Вчені знайшли "рибу з чотирма очима" віком 518 млн років

Нові дані з Китаю натякають: деякі з найбільш ранніх відомих хребетних, що жили близько 518 мільйонів років тому, могли мати не два, а одразу чотири ока - причому "додаткова пара" розташовувалася по центру голови.

Йдеться про стародавніх риб із групи myllokunmingids (міллокуньмінгідів), чиї скам'янілості виявлено в знаменитій біотеці Ченцзян. Дослідники вивчили 10 зразків (дві форми цих ранніх риб) і звернули увагу на дивну темну структуру в середині "обличчя". Раніше її вважали чимось на зразок носового мішка, але тепер команда стверджує: за набором ознак вона більше схожа на... ще один очний апарат.

Щоб розібратися, вчені застосували електронну мікроскопію (SEM і TEM) і знайшли в центральній структурі меланосоми - мікрочастинки з меланіном, характерні для очей хребетних і пов'язані з пігментним епітелієм сітківки. За формою і розміром вони виявилися порівнянними з меланосомами в бічних очах тих самих тварин. Це посилило версію, що "центральні плями" були не нюховим органом, а частиною зорової системи.

Найінтригуюче - у цих темних областях помітили дві овальні "лінзи", схожі на кришталик. Такі ж структури є в бічних очах, які в цих древніх риб працювали за "камерним" принципом. Якщо інтерпретація правильна, то центральні органи могли бути не просто світлочутливими, а потенційно здатними формувати зображення.

Автори пов'язують знахідку з пінеальним комплексом у сучасних хребетних - системою мозкових структур, що беруть участь у регуляції гормонів і циркадних ритмів (включно з виробленням мелатоніну). У деяких рептилій цей комплекс включає світлочутливий орган, який іноді називають "третім оком", хоча він не бачить так, як звичайні очі. Нове дослідження підкидає сміливу ідею: можливо, у найдавніших хребетних пінеальний комплекс починався як справжні "камерні" очі, а потім еволюційно "спростився" і змінив функцію.

Чому природі міг знадобитися такий "апгрейд"? Дослідники припускають, що міллокуньмінгідам, імовірно, доводилося виживати серед численних кембрійських хижаків, і додаткові органи зору могли підвищувати шанси помітити загрозу й ухилитися від атаки. З часом умови могли змінитися - і "зайві" очі перетворилися на більш спеціалізовану систему світлочутливості та гормональної регуляції.