Принцип рівний-рівному: як працює культурна інтеграція переселенців у нові громади

Люди, які через війну вимушено переїхали до нових міст і розраховують на тривале перебування в них, відзначили високий ризик нездатності брати участь у громадському житті - 26 %. Це може свідчити про їхній недостатній рівень інтеграції в місцеві громади. Такі дані свіжого опитування Національного інституту соціологічних досліджень.

Інтеграція в рамках соціокультурного підходу - це зближення ідентичностей переселенців і приймаючої громади та подолання культурних бар'єрів між ними.

Інструменти культурної інтеграції - це творчий підхід і їх може бути велике розмаїття. Ключове в роботі з інтеграцією - уважність до потреб людей і комплексний, цілісний підхід, який включає збір та аналіз даних і підбір релевантних інструментів. Процес інтеграції можна розглядати як на особистісному рівні, так і на рівні спільноти. На особистісному рівні людина може потребувати консультативних інструментів - психологічної, медичної, соціальної допомоги. Далі в хід іде рівень спільноти, і тут можлива реалізація різноманітних інструментів, спрямованих на залучення та реалізацію самих людей, які потребують інтеграції, а також розвиток і розбудову спільноти. Важливою частиною цього рівня є принцип рівний-рівному: коли люди, які пережили подібний досвід і успішно інтегрувалися, можуть тепер допомагати іншим, - пояснює психологиня, співзасновниця психологічної агенції Псікультура Тетяна Вовк.

Із цією проблемою працює програма Culture Helps/Культура Допомагає. Вона підтримує проєкти, які інтегрують у нові спільноти людей, що були змушені переїхати в безпечніші регіони або за кордон, - причому роблять це за допомогою культурних і мистецьких практик. Цього року в червні 16 українських організацій отримали фінансування на реалізацію своїх воркшопів, фестивалів, освітніх та арт-терапевтичних практик.

Реалізуючи комплексний підхід, варто спиратися на дослідження потреб і постановки конкретних цілей. Цілі можуть стосуватися розвитку відкритості, гнучкості, емпатії та активного слухання, вивчення ідентичності та культур, опрацювання досвіду, здобуття навичок розв'язання проблем повсякденного життя, створення зв'язків із людьми з приймаючої спільноти. Інструментами можуть бути різні групові майстерні, з використанням різних художніх технік. Наприклад, мистецькі техніки як спосіб показати, зрозуміти, виразити, пізнати себе, встановити зв'язок між внутрішнім і зовнішнім середовищами. Реалізація культурної інтеграції вимагає етичної відповідальності, оскільки йдеться про роботу з уразливою групою людей, яких запрошують у простір відкритості та ризику. Необережні дії можуть призвести до ретравматизації. Тому фасилітатори, ведучі, координатори мають знати, як допомогти та супроводжувати учасників у цих обставинах, - каже психологиня.

Програма Culture Helps спрямована на розвиток навичок культурних працівниць і працівників, а також організацій, що інтегрують людей у нові спільноти через культуру. Також сприяє налагодженню зв'язків і згуртованості культурних працівниць і працівників.

Важливо розуміти та орієнтуватися в контексті, в якому перебуває людина. Тому завжди стануть у пригоді навички емпатичного активного слухання. Також корисні базові знання про психологічну травму, посттравматичне зростання, реципієнта та шляхи його розвитку. Корисні навички реагування на стресові стани, симптоми ПТСР, допомога в поверненні в тут і зараз, так звані техніки заземлення. І розуміння того, за яких ситуацій потрібно направити людину до фахівця з психічного здоров'я. Працюючи з інтеграцією людей, важливо відстежувати власні реакції, зокрема стереотипи, когнітивні викривлення тощо. Може бути важко приймати різницю досвідів, тож важлива уважність до власних реакцій, а в складних ситуаціях - звертатися за супервізією. Люди, які реалізують культурну інтеграцію, не мають ставати психологами, намагатися рятувати чи зцілити інших. Але в їхніх силах створювати й розбудовувати безпечний простір, який сприятиме відновленню людей, реалізації потенціалу та зростанню в активних членів спільноти, - підкреслює Тетяна Вовк.

Організації, що працюють над культурними ініціативами для допомоги інтеграції людей у нові місцеві спільноти, поділилися власним досвідом:

Луганська обласна універсальна наукова бібліотека, м. Луганськ

Інструменти інтеграції: антилекції з української літератури, дискусії, фотовиставки, квартирники та дитячі творчі майстерні.

