалі житло викуповувалося у власників. Витрати взяла на себе сільрада, якою на той момент керував голова Вадим Біляк. За кожну новоприбулу дитину сільрада з бюджету виділяла по 5 тис. грн. Причому гроші батькам на руки не давали, а спрямовували на викуп хати, що коштувала в межах 30 - 50 тис. грн. Згодом сільрада трохи змінила схему, і почала купувати будинки для того, щоб брати їх на баланс села, а потім селити в них багатодітні сім'ї. З роботою також село сприяло. У приїжджих була можливість влаштуватися в дитячий садок, школу, на місцеву ферму тощо.

Демографічну проблему школи могла розв'язати й одна сім'я, в якій виховувалося семеро дітей. Однак ініціативні матусі вирішили брати із запасом, щоб у влади надалі не виникало думки закрити школу через брак учнів.

Благородні ініціативи затягують

Решта селян швидко зрозуміли перспективу із запрошенням багатодітних родин, і активно включилися в роботу. Почали допомагати з благоустроєм будинків. Також новим мешканцям приносили одяг, постіль, меблі. Продовольством приїжджих забезпечили фактично на рік наперед, бо в багатьох селян були надлишки овочів, консервації. Продукцію приносили або безпосередньо сім'ям, або залишали в магазині, куди батьки багатодітних могли приходити і брати, що їм потрібно. До 1 січня, коли підійшов термін закрити школу, у навчальному закладі вже навчалося 46 учнів. Природно, ні про яке закриття вже не йшлося. І сьогодні кількість учнів становить 51 особу.

Кілька слів варто сказати й про саму гімназію, якою ціпчани тепер дуже пишаються. Не тільки тому, що зуміли зберегти. Уся справа в педагогічному колективі, який до певної міри продовжив "традицію" колективного підходу до розв'язання проблем, ініційованого батьками. Це проявляється у волонтерській діяльності. Так, восени та взимку практично всі вчителі під час перерв, а також увечері у себе вдома, займалися в'язанням вовняних шкарпеток для військових. Перед цим вони подали заявку на участь у благодійному конкурсі та виграли грант на закупівлю вовняних ниток. І сьогодні в школі є надлишок шкарпеток, які готуються відправити військовослужбовцям на фронт, коли в цьому буде потреба. Також одна з викладачок разом із дітьми та батьками організувала збір трав для приготування чаю для військовослужбовців. І цією ініціативою люди займаються понад рік.

Адміністрація гімназії всіляко підтримує ініціативи батьківського та педагогічного колективів. Директор Назар Ракитянський вважає, що будь-які громадські ініціативи — об'єднують. А це корисно в роботі.

Інакше були б кожен сам по собі. І ми не могли б подолати проблеми, що виникають, навіть усередині школи. Моє завдання, щоб наш колектив був єдиним цілим, — розповів він нашому виданню.

Розуміння необхідності підтримки людей не тільки на індивідуальному, а й на колективному рівні, говорить про позитивні прояви в нашому суспільстві. Саме уважне ставлення до людини має стати тим фундаментом, на якому базуватиметься подальший розвиток суспільства. І в нашого народу є до цього потенціал.