Жінки в тренажерних залах: з якими бар'єрами вони стикаються і як їх подолати

Вчені опитали 279 жінок (причому 84% регулярно ходять до залу) і з'ясували, що перешкоди трапляються одразу в кількох напрямках: ставлення до власного тіла, одяг для тренувань, фізичне оточення спортзалу та взаємодія з іншими відвідувачами.

Джерело: "I sometimes feel like I can't win!: An exploratory mixed-methods study of women's body image and experiences of exercising in gym settings", PLOS ONE (2025). DOI: 10.1371/journal.pone.0316756

Почуття невпевненості та осуд

Багато учасниць говорили про постійне відчуття, ніби їхню зовнішність і рівень підготовки оцінюють оточуючі. Виникає стійке відчуття "браку чогось" - жінки відчувають, що вони не відповідають чужим очікуванням. Іноді це виражається в небажаних коментарях з боку чоловіків або у відчутті, що вони мають "завойовувати" простір у спортзалі, особливо якщо зал переповнений.

Одяг як бар'єр і стимул

Цікавий момент стосується спортивної форми. Одні жінки обирали одяг насамперед з огляду на комфорт і функціональність (наприклад, щоб нічого не обмежувало рухів). Інші ж турбувалися про те, який вигляд матимуть на тлі оточуючих, і часто намагалися приховувати так звані "проблемні зони". Деякі дівчата відчували страх виглядати "надто ошатно" або, навпаки, недостатньо модно, якщо в них немає спортивних речей від відомих брендів. Також учасниці уникали яскравого вбрання, щоб не привертати зайвої уваги або не акцентувати увагу на плямах поту.

Складнощі в самому просторі спортзалу

Вчені зазначають, що обстановка в спортзалах часто створює відчуття, ніби жінки повинні або відповідати якомусь "ідеалу", або постійно стикатися з критикою. При цьому вчені підкреслили, що деякі учасниці знаходили підтримку в інших відвідувачів і навіть повідомляли про відчуття "звільнення", коли їм вдавалося зламати стереотипи і спокійно зайнятися силовими вправами або іншими "традиційно чоловічими" видами активності.

Гендерні та культурні чинники

Дослідження проводилося переважно серед білих гетеросексуальних жінок "нормальної" комплекції (за їхніми власними визначеннями), які проживають у соціально розвинених країнах. Це означає, що результати можуть не охоплювати досвід більш різноманітного кола людей - наприклад, тих, хто має іншу комплекцію, етнічне походження або рідше відвідує зали.

Шляхи вирішення

Автори вважають, що необхідно працювати в кількох напрямках одразу:

1. Рівень спортзалу: створювати більш доброзичливу атмосферу, приділяючи увагу як дизайну простору, так і політиці щодо домагань і непрошених коментарів.
2. Рівень суспільства: формувати терпиме ставлення до різних типів статури, щоб жінки не відчували постійного тиску відповідати певному "ідеалу".
3. Особиста стратегія: обирати комфортний одяг і дотримуватися власних цілей у фітнесі, не орієнтуючись на чужі оцінки.

Робота Коулі та Шнайдер демонструє, що в спортзалах, як і в інших аспектах життя, жінки часто опиняються "між двох вогнів" - з одного боку, прагнуть не виглядати "занадто", а з іншого - бояться здаватися "недостатньо хорошими". Хоча традиційні стандарти "худорлявості" змінюються і набирає популярності "спортивний" тип статури, це може породжувати нові комплекси. Науковці закликають до того, щоб усі учасники фітнес-спільноти - від власників залів до тренерів і відвідувачів - підтримували одна одну, створюючи умови, де жінкам буде комфортніше займатися, зміцнювати своє здоров'я і досягати власних цілей у спорті.