Скільки років найстарішій живій акулі, розповіли вчені

Акула, яка народилася ще до появи сучасних держав, змусила вчених переглянути уявлення про старіння, виживання і приховану біологію життя в океанських глибинах.

Один білок, що сформувався ще до народження і не змінювався століттями, допоміг зробити одне з найбільш вражаючих біологічних відкриттів у сучасній науці. Вчені використовували радіовуглецеве датування білків у кришталику ока гренландської акули, щоб оцінити вік тварини приблизно в 392 роки, що робить її найстарішим відомим хребетним на планеті, пише Daily Galaxy.

Акулу не ловили спеціально для досліджень. Вона була серед 28 самок гренландської акули, випадково спійманих рибалками, які працювали в Північній Атлантиці. Дослідники вивчили ці зразки за допомогою методу датування, який раніше ніколи не застосовувався до цього виду в такому масштабі, і результати перевершили всі попередні дослідження довголіття хребетних.

Передбачуваний вік тварини вказує на те, що вона народилася приблизно на початку XVII століття - до промислової революції і до того, як Сполучені Штати стали державою. Це робить гренландську акулу швидше живим літописом глибинного часу, ніж просто морським мешканцем.

Відповідь виявилася "замороженою" всередині ока акули. Визначити вік гренландської акули (Somniosus microcephalus) непросто. У цих акул немає плавникових шипів, а їхні хребці надто м'які, щоб утворювати річні кільця росту, які вчені зазвичай використовують для оцінки віку. Протягом десятиліть дослідники могли лише припускати тривалість життя, ґрунтуючись на відомих темпах зростання окремих особин.

Вважається, що гренландські акули досягають статевої зрілості тільки після 100 років, що безпосередньо випливає із задокументованої швидкості росту виду і розмірів тіла, за яких, як вважають, починається розмноження.

Ці акули мешкають в одних із найхолодніших і найглибших морських середовищах на Землі, на глибинах до 2200 метрів, і є єдиним відомим видом акул, які цілий рік залишаються у водах Північного Льодовитого океану. Вчені вважають, що їхній надзвичайно повільний метаболізм, адаптація до холодного, низькокисневого глибоководного середовища, лежить в основі як їхнього млявого пересування, так і повільного біологічного старіння. Кожен біологічний процес протікає з такою швидкістю, яка, мабуть, зменшує знос клітин, що накопичується у тварин, життя яких коротше.