6500 років тому людський зуб перетворили на прикрасу — його знайшли в Сербії

Приблизно 6500 років тому його ретельно обробили, просвердлили й, ймовірно, підвісили на шнурок. Мікроскопічні сліди всередині отвору свідчать про те, що прикрасу носили тривалий час.

Знахідка походить із пізнеолітичної пам’ятки Ябланиця в Сербії та пов’язана з культурою Вінча. Однак щодо віку слід зробити застереження: сам зуб безпосередньо не датований — його знайшли на поверхні, тому вік приблизно 6500 років визначають за хронологією пам’ятки та схожістю технології обробки з іншою датованою прикрасою.

Деталі

Предмет виявили під час польових досліджень неолітичного поселення Ябланиця на південь від Белграда.

Невеликий зуб довжиною близько 23 мм лежав на поверхні поля. Сільськогосподарські роботи пошкодили його: коронка розкололася на дві частини. Фрагменти потрапили до музею Младеноваца, де знахідку визначили як намистину або підвіску із зуба тварини.

У такому статусі вона пробула в колекції майже два десятиліття.

Ситуація змінилася, коли археолог Неманья Маркович з Інституту археології в Белграді та Ана Маричич із Белградського міського музею повторно дослідили предмет. За анатомічними ознаками стало зрозуміло, що перед ними — правий верхній ікло людини.

Дослідники застосували макроскопічний і мікроскопічний аналіз, а також рентгенографію.

Виявилося, що форму зуба було навмисно змінено. Кінчик кореня обробили, а потім через нього проробили отвір у поперечному напрямку. Автори вважають ці зміни однозначно антропогенними — природним руйнуванням зуба їх пояснити неможливо.

Під мікроскопом вчені виявили всередині сліди повторюваного тертя. Вони відповідають руху органічного волокна — наприклад, шнура, на якому предмет міг висіти.

Саме тому дослідники інтерпретують зуб не просто як просвердлений людський решт, а як особисту прикрасу, найімовірніше — підвіску.

Сліди зносу дають підстави припустити, що зуб не був виготовлений виключно для поховання чи якогось короткочасного ритуалу.

За словами Марковича, отвір виконано досить точно, а характер мікроскопічних пошкоджень свідчить про тривале використання предмета. Для виготовлення такої підвіски потрібна була певна майстерність.

Це особливо цікаво тому, що прикраси взагалі рідкісні серед знахідок з Ябланиці.

Окрім людського зуба, дослідникам відомі лише кілька предметів такого роду, зокрема фрагмент браслета та підвіска з мушлі. На цьому тлі ретельно оброблений людський ікло виглядає незвичайним елементом матеріальної культури поселення.

Дослідники спробували з’ясувати не тільки те, як використовували зуб, а й як його отримали.

Ступінь зносу жувальної поверхні вказує на те, що ікло належало дорослій людині. При цьому корінь зберігся порівняно гладким і не має пошкоджень, які могли б виникнути під час насильницького вилучення зуба з щелепи живої людини.

Тому автори вважають найімовірнішим інший сценарій: зуб витягли з уже скелетованих людських останків після смерті власника. Саме таку інтерпретацію вони наводять і в анотації до статті.

Але це не доведений факт. За одним зубом неможливо відтворити обставини смерті людини, стосунки між нею та власником підвіски або причини, через які частину її тіла перетворили на прикрасу.

Тим більше неможливо впевнено назвати цей предмет амулетом, сімейною реліквією чи пам’яттю про предка — такі пояснення залишаються гіпотезами.

У цьому полягає головне обмеження дослідження.

Зуб виявили не в незайманому археологічному шарі, а на поверхні. Тому вчені не можуть прив’язати його до конкретного шару Ябланиці й отримати точну дату за археологічним контекстом.

Сам пам'ятник належить до пізнього неоліту, приблизно до 5300/5200 – 4600/4500 років до н. е.

Додатковим аргументом стала інша знахідка з Ябланиці — прикраса з мушлі, що датується приблизно 4700 роком до н. е. Дослідники порівняли техніку створення отворів у двох предметах і виявили схожість.

Усе це робить вік близько 6500 років цілком правдоподібним, але не дозволяє стверджувати, що самому зубу лабораторно встановили саме таку дату.

Чому це важливо

Прикраси з людських зубів відомі в різних регіонах доісторичної Європи, тому сам звичай не був унікальним.

Але автори називають знахідку з Ябланиці єдиним надійно задокументованим людським зубом-підвіскою з неоліту центральних Балкан.

Це робить предмет особливо цікавим у контексті культури Вінча — великої неолітичної культурної традиції Балкан, відомої своїми поселеннями, розвиненим виробництвом кераміки, фігурками та іншими складними формами матеріальної культури.

Людський зуб показує ще одну сторону життя цих спільнот: останки померлих могли не лише ховати. Принаймні в окремих випадках частини людського тіла могли піддаватися подальшій обробці й перетворюватися на предмети, якими користувалися живі.

Навіщо саме це робили, археологія поки що відповісти не може.

Історія людського ікла добре ілюструє цінність повторного дослідження старих музейних колекцій.

Для цього відкриття не знадобилися нові масштабні розкопки. Предмет уже був знайдений, каталогізований і лежав у сховищі — помилковою виявилася його первісна ідентифікація.

Автори сподіваються, що цей результат змусить дослідників уважніше переглядати старі колекції. Серед тисяч кісток і предметів, визначених десятиліття тому лише візуально, можуть бути й інші матеріали, значення яких стає зрозумілим лише завдяки застосуванню сучасних методів.

У випадку з Ябланицею другий погляд перетворив звичайну «намистину із зуба тварини» на один із найрідкісніших відомих предметів неолітичних Балкан — людський ікло, яке хтось ретельно обробив і, ймовірно, довго носив на собі близько 6500 років тому.

Джерело

Дослідження: « Modified Human Tooth Pendant From the Late Neolithic Site of Jablanica, Serbia».

Автори: Неманья Маркович, Ана Марічіч.

Журнал: International Journal of Osteoarchaeology, том 36, випуск 4, 2026.