Профспілковець після фронту йде на посаду голови Федерації профспілок України

Профспілки залишаються одними з небагатьох інструментів, через які наймані працівники можуть впливати на державні рішення. Вони беруть участь у формуванні Генеральної угоди — документа, що визначає базові соціально-економічні гарантії, і можуть долучатися до розробки законів і блокувати ініціативи, які погіршують становище працівників. В умовах війни їхня роль лише зростає — зокрема у захисті мобілізованих працівників, ветеранів та людей з інвалідністю.

Минулого року голова Федерації профспілок України, 77-річний Григорій Осовий, достроково пішов з посади. У травні цього року ФПУ має обрати нового голову. Одним із претендентів є заступник голови Атомпрофспілки та ветеран Павло Прудніков.

Раніше Соцпортал питав його про участь профспілок у реінтеграції ветеранів. Зараз Павло розповів, що він хоче змінити в українських профспілках та на приклади яких країн орієнтується.

Чи є Україна соціальною державою

- Під час одного зі своїх виступів ви зазначили, що відповідно до Конституції Україна – це соціальна держава. Що ви під цим розумієте?

Кожен розглядає це питання через свої інструментарії. Для когось соціальна держава – це патерналістська держава, яка дуже-дуже турбується про всі верстви населення, особливо вразливі, в якій дуже серйозна соціальна політика і все витрачається на допомогу, на вкладення великих коштів в пенсії, в осіб з обмеженими можливостями. Для когось, як, наприклад, для мене, соціальна держава – це перш за все та, яка дає можливості усім верствам населення для гідного життя.

Великі пенсії — вони не з'являються нізвідки. Для цього повинен працювати бізнес, для цього повинна працювати людина, щоб отримати великі зарплати. Для цього повинні працювати освіта, охорона здоров'я, щоб люди були здоровими, щоб народжувалися діти, щоб люди не боялися цього. Соціальна держава – це перш за все там, де сама людина, її життя і її здоров'я – пріоритет будь-якої політики.

- А зараз у нас так?

Зараз у нас не так. У нас в пріоритетах є Бог зна що, але не людина. Якщо ми подивимось на трудові відносини... Роботодавець – це рабовласник, а людина, яка працює, – це взагалі не людина. Вона повинна працювати за копійки, причому без відпустки, без вихідних і, по можливості, 12 годин на день.

- Яка роль профспілок для того, щоб виправити цю ситуацію?

Ключова. Нинішня ситуація в Україні — це яскравий приклад того, що відбувається в державі, де профспілки не працюють. Складається враження, що їх у нас просто немає. Профспілки повинні бути рупором справедливості, захищаючи гідність кожної людини: працевлаштованого, безробітного, пенсіонера чи студента. Однак я їхнього голосу не чую. Він зрідка пробивається хіба що на День Гідної Праці чи Першотравень. Системної ж роботи та цілеспрямованої боротьби за соціальну справедливість в Україні наразі не видно.

Профспілки — це інструмент впливу

- На що можуть впливати профспілки? Які в них важливі впливи?

Ми всі бачили 2019 рік, коли Верховна Рада намагалася прийняти законопроєкт “Про працю”, який дійсно остаточно на законодавчому рівні перетворював працюючу людину на раба. Ми побачили вулицю, гнів людей. Ми побачили тисячі, а якщо порахувати по всіх містах в Україні, то мільйони людей. Побачили єдиний сплеск, самоврядність, єдину атрибутику: “Стоп трудовому рабству”. Ми спроможні на такі речі. Але сьогоднішні, наприклад, є законопроєкт Трудового кодексу. Спрямування на те, щоб його подолати, я не бачу. Звісно, є війна, заборонення солідарних акцій, але у нас є величезні інструменти в медіапросторі.

Ми там можемо організовувати великі інформаційні кампанії. Крім того, у нас є вагомий інструмент в руках: підписаний меморандум у 2025 році в Римі на Конференції з відбудови, де чітко вказано, що необхідно збиратися у робочі групи щодо реформування трудового законодавства. Уряд на себе бере певні зобов'язання, профспілки беруть на себе певні зобов'язання. Я очікував від людей, які приймають рішення в цій країні — у державі, в бізнесі і в профспілках — що буде рух в цьому напрямку, системна робота і зустрічі. Але нічого не відбувається.

- Як би ви охарактеризували закріплення ролі профспілок у євроінтеграційних документах?

