Учені з'ясували, що різноманітність собак виникла задовго до сучасних порід

Сьогодні поруч із людиною живуть близько 700 млн собак, і історії наших видів тісно переплетені. Новий аналіз стародавніх решток і ДНК показує, що це розмаїття і тісний союз з людьми виникли набагато раніше, ніж прийнято було думати. Про це повідомляє видання The Conversation.

Дві нові роботи, опубліковані в журналі Science, доповнюють одна одну. Одна команда під керівництвом Аллоен Евен з Університету Монпельє вивчила стародавні черепи собак і вовків. Інша, на чолі з Шао-Цзе Чжаном з Інституту зоології в Куньміні, проаналізувала ДНК стародавніх собак зі Східної Євразії.

Група Евен досліджувала 643 черепи собак і вовків за останні 50 000 років, щоб простежити витоки сучасного різноманіття. Аналіз показав, що характерна "собача" форма черепа вперше з'являється близько 11 000 років тому, вже в голоцені, після останнього льодовикового періоду. При цьому вже в цей ранній період у собак спостерігається помітна морфологічна різноманітність.

Вчені заново описали форму всіх 17 відомих черепів собак або вовків пізнього плейстоцену (129 000-11 700 років тому), включно з віком до 50 000 років. Усі вони виявилися по суті вовчими за будовою, навіть ті, які раніше відносили до ранніх собак. Це свідчить про те, що еволюційна розбіжність вовків і собак відбулася в плейстоцені, але явні зміни форми черепа у собак почалися лише ближче до голоцену. При цьому частина ранньоголоценових собак ще зберігала вовкоподібні риси.

Висновок дослідників: стародавні собаки були набагато різноманітнішими, ніж вважалося раніше, і саме ця рання варіативність заклала основу для екстремального діапазону розмірів і форм, які ми бачимо у домашніх собак сьогодні.

Паралельно команда Чжана використовувала 73 стародавні геноми собак віком до 10 000 років, щоб простежити, як люди і собаки переміщалися Східною Євразією. Раніше генетики виділили чотири великі стародавні лінії собак, що виникли приблизно 20 000 років тому: східні (східноазіатські та арктичні) і західні (Європа і Близький Схід).

Новий аналіз показав, що походження собак у різних регіонах змінювалося в часі й часто збігалося з переміщеннями конкретних людських груп - мисливців-збирачів, хліборобів, пастухів. Це свідчить про те, що, освоюючи нові території, люди нерідко брали з собою своїх собак, переносячи разом з ними і їхню генетичну спадщину, а не просто заводили нових тварин на місці.

Дослідники відзначають і невідповідності між еволюцією людей і собак у деяких регіонах. Так, східні мисливці-збирачі з Верет'я та поселення Ботай, які були генетично ближчими до західноєвразійських людей, тримали здебільшого східних (арктичних) собак, а не "західних", як інші культури регіону. Це може вказувати на роль собак як важливого об'єкта обміну між спільнотами або на ще не до кінця зрозумілі особливості розвитку собачих популяцій.

Автори називають стародавніх собак "біокультурними пакетами": разом із людьми переміщалися не тільки технології та традиції, а й їхні постійні чотирилапі супутники. Таким чином, генетична історія собак стає живим архівом стародавніх міграцій, торгових шляхів і культурних контактів людини.

Обидві роботи показують, що вражаюче розмаїття сучасних собак - не продукт тільки селекції останніх століть. Генетичні та морфологічні передумови для цього розмаїття формувалися тисячоліттями, під впливом природного добору, вибору людини та різних середовищ існування, задовго до появи систематичного племінного розведення.