Чому українці можуть не повернутися додому після війни: справа не лише у безпеці

Водночас багато із цих проблем можна було б помʼякшити за допомогою більш зваженої соціальної політики, зазначила в інтервʼю виданню Cross-border Talks редакторка Соцпорталу та активістка ГО «Соціальний рух» Олена Ткаліч.

У розділі Погляди ми опублікуємо скорочену версію інтервʼю на тему того, які прогалини в соціальній політиці не закриває держава, що загрожує ринку праці та від чого залежить повернення мільйонів українців після завершення бойових дій.

Бідність зросла у кілька разів

Сьогодні, за оцінками міжнародних організацій, за межею бідності в Україні опинилося близько третини населення. Причиною стали руйнування житла, вимушене переселення мільйонів людей, приховане безробіття та скорочення доходів населення. Особливо вразливими залишаються внутрішньо переміщені особи, які після евакуації змушені орендувати житло за ринковими цінами.

Мільйони людей втратили свої домівки. Найгостріша проблема для внутрішньо переміщених осіб сьогодні — це житло. За середньої зарплати близько 500 євро оплачувати ринкову оренду надзвичайно складно, а державної підтримки недостатньо.

Тож Україні потрібне муніципальне житло. Одним із ключових рішень є створення великої програми з його будівництва . Ряд досліджень показують, що саме від наявності доступного житла залежатиме, чи повернуться після війни мільйони українців із-за кордону.

Повернення людей залежить не лише від безпеки. Якщо родина втратила житло або не може дозволити собі оренду, вона навряд чи повернеться. Україні потрібне муніципальне житло, яке можна було б здавати переселенцям за доступною ціною.

Дерегуляція ринку праці не повинна відбуватися коштом працівників

Ринок праці демонструє значну нерівність в плані зарплат. Наразі найгірша ситуація складається у медицині та освіті, через що ці галузі стрімко втрачають медичних сестер, учителів і частину лікарів. Багато хто обирає роботу в країнах ЄС, де праця оплачується значно краще.

Сьогодні працювати медсестрою чи вчителем можна лише через покликання або якщо тебе підтримує сім'я. На ці зарплати самостійно прожити практично неможливо.

Також існує дефіцит кадрів в більш "чоловічих" сферах. Уряд намагається компенсувати програмами перекваліфікації жінок, однак їхній масштаб поки що не відповідає реальним потребам економіки.

Ще однією серйозною проблемою залишається тіньова зайнятість. Найбільше вона поширена у будівництві, сільському господарстві та сфері послуг, де працівники часто залишаються без офіційних договорів і соціального захисту. На період воєнного стану було введено ряд мораторіїв на перевірки Державної служби з питань праці, яка має боротися з подібними проявами. Але війна не повинна ставати виправданням для ослаблення трудового законодавства.

Дерегуляція не може означати свободу роботодавця за рахунок працівника. Війна не може бути виправданням для згортання трудових прав чи небажання боротися з тіньовою зайнятістю.

При цьому показово, що міжнародні партнери України нерідко приділяють проблемі нелегальної праці більше уваги, ніж українська влада.

Якою має бути післявоєнна соціальна політика

Відбудова країни має включати не лише відновлення інфраструктури, а й соціальні реформи. Серед першочергових кроків, на які нам варто звернути увагу, запозицуюєчи європейський досвід країн загального достатку, це:

• запровадження прогресивного оподаткування;
• посилення контролю за дотриманням трудового законодавства;
• розвиток муніципального житла;
• підтримку профспілок і колективних переговорів;
• гідні інвестиції у медицину, освіту та систему догляду.

Якщо ми хочемо, щоб люди поверталися в Україну, потрібно створити умови для гідного життя: доступне житло, достойну оплату праці та сильну систему соціального захисту.