Юлія Лисюк, головний бібліотекар:

Я працюю в обласній бібліотеці, яка вже двічі пережила евакуацію. Спочатку з Луганська до Старобільська, після 24 лютого зі Старобільська - до Черкас. Нині заклад працює в мандрівному форматі. Наш принцип - де наші читачі, там і бібліотека. Тобто ми всі опинилися в нових для себе громадах і, звісно, стало в пріоритеті об'єднуватися зі своїм оточенням. Була потреба знайти своїх користувачів, розпорошених по всій Україні, дати їм упевненість, що вони не самі. Нам важливо, щоб не було сегрегації. У своєму проєкті "Мандрівний культурний шелтер Луганщини" ми намагалися, щоб переселенці та громада, яка їх прихистила, були рівноцінними учасниками наших подій, і ніхто не почувався в бульбашці "статус ВПО" або "громада, яка приймає".

Наш засіб - це антилекції з української літератури, публічні дискусії, триформатна мистецька подія, що включає фотовиставку, літмуз-квартирник і майстерню з арт-терапії. Публічні дискусії особливо цінні, бо ми запрошуємо спікерів із числа ВПО та місцевої громади, влаштовуємо вільний мікрофон з усіма гостями навколо культурного відновлення, деколонізації. Це ті теми, які дуже гостро відчутні, у людей завжди багато пропозицій і, звісно, досвіду. Антилекція з укрліту - це про популяризацію класичної літератури, щоб нарешті викорінити стереотип про те, що в класичних творах ми тільки плачемо і страждаємо. Говоримо з молоддю про ті твори, які дуже недооцінені або зовсім невідомі учням. Наприклад, розбирали "Лихих людей" Панаса Мирного, "Меланхолійний вальс" Ольги Кобилянської та "Доктора Серафікуса" Віктора Домонтовича. Спроєктували соціальну мережу, де герої цих творів ведуть свій блог, діляться емоціями, живуть своє віртуальне життя. І учні спілкувалися з ними, коментували їхні вчинки, намагалися уявити, що було б із цими персонажами, якби вони потрапили в нашу реальність. І зрештою мистецька подія - це теж наша велика любов, бо впродовж фотовиставки, квартирника та арт-терапії на одному майданчику перебувають і влаштовують надзвичайний нетворкінг фотографи, поети, музиканти, журналісти, психологи, студенти. Це дуже цінно бути очевидцями того, як люди зустрічаються після довгих місяців розлуки або знаходять однодумців.

Найголовніший наш результат - це запит від учасників провести такі події ще раз. Уже напрацьовуємо план, як це зробити. За 2 місяці втілення проєкту нам вдалося об'єднати навколо ідеї мандрівного культурного шелтера майже 200 учасників. Ми знайшли однодумців у Дніпрі та Черкасах - це 4 громадські простори - бібліотеки, ресурсний центр, арт-галерея та центр сучасної культури.

Для себе переконалася, що моя команда - це супервіддані своїй справі люди. Я дуже переживала, що втома і вигорання зіграють свою роль, але, на щастя, це нас обійшло стороною. Ми стали заведеним механізмом, який працював на результат. Тут усе дуже просто - з цією ідеєю освітньо-культурних подорожей ми носилися вже давно, тож на моменті реалізації всі дуже загорілися. Це те, до чого ми йшли.

Запорізький обласний центр молоді, м. Запоріжжя

Інструменти інтеграції: екскурсії.

Костянтин Юхименко, проєктний менеджер:

Зазвичай ми жартуємо і робимо відсилання до історії, що Запоріжжя було засноване і побудоване ВПО посеред легендарного Дикого Поля, і всі ми колись це "проходили". Якщо серйозно, то ми знаходимося за 200 км від тимчасово окупованого Донецька, а з 2022 року до лінії фронту 23 км, тож для нас це не нове явище і ми маємо досвід інтеграції переселенців у суспільство. Ми, як обласний молодіжний центр, розглядаємо всіх цих людей, як тих, хто в майбутньому розбудовуватиме наш регіон, створюючи тут свої сім'ї, бізнес та проєкти. Люди - це наша найбільша цінність.

