Як пахло у Давньому Римі: історики відновили «аромати» імперії

Але чи замислювались ви, як пахло місто, в якому до появи каналізації та дезодорантів мешкало понад мільйон людей? Відповідь — не надто приємна, пише історик Томас Дж. Деррік у матеріалі для The Conversation. Переклад праці зробив Мирослав Чайковський для Хроніки Обухова.

Каналізація, що не справлялася

Попри славу інженерної досконалості, римська каналізація не справлялася з побутовими відходами. Приватні туалети не під’єднували до загальної системи — люди боялися гризунів та смороду. Замість очищення — каналізація здебільшого відводила дощову воду. Вулиці наповнював запах фекалій, які збирали для потреб текстильної промисловості або добрив.

Ослячий труд і трупи на вулицях

До міста постійно звозили худобу — для забою чи продажу. Додайте до цього сморід віслюків і мулів, які працювали на млинах. Саме через це в Помпеях встановлювали високі кам’яні переходи, аби містяни не ступали у бруд.

Зловісні сцени — буденність давнього міста

Ще один жахливий аромат — запах мертвих тіл. У місті не було чіткої системи поховань. Бідняки нерідко залишалися без могили, а їхні тіла могли залишатися просто неба. За словами Светонія, одного разу під час імператорської вечері собака приніс у зубах людську руку.

І хоч Пліній Старший згадував приємні аромати трав та квітів, щоденна реальність Риму пахла каналізацією, потом, тваринною працею й гниллю. Атмосфера великого міста, якому захоплюємося сьогодні, тоді була набагато менш романтичною.