Колишній полонений 64-річний лікар із Донецька: Найжорстокішим було, коли під носом робили глибокий розріз і діставали до кістки

Ігор Кір'яненко - лікар із Донецька. Його історію полону розповідає видання Hromadske.

У Донецьку Кір'яненко мав сім'ю та успішний бізнес. У 2014-му, коли місто окупували, виїхати не зміг, бо доглядав літню матір і хворого брата.

Із Донецька 2014-го я виїхати не зміг, бо в мене мама літнього віку, їй на той момент було 88 років. Вона сказала: "Хочу померти на цій землі". А ще в мене є брат, у якого інвалідність із дитинства - у нього тетрапарез, тобто параліч чотирьох кінцівок. Я не міг залишити їх там, - каже Кір'яненко.

Тоді ж почав співпрацювати з українською розвідкою, не говорив про це нікому, навіть дружині.

30 грудня 2018 року його затримали. Потім затримали і його дружину. У в'язницях на території окупованої Донеччини його били струмом по геніталіях, вибивали зуби, змушували підписувати вигадані "зізнання". Але навіть після цього Ігор не відмовився від української мови і не брав російський паспорт.

15 серпня цього року, після семи років полону, 64-річного Ігоря Кір'яненка нарешті звільнили. Він допомагав Україні з окупованого Донецька майже п'ять років.

30 грудня 2018 року його заарештували.

Мене витягли з машини й одразу кілька разів ударили по голові. Обличчям у сніг, пакет на голову, вдягли кайданки. Посадили в машину - і поїхали, - констатував він.

До арешту Ігор працював лікарем у державній поліклініці, паралельно вивчав новітню техніку та медичні розробки. Його цікавило все, що на той момент тільки з'являлося в Україні: тонометри, крокоміри, електронні тонометри тощо. Так почав займатися бізнесом - навчав персонал роботі з медичною технікою. Також у нього з 2018 року був свій антикварний магазин, де продавав різні речі старовини.

Працював, мав сім'ю, дітей, успішний бізнес, майно. Усе було добре. Поки не прийшли "старші брати", - каже він.

Після затримання його привезли в будівлю обласної організації УБОЗ. На місці одразу побили.

Обшукали мене. Забрали все, що було при собі. Намагалися душити пакетом. Скотчем замотали навколо шиї, і повітря, яке було всередині, закінчувалося. Дихати було дуже важко. У тому стані я, здається, втратив свідомість. Прокинувся від того, що мене побризкали водою. Знову пакет на голову. За руки, ноги - мене винесли, як жабу, і посадили в машину. Привезли, як потім я зрозумів, у так звану катівню "Ізоляція" - місце, куди людей возили на тортури. Розклали мене на столі, як на хресті розіп'яли. Знову допитували. Я, звісно, нічого не говорив. Відчув, що з мене зняли взуття і шкарпетки. Прикрутили якісь дроти на ноги й на пальці й почали катувати струмом. Було боляче і страшно... - каже колишній полонений росіян.

Потім йому знову пакет на голову. Під'їхали до будинку. Двері відчинила дружина. Її заарештували теж. І відвезли знову в приміщення УБОЗу.

Почали допитувати в різних кабінетах. Ігор чув: у сусідній кімнаті когось теж били - були звуки ударів і крики.

Катування були регулярні. І я ніколи не уявляв, що вони можуть бути такими "витонченими". У мене вже був старший вік - 57 років, але нікого це не зупиняло. Я взагалі не уявляв, що таке буває, - визнає Ігор Кір'яненко.

Він пригадав один із найстрашніших із найстрашніших днів, одразу після Нового року, коли тортури були дуже жорстокі, а російські нелюди були п'яні й не відчували силу ударів:

Мене з пакетом на голові затягли в якусь кімнату. Я так зрозумів, у них там був накритий стіл, бо пахло продуктами. Трохи мене відразу поштовхали, як завжди. Чую, заходять якісь дівчата, каблучки цок-цок. Вони разом святкують, випивають, тости піднімають, якийсь час спілкуються. Потім кажуть до них: "Дівчата, ви перекуріть, а нам тут потрібно з товаришем поспілкуватися". Ну, вони й вийшли. Мене витягли на середину кімнати. І ось найгірше те, що люди були, напевно, дуже п'яні, тому що взагалі не відчували сили своїх ударів. Це було так страшно і боляче. Мені вибили всі зуби. А крайні ікла витягували чимось металевим, напевно, це були плоскогубці. Пам'ятаю, як зуб захрустів, і далі я втратив свідомість, - розповідає Ігор про російські злочини.

