"Змінити все після 50". Історії переселенців, які пробують себе у нових професіях

30 дорослих стажерів узялися до роботи на нових посадах у тридцяти українських компаніях, і набір ще триває. Наприклад, 50-річний економіст із Мелітополя вчиться на маркетолога, 56-річний менеджер із Херсона - на керівника танцювальної студії, а 64-річний інженер із Бердянська - на кухаря в готельному ресторані. Вони розповіли, як це - змінювати професію в 50+ років і не боятися змін.

Володимир, 64 роки, переселенець із Бердянська. Вдома працював інженером в авіаційній галузі, зараз стажується як кухар

У Бердянську в мене була кар'єра і чіткий план на майбутнє. Я багато років працював інженером з радіолокації та радіонавігації в авіаційній галузі. Думав: ось попрацюю до 2024 року, а далі піду на пенсію і буду займатися улюбленою справою - риболовлею. Але повномасштабна війна змінила ці плани, - ділиться Володимир.

Після того як росіяни окупували місто 2022 року, Володимир із сім'єю виїхав на підконтрольну Україні територію. Незабаром сім'я перебралася до Києва. У столиці Володимир взявся за пошук роботи, але не розумів куди податися, і тут дружина знайшла курси для освоєння нової професії.

Якраз був у роздумах, коли дружина сказала, що побачила безкоштовні курси кухарів для ВПО. Я подумав: О, а це ідея! Я люблю готувати і часто роблю вечері для сім'ї - усім начебто подобається. Може, вийде готувати і для інших", - розповідає Володимир.

Після закінчення курсів та отримання сертифіката, чоловік дізнався про стажування фонду. Володимир звернувся до "Життєлюба" і отримав запрошення стажуватися в ресторані при готелі.

Працюю з 9 ранку до 19 вечора. У мої обов'язки входить готувати їжу для персоналу ресторану. Двічі на день готую для 30 осіб - основну страву та салат. Коли є вільний час, допомагаю іншим кухарям готувати гостей. Колектив молодий і дружній мені подобається. Я якось одразу відчув себе там своїм. Ми спілкуємося, жартуємо, мені весь час цікаво і щоранку хочеться йти на стажування, - ділиться чоловік.

Він сподівається, отримати постійну роботу. Однак зазначає, що після звільнення Бердянська ЗСУ родина одразу ж повернеться додому.

Олена, 50 років, переселенка з Мелітополя. Вдома працювала економісткою в Обленерго, зараз стажується як маркетолог

Олена 22 роки пропрацювала економісткою і вважала, що життя налагоджене і стійке: вона з чоловіком облаштовувала будинок і мріяла, як у ньому будуть рости онуки.

Але о 4:30 ранку 24 лютого ми прокинулися від вибухів. Якийсь час сиділи в підвалах, потім уже під час окупації ходили на мітинги проти росіян. Я продовжувала ходити на роботу, але було дуже страшно. Останньою краплею стало, коли до нас в Обленерго прийшли росіяни з автоматами і стали розповідати, як нам далі працювати. У мене до горла підкотила нудота, і я зрозуміла, що більше тут не витримаю. Наприкінці березня ми з донькою виїхали через Крим. Чоловік залишився вдома - доглядати за батьками, - згадує жінка.

Довгий час Олена з донькою жили в Європі, потім у Канаді, де підробляла прибиранням і волонтерила. Однак у жовтні 2022 року вони ухвалили рішення повернутися в Україну й оселилися в Києві у квартирі родичів.

Тоді якраз почалися масовані обстріли та відключення світла. Я важко це переживала, весь час думала: ось я в 50 років у чужому місті, в чужій квартирі, без грошей і роботи. Які в мене перспективи? Українки, з якими я познайомилася в Канаді, дали контакти фонду "Життєлюб". Я подивилася сторінку фонду і побачила, що в нього є проєкт "Працелюб", який допомагає знайти роботу людям, старшим за 50 років. Почала ходити на лекції та зустрічі з психологом від фонду - нас вчили, як писати резюме, як поводитися на співбесідах, - розповідає Олена.

Паралельно вона намагалася шукати роботу - хтось відмовляв через вік, а хтось через те, що після деокупації жінка може виїхати додому. Тоді-то вона і дізналася про проєкт "Тиждень дорослого стажера".

Олену запросили на стажування в компанію, що займається франшизами. А після успішного проходження запросили на постійну роботу і дали можливість обрати напрямок.

Коли стажування закінчилося, мене запросили на роботу! Ще й дали можливість вибрати, чим саме займатися - що мені ближче до душі. Я ще обираю, але схиляюся до роботи маркетолога або написання франчайзингових пакетів. Це мені здається найцікавішим. Я дуже хочу повернутися додому в Мелітополь - точно знаю, що повернуся. Відновлю свій сад, квіти. А потім вирішу, чим займатися в житті, щоб це приносило мені задоволення. Можливо, отримаю другу вищу освіту і піду працювати в школу, а можливо з моїм новим досвідом зможу відкрити свій бізнес. У будь-якому разі до змін я тепер готова на 100%, - розповіла Олена.

Олена, 56 років, переселенка з Херсона. Вдома працювала менеджером, зараз стажується як адміністратор у танцювальній студії:

До повномасштабної війни Олена також вважала своє життя стабільним і щасливим: вона вперше стала бабусею і працювала в компанії, що займається встановленням пластикових вікон.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Херсон дуже швидко окупували, і місто занурилося в атмосферу страху та пригнічення. Спочатку ми виходили на мітинги проти росіян, потім це стало небезпечно. Людей почали забирати "на підвали". Пам'ятаю, як забрали нашого сусіда - абсолютно тиху людину, яка працювала завгоспом. Він повернувся додому за тиждень - весь синій від побиття. На роботу я, звісно, не ходила. Було дуже страшно, і я весь час хотіла виїхати, - розповідає Олена.

Коли жити в окупації стало нестерпно, жінка разом із близькими друзями виїхала до Києва. Перші кілька місяців біля доньки Олена намагалася прийти до тями. А коли освоїлася - почала шукати роботу. Але багато роботодавців відмовлялися брати на роботу жінку, старшу за 35 років.

Ще одразу після переїзду до Києва я підписалася в соцмережах на фонд Життєлюб і в травні побачила оголошення про набір стажистів старшого віку. Заповнила анкету - і мені передзвонили, а потім - запросили на стажування. Я стажуюся як адміністратор у танцювальній студії для дітей. До моїх обов'язків належить: видавати дітям ключі від шафок, проводити абонемент через спеціальну програму, відмічати, хто до якого тренера прийшов, продавати смаколики та сувеніри, стежити за порядком, - розповідає Олена.

Нова робота сподобалася їй з першого дня, хоча й переживала, що доведеться працювати з незнайомою комп'ютерною програмою. Після стажування, Олену запросили на постійну роботу.

Раніше Соцпортал писав про те, як допомогти переселенцям, які пережили втрату.