Працюємо в трьох напрямках: професійний розвиток і профорієнтація, культура та мистецтво медіа. Найбільший пріоритет для нас саме культурний напрям, бо завдяки йому нам вдається знайти спільний контекст для різних людей. На початку 2023 року ми перетворили другий поверх нашого центру на Громадський центр для ВПО, де розмістили галерею. З липня по листопад ми організували 5 виставок з кураторськими екскурсіями, коли художник особисто розповідає про свої роботи, смисли, які він у них закладав. Провели артисттоки, кінопоказ і панельну дискусію про вплив культури і мистецтва на прифронтове Запоріжжя. Ми обрали саме ці формати, бо вони дають змогу всім висловлювати свою думку - коментувати, ставити запитання, ділитися власними історіями і взагалі рефлексувати.

Наш досвід 2014-го року показує, що перший крок до початку процесу інтеграції - це зустрітися один з одним, познайомитися і зрозуміти хто ви є. Ми в цьому випадку така собі "точка входу". Більшість відвідувачів після виставок та екскурсій, почувається більш впевнено, і починають відвідувати інші заходи. Є також інший бік цих активностей - це підтримка і мотивація молодих художників-переселенців. Вони створюють нові роботи, через які рефлексують свої спогади, відчуття та болі.

У Запоріжжі завжди людям не вистачало адекватного діалогу, а з початком повномасштабного вторгнення більшість боїться їхати сюди. Тож активності проєкту дали змогу створити майданчик для спілкування, показати людям, що про Запоріжжя не забули, і воно не ізольоване. Показати, що сучасне мистецтво та культура як ніколи актуальні для прифронтового міста. Усе це мотивує їх починати робити маленькі зміни на своєму рівні, які потім збираються у великі трансформації.

Народний Дім Глибоччини, селище Глибока, Чернівецька область

Інструменти інтеграції: освоєння народних ремесел.

Оксана Меленко, член правління:

Ми прагнемо відродити традиції, започатковані глибочанами в першій половині XX століття. У той час у селищі діяли Народні Доми - польський, румунський, німецький. Місцеві патріоти 1936 року власним коштом збудували Український Народний Дім, який функціонував до 1941 року. Там зберігалися спогади глибочан про тих, хто боровся за вільну самостійну Україну в роки румунської та радянської окупації. Саме завдяки місцевим патріотам до наших днів збереглися відомості, речі, книжки, світлини - історична правда, яку приховували та спотворювали радянські ідеологи. Від початку повномасштабного вторгнення багато внутрішньо переміщених осіб, які покинули рідні домівки, знайшли прихисток у нашому селищі. Це люди зі східних і південних областей України. Більшість із них уперше в нашому краї й мало знайомі з його традиціями, фольклором, етнографією. Спілкуючись із переселенцями, ми знайшли спільні інтереси та точки дотику саме через обмін інформацією про схожі та відмінні особливості культури наших регіонів.

Культурній інтеграції сприяли такі заходи: екскурсії визначними пам'ятками, відвідування історичних та етнографічних музеїв, зустрічі з місцевими письменниками, композиторами, художниками. Кілька разів ми організовували спільне відвідування Чернівецького драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Дивилися вистави режисера Дмитра Леончика "Міна Мазайло. Історія перевертня", "Карпатський раж" та "Мати Горького". Після того в Народному Домі була зустріч із режисером та актрисою театру, де люди могли поставити запитання митцям. Для учасниць та їхніх родин актори Народного Театру організували творчу імпрезу "Антон Кохановський. Спогади" на основі архівних матеріалів про біографію бургомістра Чернівців, який своєю діяльністю залишив спадок місту. Відвідувачі сказали, що позитивні емоції під час вистави дали їм змогу зняти емоційне напруження. Завдяки проєкту ми змогли пробудити у внутрішньо переміщених осіб любов до буковинського краю через пізнання духовної культурної спадщини людей, які тут жили і творили його історію.

Спільні заходи та обмін думками духовно зблизили учасниць проєкту - громадянок держави, яку Росія штучно намагалася роз'єднувати десятиліттями. Спілкування з внутрішньо переміщеними особами поглибило емпатію місцевих мешканців і розуміння різних культурних контекстів.

Фонд розвитку Чигиринщини, м. Чигирин

Інструменти інтеграції: екскурсії, розпис по дереву, майстер-класи з витинанки.

Діана Глазунова, директор:

Після повномасштабного вторгнення прихисток у Чигиринській міській територіальній громаді знайшли близько 2,4 тис. осіб із регіонів, що постраждали від воєнних дій. Чигиринщина має значну культурну спадщину вагому для української держави - музеї та пам'ятки різних часів, обрядовість і традиції, ремесла та промисли. І сьогодні ця спадщина може працювати не лише для розвитку громади, а й стати інструментом для адаптації переселенців у приймаючій громаді, стати платформою для об'єднання, зняття соціальної напруги.