Коли я був на реабілітації в Німеччині, ми дуже довго вели діалоги з керівниками німецьких профспілок. Тоді конференція з відновлення України мала бути в Берліні. І я їх переконував, аби вони наполягали на тому, щоб у делегації, у цих процесах були українські профспілки. Тоді представників профспілок не включали жодні делегації чи робочі групи з відновлення України. І тоді дійсно німецькі профспілки розмовляли з урядом Німеччини про те, щоб вони висували це як умову участі української делегації, щоб там обов'язково була профспілка.

Відновлення України неможливе без чіткого соціального діалогу, без трудової складової усіх інфраструктурних і інвестиційних проєктів. Профспілки мають брати участь у формуванні того, яким чином і на яких умовах буде відновлюватися Україна, і, головне, яку Україну ми будемо будувати, якою буде соціально-економічна модель. Тому знову повертаємося до соціальної держави. Ми будемо будувати соціальну Україну? Чи яку? І на підґрунті яких виробництв, яких галузей?

Промислова відбудова — це питання виживання

- Які галузі будуть у пріоритеті під час відбудови і що з проспектами в цих галузях?

Як профспілковець, я бачу, що необхідна реіндустріалізація України, обов'язково повинен бути дуже потужний величезний виробничий комплекс. Не моделі аграрної республіки, чи такої, що тільки надає послуги, ми далеко не заїдемо, тим більше з таким сусідом. У нас повинно бути дуже міцне і потужне виробництво, промислова база. Дуже міцний науковий комплекс інновацій і, звичайно, цифрова галузь.До війни була профспілка IT. Що з нею зараз, я не можу сказати. В енергетиці профспілки дуже потужні. Наскільки я бачу майбутні зміни, це повинна бути розпорошена енергетика і, скоріш за все, на базі будівництва малих модульних атомних реакторів. Навряд чи хтось буде відновлювати теплові електростанції. Наскільки я знаю, ДТЕК зараз дуже уважно проробляє цю тему. І там профспілки дуже потужні. І взагалі на виробництві, у промисловості профспілки завжди були сильні. Це їхня база. Профспілки металургів, залізничників чи будівельників. Це серйозні профспілки.

- Чи маєте ви якісь моделі для наслідування профспілок з інших країн? Передусім з Євросоюзом.

Звичайно. Наші партнери — німецька профспілка гірничої, хімічної та енергетичної промисловості IGBCE. Також фінські профспілки дуже потужні. Данська 3F була нашою наставницею довгі роки. Зараз у нас з ними проходить багато спільних навчальних семінарів.

- Якщо ми сподіваємося, що буде виробниче відновлення в Україні, то промислова відбудова стане новим поштовхом для українських профспілок?

Я сподіваюсь, що буде промислова відбудова. Інакше у нас немає ніяких варіантів для співіснування з агресором. Промислова відбудова – це один із головних чинників виживання України. Ну а далі, якщо буде реіндустріалізація, то, звичайно, профспілки не можуть там не зародитися.

- Є певні неоліберальні реформи, які пропонує наш уряд, подаються як євроінтеграційні? Чи мають профспілки можливість перевіряти це?

Ми напряму працюємо з глобальними профспілками, з Офісом Міжнародної організації праці, з Єврокомісією. І ми завжди можемо перевірити, чи насправді є такі вимоги. У нас завжди є чітка, достовірна і правдива інформація про те, які насправді є вимоги для євроінтеграції і прийняття того чи іншого закону.

- Після російського вторгнення ваша міжнародна співпраця посилилася?

Вона зараз стала більш тиснішою. Ми зараз маємо дуже багато інформації з того боку і про євроінтеграційний процес.

Ветерани на роботі: що має змінитися

- Чи можете сказати, скільки профспілчан служать зараз в армії?

По нашій Атомпрофспілці 5% в лавах ЗСУ. Причому у нас майже на всіх підприємствах стовідсоткове бронювання. Тобто 5% – це ті люди, які пішли добровольцями. Зараз у нас була зустріч з Профспілкою залізничників України. У них десь біля 15 тисяч працівників в лавах ЗСУ.

- Чи можна сказати, що кістяка армії — це промисловий робітничий клас?

