У Японії величезні посудини використовували від кухні до могили — вчені розкрили їхню історію
У Японії епохи Едо величезна керамічна посудина могла супроводжувати людину майже на всіх етапах життя — і навіть після смерті. У таких посудинах зберігали воду та соєвий соус, перевозили добрива, збирали людські відходи, а деякі використовували їх як похоронні посудини.
Тепер вчені проаналізували форму 243 таких посудин і виявили дві чіткі закономірності. З XVII до XVIII століття вони ставали дедалі більш однаковими, а екземпляри з поховань помітно відрізнялися від господарських. Щоб виявити ці зміни, дослідник поєднав математичний аналіз форми з машинним навчанням.
Величезний горщик міг стати в нагоді буквально для всього
Йдеться про огаме — Ogame, великі кам’яно-керамічні посудини, що виготовлялися в регіоні Хідзен на острові Кюсю за часів епохи Едо, яка тривала з 1603 по 1868 рік.
Їхнє використання важко назвати вузькоспеціалізованим.
В одному такому посуді могли зберігати питну воду або соєвий соус. Інші використовували для сільськогосподарських добрив і збору людських екскрементів, які в Японії застосовували як добриво.
Але на цьому можливості огаме не закінчувалися. Деякі великі посудини перетворювалися на камен — похоронні посудини, в які поміщали людські останки. Таким чином, один тип кераміки задовольняв і найзвичайніші побутові потреби, і потреби, пов’язані зі смертю.
Саме ця різноманітність зацікавила археолога Джеймса Френсіса Лофтуса з Institute of Science Tokyo.
Вчений оцифрував форму 243 посудин
Лофтус зібрав дані щодо 243 огаме з 11 археологічних пам’яток сучасних префектур Сага та Фукуока.
Два комплекси були пов’язані з гончарними печами, дев’ять — із кладовищами. Замість звичайного візуального порівняння дослідник перетворив обриси кожної посудини на набір числових даних.
Для цього використовували геометричну морфометрію — метод кількісного аналізу форми. Зокрема, контури посудин описували за допомогою еліптичного Фур’є-аналізу, який дозволяє математично фіксувати невеликі відмінності у вигині стінок, плечей, горловини та дна.
Після цього до даних застосували алгоритм Random Forest — метод машинного навчання.
І тут ШІ виконував досить конкретне завдання: допомагав розподіляти погано датовані посудини за передбачуваними хронологічними групами на основі схожості їхньої форми. Це не той випадок, коли «ШІ сам розкрив таємницю минулого» — основою дослідження залишалися археологічні дані та кількісний аналіз форми.
У XVII столітті посудини були різними, потім почали ставати однаковими
Аналіз виявив виражену тенденцію.
На початку XVII століття форма огаме була досить різноманітною. Згодом розкид зменшувався, а до XVIII століття посудини ставали дедалі більш стандартизованими.
Статистичний аналіз підтвердив зниження варіативності форми протягом епохи Едо. Особливо помітно уніфікувалися окремі елементи посуду — їхні плечі, горловина та віночок.
І ця зміна збіглася з великими перетвореннями японської економіки та ремісничого виробництва.
У цей період зміцнювалася система влади Токугава, розширювалися внутрішні виробничі мережі, зростало масове виробництво кераміки та порцеляни. На торгівлю впливали й події за межами Японії — зокрема, морські обмеження імперії Цін у середині XVII століття.
Автори припускають, що посилення контролю над виробництвом, спеціалізація майстерень та розвиток внутрішніх ринків могли поступово призвести й до стандартизації повсякденної кераміки.
Але тут важливе застереження: дослідження показує збіг морфологічних змін з історичними процесами, а не доводить, що, наприклад, конкретний політичний указ безпосередньо змусив гончарів змінити форму посуду.
Навіть офіційний японський реліз формулює висновок обережно: історичні події могли залишати слід навіть у формі предметів повсякденного вжитку.
Посудини для померлих виглядали інакше
Друга закономірність виявилася не менш цікавою.
Огаме, знайдені біля гончарних печей, в середньому мали широкі плечі, розкрите горло та порівняно компактну нижню частину. Така конструкція добре підходить для зберігання та переміщення рідин або добрив.
А ось посудини з поховань виглядали інакше.
Вони були вищими й вужчими, з більш закритим горлом. Кількісний аналіз показав виражене морфологічне розмежування між двома групами.
Це важливо для розуміння того, як огаме ставали похоронними посудинами.
Проста версія могла б звучати так: після смерті людини родичі брали звичайну господарську ємність і використовували її як труну.
Нові дані свідчать, що все було складніше. Деякі посудини могли спеціально виготовлятися для поховання або заздалегідь відбиратися за відповідною формою, а не випадково потрапляти з кухні на кладовище.
Однак визначити, який із двох сценаріїв переважав — спеціальне виготовлення чи відбір відповідного побутового посуду, — лише за формою неможливо.
Алгоритму довелося працювати лише з шістьма надійно датованими зразками
У дослідження є істотне обмеження.
Для багатьох огаме немає точної дати виготовлення. Саме тому автор і звернувся до машинного навчання — щоб використовувати форму посуду як додаткову підказку для їхньої хронологічної класифікації.
Але надійно датованих еталонних зразків виявилося всього шість. Вони відносяться до періоду 1629–1800 років.
Саме ці шість посудин використовували як опорні точки, після чого Random Forest розподіляв інші знахідки за шістьма хронологічними стадіями на основі схожості форми.
Тому не варто трактувати результат так, ніби штучний інтелект «точно визначив вік» сотень археологічних знахідок.
Це модельна класифікація, заснована на порівняно невеликій хронологічній базі. Institute of Science Tokyo прямо вказує, що збільшення кількості надійно датованих посудин у майбутньому має підвищити точність методу.
Сам автор називає роботу дослідженням розвідувального характеру — першим кількісним кроком до більш систематичного аналізу цієї керамічної традиції.
Історичні джерела епохи Едо докладно розповідають про сьогунів, торгівлю, політичні реформи та великі економічні події. Але повсякденне життя звичайних людей потрапляє до письмової історії значно рідше.
Кераміка здатна доповнити цю картину.
Якщо виробництво поступово переходило від великої різноманітності форм до більш стандартизованих посудин, це може свідчити про спеціалізацію майстерень, зміни в організації праці, розширення ринків та нові вимоги споживачів.
А відмінності між господарськими та похоронними огаме показують, що стандартизація зовсім не означала виробництво одного універсального горщика для всіх випадків.
Навпаки: посудини ставали одночасно більш уніфікованими всередині своїх категорій і більш спеціалізованими залежно від призначення.
У майбутньому Лофтус розраховує поєднати аналіз форми з іншими методами — наприклад, портативною рентгенофлуоресцентною спектрометрією та дослідженням хімічного складу кераміки. Це дозволить перевіряти не тільки форму посуду, а й походження сировини та організацію виробництва.
Джерело
Автор: Джеймс Френсіс Лофтус, Інститут науки в Токіо.
Журнал: Open Archaeology, 2026. Стаття опублікована 19 серпня 2026 року.