Спільне пізнання та знайомство учасників зі спадщиною краю відбувалося через серію просвітницьких заходів - лекції-бесіди, присвячені історії та культурному надбання, визначним постатям Чигиринщини, майстер-класи з народного мистецтва, екскурсійні поїздки до музеїв та пам'яток Черкаської області. Лекції-бесіди стали одними з найемоційніших заходів проєкту, де учасники разом не лише дізнавалися про Чигиринщину, а й співали пісень, читали вірші та згадували, як рідна мова та пісня допомагали триматися та вижити в окупації. Одна учасниця-слухачка лекторію розповіла вже після заходу, присвяченого українській пісенній традиції, що, перебуваючи 2022 року в окупації в Запорізькій області, під постійним пресингом і перевірками ворога, виходила на подвір'я власної оселі й тихенько наспівувала українських пісень. Це допомогло їй морально вистояти і дочекатися того моменту, коли вона змогла виїхати на територію підконтрольну Україні.

Як лекторів до проведення лекцій були залучені відомі місцеві краєзнавці, співробітниці Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" - Людмила Абашина та Олена Трощинська; викладачами майстер-класів стали місцеві майстрині, зокрема лялькарка Олена Чорноус та художниця-реставраторка Лідія Супряга.

Однією з найвагоміших змін проєкту вважаємо те, що внутрішньо переміщені особи тепер не лише знають, що живуть у краї, надзвичайно багатому на культурну спадщину, а й почуваються вагомою частиною його суспільства.

Фонд культурної спадщини "Оберіг", Збараж, Тернопільська область

Інструменти інтеграції: тематичні екскурсії, майстер-класи з живопису, плетіння та гончарства, а також зустрічі з психологом для дітей.

Марія Довгаль, членкиня організації:

Часті повітряні тривоги, переведення навчального процесу на очно-дистанційну форму позбавило дітей, які вимушено переїхали до Збаража, належного активного проведення часу та спілкування з однолітками. Окрім цього психологічною травмою для багатьох стало залишення рідних домівок, звичного кола спілкування, школи. Переїхавши до нового міста з Харкова, Херсона, Ірпеня, Покровська, Енергодара, Дніпра, дітям було складно влитися в нове життя. Тому ми доклали максимум зусиль, щоб вирішити цю проблему шляхом дообладнання інфраструктури міста дитячою локацією - спортивно-ігровим майданчиком і проведенням серії навчально-пізнавальних заходів для дітей молодшого шкільного віку.

Уже на першому занятті проєкту "Яскраве дитинство" діти знайшли нових друзів, розкрили свій творчий потенціал, стали більш активними, комунікабельними, ініціативними. До деяких занять і заходів залучалися місцеві діти, що дало поштовх до налагодження кращих дружніх стосунків. На екскурсії "Подорож у минуле" Збаразьким замком ведучі перевтілилися в княгиню Збаразьку, графиню Потоцьку та гетьмана Богдана Хмельницького.

Для кращого розуміння побуту та традицій, притаманних Збаражчині, провели інтерактивний урок "Етнографія краю", під час якого діти ознайомилися зі звичним для ХІХ-ХХ століть посудом і вишитими рушниками, шукали в парку чарівну квітку, обмінювалися розповідями про традиції, що підтримуються в їхніх родинах. Емоції та враження викликали майстер-класи з виготовлення традиційного оберега - ляльки-мотанки, живопису з відомим українським художником-реалістом із Харкова, який від початку повномасштабного вторгнення мешкає на Тернопільщині, і гончарства, що його провели майстри з Тернопільського осередку національної спілки майстрів України. Тож полички в оселях учасників поповнилися новими картинами, лялечками та глечиками. Діти пробували себе також і в ролі кондитерів, розмальовуючи медові пряники синьо-жовтими фарбами. Цей захід був присвячений Дню Незалежності. Для відновлення емоційної рівноваги, зміцнення ментального здоров'я, навчитися долати стрес та покращити комунікативні навички з групою дітей працював психолог. Комфортні умови нового оточення дали змогу задовольнити потребу тимчасово переселених осіб в емоційному спілкуванні - співчутті, співпереживанні, підтримці.

"Culture Helps/Культура допомагає" - це проєкт, що співфінансується Європейським Союзом у рамках спеціального конкурсу пропозицій для підтримки українських переміщених осіб та українського культурного і креативного секторів. Проєкт реалізує Інша Освіта (UA) та zusa (DE).