Політика щодо біженців як тест на євроінтеграцію: як його проходять Україна та інші країни-кандидатки

Саме цей вимір аналізує новий звіт European Council on Refugees and Exiles (ECRE) «Asylum and Forced Displacement in the EU Enlargement Process» про політику притулку в процесі розширення ЄС. Він пропонує подивитись на те, як українців приймають в Албанії, Косово, Північній Македонії, Сербії та Молдові. А також яка доля чекає на шукачів притулку в самій Україні.

Соцпортал публікує скорочені висновки звіту.

Українські біженці в країнах-кандидатах ЄС: між захистом і слабкими системами

Після 24 лютого 2022 року мільйони українців опинилися в країнах ЄС та сусідніх державах у пошуках тимчасового захисту. Польща, Німеччина, Чехія, Румунія та інші країни відкрили доступ до базових прав — освіти, медицини та ринку праці. Водночас досвід українців у країнах поза ЄС або в державах-кандидатах показує іншу сторону системи захисту — її нерівномірність і залежність від інституційної спроможності держав.

• Албанія

В Албанії кількість заяв на притулок залишається відносно невеликою, однак доступ до ефективного оскарження негативних рішень обмежений. Лише незначна частина заявників доходить до апеляційних процедур. Це свідчить про розрив між формальним правом на захист і реальним доступом до юридичних механізмів.

• Косово

Система притулку залишається адміністративно слабкою, з обмеженими ресурсами для супроводу заявників. Основні проблеми — мовний бар’єр, нестача правової допомоги та недостатній рівень інституційної практики роботи з уразливими групами.

• Північна Македонія

Попри наявність законодавчої бази, шукачі притулку часто не можуть реалізувати право на працю через відсутність процедури з присвоєння іноземцям податкового ідентифікаційного коду. Без них неможливо відкрити рахунок або офіційно працевлаштуватися, що фактично блокує інтеграцію.

• Сербія

Сербія демонструє зростання трудової міграції та водночас — ризики експлуатації. Зростає кількість іноземних працівників, але паралельно фіксуються випадки торгівлі людьми, боргової залежності та «сірих зон» зайнятості, де статус працівника не гарантує захисту.

• Молдова

Молдова прийняла значну кількість українців, однак рівень їхнього працевлаштування залишається низьким. Основні бар’єри — мова, повільне визнання кваліфікацій та обмежений доступ до інтеграційних програм. Частина дітей залишається в системі онлайн-освіти українських шкіл та інших освітніх закладів, що одночасно підтримує зв’язок із батьківщиною, але ускладнює інтеграцію в місцеву систему.

У всіх цих випадках простежується спільна проблема: формальне існування процедур не гарантує реального доступу до захисту, праці та освіти.

Україна як країна-кандидат: система притулку під європейською оцінкою

Євросоюз розглядає Україну не лише як країну походження біженців, а і як державу-кандидата, яка має відповідати стандартам ЄС у сфері притулку. Український розділ звіту, підготовлений фондом «Право на захист» (R2P), фіксує низку системних проблем у сфері надання притулку.

Обмежена участь громадянського суспільства

Після 2022 року діалог між державою та громадськими організаціями суттєво ослаб. Громадська рада при Державній міграційній службі фактично працює нерегулярно, а публічні консультації проводяться епізодично. Це означає зменшення зовнішнього контролю над системою, яка працює з найбільш уразливими людьми.

Доступ до процедури притулку

Найсерйознішою проблемою залишається первинний доступ до подання заяви. Формально іноземець або особа без громадянства має право звернутися до Державної міграційної служби, однак на практиці заяви часто не приймаються. Замість письмових рішень заявники отримують усні відмови, які неможливо оскаржити. У багатьох випадках це пояснюється воєнним станом, хоча законодавство України не обмежує право на звернення по захист навіть у таких умовах.

Проблема тлумачення міжнародних норм

У звіті окремо згадується неправильне застосування позиції УВКБ ООН щодо України як «небезпечної країни походження». Цей підхід був розрахований на захист українців за кордоном, але не на обмеження доступу до притулку в самій Україні. Ключова проблема полягає в тому, що до моменту подання заяви людина фактично не потрапляє у правовий процес. Це створює ситуацію, коли:

• немає офіційного рішення;
• немає підстав для оскарження;
• єдиним шляхом стає суд.

Хоча українські суди нерідко стають ефективним механізмом захисту, для заявника це складна, тривала й ресурсомістка процедура. Державна міграційна служба одночасно:

• приймає рішення про статус,
• здійснює контроль,
• виконує примусові заходи,
• розглядає заяви про притулок.

Така концентрація повноважень, як зазначається у звіті, створює ризики надмірної адміністративної дискреції та слабкого зовнішнього контролю. Після змін законодавства у 2023 році рішення про видворення більше не потребує обов’язкового судового затвердження. Це змінило баланс між виконавчою та судовою владою і, за оцінкою ECRE, послабило систему стримувань і противаг.

У практиці це призводить до формального розгляду справ про видворення без глибокої оцінки індивідуальних ризиків, включно з принципом заборони повернення в небезпечні країни (non-refoulement). Попри формальне право на безоплатну правову допомогу, фактичний доступ залишається обмеженим.

Короткі строки оскарження рішень і затримки у призначенні адвокатів призводять до того, що право існує, але не встигає реалізуватися.

Колоніальне минуле. Чому важливий контекст

Водночас Соцпортал зазначає, що варто зважати, що більшість держав ЄС формувала свою міграційну політику десятиліттями — часто в умовах імперського або колоніального минулого та постійної потреби в трудовій міграції. Це зробило їхні системи більш структурованими та інституційно стабільними.

Натомість країни Балкан, Молдова та Україна довгий час залишалися переважно країнами еміграції, а не імміграції. Вони не мали ані масштабного досвіду прийому мігрантів, ані розвинених інтеграційних інституцій.

Це не означає, що критика їхніх систем є недоречною. Але вона має враховувати нерівність стартових умов і потребу в підтримці з боку Європейського Союзу. Звіт ECRE показує, що євроінтеграція — це перевірка адміністративної спроможності держави. І Україна, і інші країни-кандидати проходять цей тест одночасно з ЄС, який очікує від них дотримання високих стандартів у сфері прав людини та притулку.

Ключове питання полягає не лише в тому, чи відповідають ці системи стандартам, а й у тому, як ЄС допомагає їх досягати в умовах нерівних історичних і інституційних стартових позицій.

Раніше Соцпортал писав про нове дослідження щодо українських мігрантів, яке показує, хто саме виїхав, як українці інтегруються в Європі і що може вплинути на рішення людей повернутися додому. А також що для цього може зробити держава та чи як допомагають країні ті, хто став частиною української діаспори за кордоном.

Підписуйтесь на наш Youtube-канал, щоб не пропустити нові відео на гостросоціальну тематику. Всі новини про міграцію читайте в розділі Соціалка на Соцпорталі. Приєднайтеся до каналу "Що там із соціалкою" у Viber або ж у Телеграмі. Маєте конкретне запитання? Звертайтеся до СоцGРТ!