Литовські вчені дослідили, як мурали формують вигляд міста

Аналізуючи каунаські мурали як частину так званого "мовного ландшафту" - системи, де мову розуміють не тільки як слова, а й як візуальні образи, кольори та контекст, - дослідники дійшли висновку: настінні малюнки стають формою культурного активізму та колективної пам'яті.

Результати опубліковані в журналі Journal of Multilingual and Multicultural Development.

Професорки Саулюте Юзеленієне і Сауле Петронієне вивчили багатомовні мурали, створені в період, коли Каунас носив титул Європейської столиці культури. Вони зазначають, що ці твори не просто прикрашають стіни, а й змінюють сприйняття міста його жителями - дають змогу по-новому осмислити історію та культурну спадщину.

"Мурали, присвячені Голокосту або депортаціям, перетворюють міські вулиці на місця пам'яті. Вони не спрощують історію, а роблять її ближчою і зрозумілішою людям, наповнюють її емоціями", - каже професор Юзеленієне.

За словами дослідників, Каунас традиційно вважається "найбільш литовським" із великих міст країни, проте його історія багата на багатонаціональні впливи. Між світовими війнами тут жили євреї, поляки, німці та представники інших народів.

"Через мистецтво ми можемо нагадати про розмаїття, яке формувало вигляд міста", - підкреслює професор Петронієне, керівник Центру іноземних мов KTU.

Науковці зазначають, що мурали виконують не лише естетичну, а й освітню функцію. Вони створюють живий архів пам'яті, доступний кожному, хто проходить повз. Це особливо важливо в умовах нестабільної геополітичної ситуації, коли, як зазначає Петронієне, "завжди є ризик втрати не тільки економічного, а й культурного прогресу".

Дослідження також показало, що вуличне мистецтво слугує інструментом суспільного діалогу. Воно спонукає городян обговорювати теми, пов'язані з історією та ідентичністю, і сприяє розвитку місцевих спільнот.

"Мурали діють м'яко, але постійно, пробуджуючи інтерес, змушуючи ставити запитання, ділитися враженнями та історіями. Так мистецтво вплітається в колективну пам'ять", - каже Юзеленієне.

Професорка зізнається, що сама зацікавилася вуличним мистецтвом, коли її сім'я оселилася поруч із синагогою - у будинку, чиї двори стали знаменитою галереєю Kiemas ("Двір"). Завдяки проєктам і грантам цей простір перетворився на справжній музей просто неба.

Автори дослідження підкреслюють, що настінні розписи часто стають приводом для об'єднання жителів. Подібні приклади є і в інших країнах: наприклад, у нідерландському місті Херлен вуличне мистецтво допомогло відродити квартали, що спорожніли після закриття шахт, а в Белфасті мурали досі розповідають історію протистояння в Північній Ірландії.