Коли він отямився, російські тюремники продовжували найжорстокіші тортури.

Я закривався руками. Вони: "Та він закривається!". Скрутили мені руки, поламали ребра і пальці. Мене "відпрацювали", як якусь котлету. Били ногами. Я так розумію, що вони навіть самі собі заважали, бо почув фразу: "Та ти не його, ти мені по нозі врізав! Що ти робиш?". Продовжували пиятику, потім знову поверталися до мене. Я вже втратив відчуття часу, як це відбувалося і як довго, - каже Ігор Кір'яненко.

Після катувань його зазвичай повертали до ізолятора тимчасового тримання.

Але цього разу, коли побачили, що я весь у крові, його співробітники відмовилися мене там приймати, бо "він у нас зараз ласти склеїть, нам потім за це відповідати". Приїхав якийсь лікар, оглянув мене і каже: "Нічого не страшного. Так, він побитий нормально, є ушкодження, але не смертельні. За ніч він не помре, не турбуйтеся". Зійшлися вони на тому, що я напишу заяву про те, що впав зі сходів. Але сам я її написати не міг, бо в мене переламані пальці, руки в крові. Вони самі написали і дали мені підписати. Якось я цей підпис нашкріб. Але краплі крові падали на папір. Вони розлютилися, дали мені кілька запотиличників, написали заяву ще раз. Підклали листочок, щоб капало на нього, і змусили перепідписати, - розповідає Ігор Кір'яненко.

Далі його періодично продовжували катувати. Лічбу днів він втратив.

Пам'ятаю, спочатку на ноги прив'язували дроти, потім почали і на геніталії, і на вуха. Іскри так і сипалися. Свідомість втрачав неодноразово. Напевно, найжорстокішим було, коли під носом робили глибокий розріз і діставали до кістки. Цей біль неможливо передати словами, - свідчить колишній полонений про нелюдські тортури в російських катівнях.

Він тримався до останнього. Але коли пригрозили тортурами дружини, погодився підписати все, що російські кати вимагали. Понад 30 днів він провів в ізоляторі. Дружина майже стільки ж, потім її відпустили. Його перевели в донецьке СІЗО.

Камери були жахливі. Стіни всі в грибку, дихати майже неможливо. Між камерами дірки - щури бігають, потрібно постійно їжу ховати, - зізнається Ігор Кір'яненко.

Годували дуже погано. Те, що вони називали "рибою", - це був фарш, перемелений із кістками та лушпинням. Не краще було і в ізоляторі тимчасового тримання. Чаю не давали, розносили окріп у пластикових відрах, які всі були до половини тріснуті. Поки їх несли, окріп розливався.

Ні про яке лікування там не йшлося.

Я перший тиждень взагалі кров'ю в туалет ходив - напевно, мені нирки відбили. Усі поранення, травми гоїлися поступово, бо ні зеленки, ні йоду, ні перев'язки не давали. Пальці так і зрослися криво, - констатував колишній в'язень російських катівень.

У російському суді доказів провини Ігоря Кір'яненка не було, але росіянам цього й не було потрібно:

Мені інкримінували, що я за допомогою тролейбусних талонів передав секретні дані українській розвідці, бо знайшли в мене колекцію таких талонів. Це була така маячня, що я сміявся... Вирок - 12 років позбавлення волі, - розповів Ігор Кір'яненко.

Обмінів полонені чекали постійно, весь час жили надією.

Його обміняли півтора місяця тому.

Мама померла, поки я був у в'язниці... Не знаю, де її поховали. Дружина після того, що пережила, виїхала за кордон. А брата спочатку перевезли до Києва, а де він зараз, я не знаю - здається, у країнах Балтії. У мене є номер, але він не відповідає. Я хочу забрати його, але поки що нікуди, - розповів Ігор Кір'яненко.