На Туринській плащаниці виявили ДНК її дослідника

Йдеться про італійського професора П’єрлуїджі Баїма Боллоне. Його мітохондріальна ДНК збіглася з основною лінією, виявленою одразу в кількох зразках плащаниці. Аналіз інших ділянок геному також вказав на його близького родича.

Це не доводить і не спростовує справжність Туринської плащаниці. Навпаки, результат показує, наскільки сильно багатовікові дотики, зберігання та дослідження забруднили тканину — і чому виділити на ній первинну людську ДНК практично неможливо.

Деталі

Туринська плащаниця — це лляне полотно довжиною близько 4,4 метра, на якому видно передню та задню сторони людського тіла. Багато християн шанують її як полотно, у яке після розп’яття могло бути загорнуте тіло Ісуса Христа. Її походження та вік залишаються предметом багаторічних суперечок.

Для нового дослідження вчені отримали доступ до колекції, зібраної під час вивчення плащаниці у 1978 році. До неї входили волокна льону, зразки пилу та невеликий біологічний фрагмент — загалом 12 зразків.

ДНК вилучали в чистих лабораторних приміщеннях, щоб зменшити ризик нового забруднення. Потім дослідники застосували повногеномне секвенування: замість пошуку заздалегідь обраних фрагментів вони проаналізували всю доступну суміш генетичного матеріалу. Отримати придатні для аналізу послідовності вдалося з семи зразків.

У трьох із них дослідники досить точно визначили основну лінію мітохондріальної ДНК — генетичного матеріалу, що передається по материнській лінії. Вона належала до групи K1a1b1a.

Така сама послідовність виявилася у П’єрлуїджі Баїма Боллоне, який збирав матеріал з плащаниці. Додатковий аналіз ядерної ДНК показав дуже близьке споріднення: генетичні сліди могли належати самому досліднику або його родичу першого ступеня. Автори вважають найбільш імовірним, що ДНК залишив саме збирач зразків.

І це не дивно. У 1970-х роках правила поводження з історичними об’єктами не забезпечували такого захисту від забруднення, як сучасні лабораторні протоколи. Дотики голими руками, волосся, частинки шкіри й навіть дихання могли залишати на тканині біологічний матеріал.

Що ще виявили на плащаниці

Окрім основної послідовності дослідника, вчені виявили ознаки кількох інших ліній людської мітохондріальної ДНК. Деякі з них поширені в Європі та Західній Євразії, а рідкісна лінія H33 зустрічається також серед населення Близького Сходу.

Однак за цими слідами неможливо відтворити маршрут плащаниці або визначити походження людини, зображення якої залишилося на тканині. Генетичний матеріал перемішаний, сильно пошкоджений і міг потрапити на полотно в різні століття.

На плащаниці також виявили цілу біологічну мозаїку:

• бактерії, що мешкають на шкірі людини;
• плісняві гриби та дріжджі, здатні виживати в сухому середовищі;
• солелюбні мікроорганізми;
• ДНК пшениці, моркви, кукурудзи, бананів та арахісу;
• сліди котів, собак, курей, великої рогатої худоби та свиней;
• генетичні ознаки середземноморського червоного корала.

Таке різноманіття не означає, що плащаниця побувала у всіх регіонах, де ростуть ці рослини або мешкають знайдені організми. Кукурудза, банани та арахіс, наприклад, могли залишити сліди вже у порівняно недавній час — під час зберігання, демонстрації чи вивчення реліквії.

Чому неможливо знайти «первинну ДНК»

Фрагменти людської ДНК виявилися короткими та пошкодженими, що на перший погляд могло вказувати на їхню давнину. Але більш детальна перевірка показала переважно сучасне забруднення.

Понад 98 % зчитаних послідовностей не мали характерних хімічних пошкоджень, які зазвичай допомагають відрізнити стародавню ДНК від сучасної. Лише невелика частка фрагментів відповідала мінімальним критеріям стародавнього матеріалу, але її недостатньо, щоб упевнено пов’язати ДНК із ранньою історією тканини.

Аналіз білків дав схожий результат. Вчені виявили переважно кератини та інші білки, пов’язані з людською шкірою. Переконливих стародавніх білкових слідів дослідження не виявило.

Тому генетика поки що не може відповісти, хто першим торкався плащаниці, де вона була виготовлена і як давно на ній з’явилося зображення людини.

Чому це важливо

Дослідження показує, що історичні предмети можуть перетворюватися на справжні біологічні архіви. Вони зберігають сліди людей, мікроорганізмів, тварин і рослин, з якими контактували протягом своєї історії.

Водночас дослідження демонструє обмеження сучасних методів. Навіть точне секвенування не дозволяє автоматично відокремити первинні сліди від забруднень, що накопичилися протягом століть.

Особливо показово, що головний людський генетичний сигнал вдалося пов’язати з учасником дослідження 1978 року. Це попередження для археологів, музейних працівників та криміналістів: без суворих правил відбору та зберігання зразків пізніша ДНК здатна майже повністю приховати більш ранню.

Історія

Історія Туринської плащаниці надійно простежується в Західній Європі з XIV століття. Її прихильники вважають, що тканина могла існувати значно раніше і походити з Близького Сходу, однак загальноприйнятого підтвердження цієї версії немає.

Нове дослідження не переглядає результати попередніх датувань і не встановлює вік основного полотна. Автори окремо датували два волокна, знайдені в релікварії, але вони виявилися матеріалом, використаним під час ремонту плащаниці після пошкоджень у 1534 та 1694 роках.

Таким чином, нова робота присвячена не доведенню автентичності реліквії, а її біологічній історії — слідам, що накопичилися під час зберігання, перевезень, публічних показових виставок та наукових досліджень.

Джерело

Дослідження провели Джанні Баркачча, Нікола Рамбальді Мільоре, Джованні Габеллі та їхні колеги. Робота«DNA signatures preserved in the official 1978 sample collection of the Shroud of Turin»опублікована 9 липня 2026 року в журналі Scientific Reports.