Так, звичайно. Або самозайняті. У мене в підрозділі було дуже багато людей, ФОПів, в кращому випадку, або просто самозайнятих людей, які займалися ремонтами квартир, ремонтами апаратури, сервісом, наданням послуг, перевезенням, таке інше. Зараз досі служать, хтось загинув. Це ж теж робітничий клас, правильно? Людині, які заробляють своїми власними руками, але багато з них було в тіньовому секторі. Тим не менш, вони працювали від зорі і до ночі, без вихідних. Зараз вони всі воюють.

- Якою має бути ветеранська політика профспілок?

Важливо, що профспілки впроваджували ветеранську політику на рівні підприємства. На рівні держави, на рівні міністерства, на рівні місцевих рад по цій політиці активно працюють, це дає ефект. Є уповноважені у справах ветеранів. Але саме на рівні підприємства, коли людина повертається на своє робоче місце, теж повинна працювати ця система. Повинні працювати психологи.

По-перше, з колективом: яким чином спілкуватися з ветераном. Ці ж психологи повинні працювати і з військовими, які повертаються. Нам пощастило, що на наших атомних об’єктах такі психологи в штаті є. Вони самі за своєю ініціативою відпрацювали такі семінари, тренінги з допомоги родинам, роботи з персоналом, роботи з керуючим менеджментом, як правильно себе поводити з ветераном.

По-друге, коли ветеран приходить на своє робоче місце, з ним треба працювати як зі спеціалістом, тому що за роки, поки він був на фронті, він втратив багато професійних навичок. Він навчився воювати, завантажувати-розвантажувати машину чи водити танки. Багато чому навчився, але свої професійні навички як спеціаліст на роботі він потроху забуває. У нього повинен бути курс поновлення професійних навичок. Якщо він повертається з такою травмою, що він не може виконувати свою попередню робочу функцію, підприємство повинно брати на себе витрати на його перенавчання. Причому на ту професію, яка йому підходить. І це ж не одна людина повернеться, а їх буде декілька. Їм треба десь зустрічатися, спілкуватися. Профспілки можуть проявляти ініціативи і бути творцями такої системи саме на підприємствах.

Військовий досвід у переосмисленні ролі профспілки

- Чи змусив військовий досвід вас переосмислити роль профспілки?

Да. Напевно, що треба менше теревенити і більше працювати. І робити справи. Якщо ти прийняв рішення, то треба його виконувати. Якщо у тебе є можливість не відсидитися, то треба йти вперед.

- Чи можна сказати, що це певною мірою підштовхнуло вас до рішення балотуватися на голову Федерації профспілок України?

Це була одна із головних мотивацій. На мій погляд, сьогодні дійсно величезна криза профспілкового руху. І не в образу керуючої команди Федерації профспілок України, але мені здається, треба дещо інші команди з іншим баченням. У мене інший підхід до того, чим повинна займатися ФПУ. Тому я прийняв рішення очолити Федерацію профспілок України.

- А які невідкладні зміни в роботі мають бути?

Зміна логіки в переході від реактивної позиції, коли ми тільки реагуємо, до проактивної. Коли ми самі повинні будовувати майбутнє. У нас повинно бути своє бачення реформ, своє бачення національних стандартів, своє бачення справедливих зарплат. І ще повинна бути дуже висока переговорна кваліфікація. Для того, щоб ми могли своє бачення відстоювати. Або якщо не вистачає свого обачення, то хоча б протидіяти найбільш антипровспілковим і антиробітничим ініціативам. Зараз я такого не бачу.

- Який зараз найбільш антипрофспілковий і антиробітничий законопроєкт? Це проєкт нового Трудового кодексу?

Так, нового трудового кодексу України. Але я не скидав би проєкт закону про соціальний діалог і не скидав би проєкт закону про безпеку і охорону здоров'я на робочому місці. Це три законопроєкти, за якими сьогодні є дуже величезні ризики, які погіршують становище найманого працівника.

“Україна завжди була сильна солідарністю”

- Чому українцям варто задуматися над членством у профспілках, тим, хто ще не є членом профспілок?

Тому що Україна завжди була сильна солідарністю. “Гуртом і батька легше бити”. І “Моя хато з краю”, там же і є продовження цього прислівʼя: “Моя хато скраю — першим ворога зустрічаю”. Отак вона звучить повністю. Тобто, і самопожертва, і солідарність допомагали українцям вижити протягом всієї нашої історії. Тільки це. А солідарність і самопожертва — це основні принципи, на яких стоїть профспілковий рух. Ми не пропонуємо нічого нового — ми пропонуємо жити в парадигмі українства. Профспілковий рух притаманний Україні.