Психологи пояснили, чому деякі люди хронічно спізнюються

Якщо людина постійно спізнюється, це не завжди ознака неповаги. Дедалі частіше психологи говорять про так звану "часову сліпоту " - стан, за якого людині складно відчувати плин часу і правильно оцінювати, скільки займе та чи інша задача, пише Medicalxpress з посиланням на АР.

З цим явищем зіткнулася і британка Еліс Ловатт. З дитинства вона регулярно спізнювалася до школи, підводила друзів і жила в постійному стресі через час. Лише у 22 роки, після діагностики СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності), вона дізналася, що її проблема має нейропсихологічне пояснення.

"У мене ніби немає внутрішнього годинникаря в голові", - зізнається Ловатт.

Що таке "тимчасова сліпота"

Термін пов'язаний із порушенням виконавчих функцій мозку, за які відповідають лобові частки. Людина з тимчасовою сліпотою:

• погано оцінює, скільки часу займе завдання;

• не відчуває, як швидко воно минає;

• регулярно недооцінює час на збори та дорогу.

Зв'язок між цим явищем і СДУГ ще в 1990-х описав американський нейропсихолог Рассел Барклі, назвавши ефект "тимчасовою короткозорістю". Сьогодні цей термін активно обговорюють у соцмережах - і нерідко сперечаються, де закінчується діагноз і починається банальна безвідповідальність.

Коли запізнення - симптом, а не звичка

За словами психотерапевта Стефані Саркіс, проблеми з пунктуальністю можуть бути ознакою СДУГ, якщо вони:

• мають хронічний характер;

• заважають роботі, фінансам та особистому життю;

• супроводжуються іншими симптомами - неуважністю, імпульсивністю, тривожністю.

Дослідження показують, що медикаменти, які призначають за СДУГ, можуть знижувати прояви тимчасової сліпоти. Але це не означає, що всі, хто спізнюється, мають діагноз.

Інші причини хронічних запізнень

Психологи підкреслюють: у постійних запізнень можуть бути різні причини.

Терапевт Джеффрі Мелтцер виділяє кілька поширених сценаріїв:

• соціальна тривожність - людина боїться прийти занадто рано і незручного спілкування;

• відчуття втрати контролю над життям - запізнення стає способом "повернути собі час";

• прокрастинація з помсти - схожа зі звичкою засиджуватися допізна, щоб компенсувати перевантажений день.

Найскладніший варіант - відчуття власної винятковості, коли людина вважає свій час важливішим за чужий. У цьому випадку запізнення може бути формою привернення уваги або демонстрації статусу.

Хто все-таки несе відповідальність

Експерти підкреслюють: навіть якщо запізнення пов'язані з нейропсихологічними особливостями, відповідальність за поведінку залишається на людині.

Хороша новина в тому, що методи, які допомагають людям зі СДУГ, ефективні і для інших:

• використання розумних годинників і нагадувань;

• відмова від постійного контролю часу через смартфон (він відволікає);

• розбивка завдань на дрібні кроки;

• реалістичне планування дня без "ущільнення" графіка.

Еліс Ловатт, наприклад, з'ясувала, що збори вранці займають у неї не 20, а 45 хвилин - після того як вона розписала кожен крок буквально по хвилинах. Відтоді вона закладає більше часу і рідше підводить оточуючих.

"Це не працює ідеально, - каже вона, - але я стала набагато надійнішою".