Як насправді ставилися до кішок у Середньовіччі

Особливо популярною є історія про чорних кішок, яких нібито спалювали разом з їхніми господинями - відьмами.

Однак, як пише доцентка кафедри історії мистецтв Київського національного університету імені Тараса Шевченка Стефанія Демчук, ця легенда не витримує перевірки історичними фактами.

Насправді в Середньовіччі ставлення до кішок було набагато складнішим і різноманітнішим.

Незважаючи на те, що чорних кішок іноді асоціювали з нечистою силою, особливо після публікації булли Папи Григорія IX "Vox in Rama" 1233 року, де чорного кота вважали символом поклоніння Люциферу, масового знищення кішок не було. Історик Дональд Енгельс висунув гіпотезу, що чума поширилася через скорочення кількості кішок, однак ця думка не підтверджена.

Міф про "велике винищення кішок" також часто плутають із подіями XVIII століття, коли в Парижі підмайстри влаштували розправу над кішками своїх господарів через бідні умови життя. Але ця історія відноситься вже до раннього Нового часу.

Історичні джерела, навпаки, містять безліч свідчень піклування та прихильності до кішок. Наприклад, у бестіаріях (середньовічних збірниках описів тварин) кішок зображували з мишами, під час вмивання або навіть із короною на голові.

Кішки були невід'ємною частиною побуту, і навіть ченці дозволяли їм вільно переміщатися своїми скрипторіями, залишаючи сліди лап на манускриптах. В англійській копії "Етимологій" Ісидора Севільського збереглися відбитки лап кішки, що пройшлася сторінками книги.

Цікавий і приклад з Японії IX століття, де молодий імператор Уда писав у своєму щоденнику про свого чорного кота з любов'ю та іронією. Ці записи демонструють, що емоційний зв'язок між людьми і кішками в Середньовіччі був анітрохи не слабшим, ніж зараз.

Таким чином, незважаючи на забобони і страхи, в Середньовіччі ставлення до кішок було набагато теплішим, ніж нам часто здається.

Як пише Стефанія Демчук, міфи про жорстоке поводження з кішками в "темні віки" скоріше є вигадкою, ніж реальністю.