У космічній туманності виявили «вуха»

Тепер вчені з’ясували головне: ці «вуха» з’явилися раніше, ніж основна хмара газу навколо зірки. Тобто історія туманності виявилася складнішою, ніж вважалося: зірка вмирала не одним спокійним викидом, а, ймовірно, у кілька етапів.

Деталі

NGC 6563 розташована в сузір’ї Стрільця приблизно за 5400 світлових років від Землі. Її відкрили ще в 1826 році, але нова техніка дозволила розглянути структуру набагато детальніше. Для цього астрономи використовували дані спектрографа MUSE на Дуже великому телескопі в Чилі та Manchester Echelle Spectrograph у Мексиці.

Виявилося, що туманність має основну овальну хмару, тонку зовнішню оболонку, два бічні виступи — ті самі «вуха» — та ще кілька дрібних структур. Газ в основній оболонці розширюється зі швидкістю близько 22 км/с.

Найцікавіша частина — вік різних деталей. Основна оболонка туманності, за розрахунками, з’явилася приблизно 3600–3700 років тому. А «вуха» виявилися набагато старшими: одному приблизно 7500 років, іншому — близько 8800 років.

Простіше кажучи, спочатку зірка викинула речовину в два боки, утворивши бічні виступи. А вже пізніше з’явилася основна газова оболонка.

Чому у туманності могли з’явитися «вуха»

Вчені вважають, що ці виступи могли виникнути через спрямовані потоки газу. Це схоже не на рівну кулю, яка роздувається в усі боки, а на викиди в певних напрямках.

Один із можливих сценаріїв — вплив другої зірки. Якщо у вмираючої зірки був зоряний компаньйон, їхня взаємодія могла «направляти» викиди газу й ускладнювати форму туманності. Автори не стверджують, що це остаточно доведено, але дані добре узгоджуються з таким поясненням.

Ще один фактор — середовище навколо туманності. Газ міг розширюватися не в порожнечі, а в неоднорідному оточенні. Тому одна сторона могла рухатися інакше, ніж інша, а форма хмари з часом стала нерівною.

Чому це важливо

Такі туманності показують, як закінчують життя зірки, схожі на Сонце. Коли у зірки закінчується паливо, вона скидає зовнішні шари. Ці шари стають яскравою хмарою газу, а в центрі залишається гаряче зоряне ядро.

NGC 6563 показує, що цей процес може бути не простим і не симетричним. Зірка могла втрачати речовину кількома «порціями», у різні моменти та в різні боки.

Це допомагає астрономам краще зрозуміти, чому одні туманності виглядають майже круглими, інші — витягнутими, треті — з кільцями, хвостами, струменями або «вухами».

Історія

Планетарні туманності отримали свою назву давно, коли у старих телескопах вони здавалися схожими на маленькі диски планет. Насправді це не планети, а залишки зовнішніх шарів вмираючих зірок.

NGC 6563 раніше описували як еліптичну, трохи яйцеподібну туманність. Нове дослідження уточнило її форму та рух газу: у неї є основне овальне тіло, тонка оболонка та два старіші бічні виступи.

Саме ці «вуха» змінюють загальну картину. Вони свідчать, що до появи головної хмари у зірки вже був більш ранній етап викиду речовини.

Джерело

Дослідження: Zahra Al та співавтори, «Morphokinematic Structure of the Planetary Nebula NGC 6563», журнал Galaxies, 2026.