Кістки розкрили незвичайне життя єгипетських принцес

Новий аналіз останків із царських гробниць Дахшура показав, що принаймні деякі принцеси за життя регулярно виконували силові вправи руками. Зміни в кістках відповідають навантаженням, що виникають під час натягування лука та утримання зброї.

Автори дослідження вважають, що принцеси могли стріляти з лука, полювати або проходити спеціальну підготовку. Однак до цього висновку слід ставитися обережно: за кістками неможливо точно визначити конкретне заняття або довести, що жінки брали участь у боях. Робота опублікована в журналі Frontiers in Environmental Archaeology⁠.

Забуті останки з музейного підвалу

Останки було знайдено у 1894–1895 роках під час розкопок французького археолога Жака де Моргана. Вони походили з поховань поблизу пірамід фараонів Аменемхета II та Аменемхета III у Дахшурі.

Пізніше кістки розподілили між музейними колекціями, а більшу частину черепів загубили. Останки кількох принцес понад сто років майже не досліджували. Лише у 2020 році їх знову виявили у сховищі Єгипетського музею в Каїрі.

Дослідники вивчили шість осіб: царя Хора, принцес Іту, Хенмет, Ітаверет і Нуб-Хотеп, а також невідому жінку. З огляду на розташування поховання та особливості кісток автори припускають, що остання могла бути принцесою Сатхатхормеріт, але підтвердити це поки що неможливо.

Скелети збереглися лише частково — від 21,7 до 57,8 %. Проте стан збережених кісток дозволив оцінити вік жінок, їхній зріст, хвороби, перенесені травми та навантаження на м’язи.

Про що розповіли кістки принцес

Особливу увагу вчені приділили місцям, де м’язи, сухожилля та зв’язки прикріплюються до кісток. Під час тривалого навантаження ці ділянки можуть ставати більш вираженими.

У принцеси Іти, яка померла приблизно у віці 28–34 років, особливо сильними виявилися місця прикріплення м’язів правої руки та передпліч. Також були розвинені м’язи, що відповідають за згинання пальців і міцний захват. Автори пов’язують ці зміни з регулярним триманням кинджала або булави. Разом з Ітою дійсно поховали прикрашений кинджал.

У Хенмет, яка прожила близько 35–45 років, виявили виражені зміни кісток передпліччя. Дослідники вважають, що вони могли виникнути через повторювані рухи під час натягування тятиви.

Схожі ознаки виявили у Ітаверет, яка померла у віці від 20 до 34 років. У неї були добре розвинені ділянки, пов’язані з роботою плечей, грудей і рук. На думку авторів, такий набір змін відповідає регулярній стрільбі з лука.

Ітаверет також пережила переломи кількох ребер і кісток стопи. Усі вони встигли зажити до її смерті. Причиною могли бути падіння, сильний удар або повторюване фізичне навантаження, але пов’язати ці травми з полюванням або військовою підготовкою неможливо.

Особливо показовим автори вважають Нуб-Хотеп. На кістках її передпліччя та правої кисті збереглися сліди сильного навантаження, а один із пальцевих суглобів був помітно змінений. У похованні принцеси були знайдені стріли. Разом ці дані дають підстави припустити, що вона дійсно могла користуватися луком.

Автори роботи вважають, що зброя в царських жіночих похованнях мала не лише символічне значення. Кістки свідчать: ці жінки вели більш активне життя, ніж можна було б очікувати від представниць вищої єгипетської знаті.

Однак зміни місць прикріплення м’язів не є «відбитками професії». Схожий слід можуть залишати різні рухи, а на будову кісток також впливають вік, статура, спадковість, харчування та хвороби.

Дослідження сучасних скелетних колекцій показують, що подібні зміни часто сильніше пов’язані з віком, ніж із конкретним заняттям. Тому правильніше говорити, що принцеси могли тренуватися зі зброєю, а не називати їх доведеними войовницями чи вправними лучницями.

Невідомо й те, для чого саме їм були потрібні ці навички. Можливими поясненнями залишаються полювання, військова підготовка, спортивні вправи та ритуальні дії.

Не тільки зброя

Кістки також розповіли про здоров’я царської родини. У Хенмет виявили ознаки зниження щільності кісткової тканини. У кількох осіб збереглися сліди запалень, захворювань суглобів і навантажень на хребет.

Багато ушкоджень встигли добре загоїтися. Автори вважають, що представники царської родини могли отримувати якісну для свого часу допомогу. Однак за станом переломів неможливо точно встановити, як саме їх лікували.

У кількох осіб також виявили рідкісні вроджені особливості хребта. Вони можуть вказувати на спорідненість і шлюби всередині царської родини, але підтвердити це зможе лише майбутній аналіз стародавньої ДНК.

Вчені дослідили й чорну речовину, що збереглася на кістках. Вона виявилася сумішшю ладану та ялівцевої смоли, яку використовували під час бальзамування. На останках Іти виявили лише ялівцеву смолу.

Чому це важливо

Зброю в стародавніх жіночих похованнях нерідко автоматично визнавали символічною, особливо якщо йшлося про представниць знаті. Нове дослідження показує, що таке пояснення не завжди є достатнім.

Поєднання похоронних предметів і слідів навантаження на кістках дозволяє припустити, що деякі царські жінки дійсно користувалися зброєю. Це розширює уявлення про те, якими заняттями та ролями могли займатися жінки при дворі фараона.

При цьому результати не можна поширювати на всіх єгипетських принцес або жінок Середнього царства. Дослідники вивчили всього п’ять жінок, а їхні останки збереглися не повністю.

Історія

Іта, Хенмет, Ітаверет і Сатхатхормеріт вважалися дочками фараона Аменемхета II, який правив у XX–XIX століттях до нашої ери. Їхні поховання розташовувалися поруч із його пірамідою і були частиною складної царської похоронної системи.

Луки, булави та інші предмети в таких гробницях могли підкреслювати статус жінок та їхню участь у обрядах, пов’язаних із відродженням померлого фараона. Тому археологічний контекст допускає одразу два пояснення: зброя могла мати ритуальне значення і водночас використовуватися за життя.

Нова робота не заперечує символічного значення похоронних речей. Вона показує, що символ і практичне застосування не обов’язково виключали одне одного.

Джерело

Дослідження Зейнаб Хашеш, Ахмеда Габра та Роксі Уокер «Bioarchaeological Reassessment of Dahshur Royal Skeletal Remains from the Late Middle Kingdom (c. 1850–1700 BCE)» опубліковано 17 липня 2026 року в журналі Frontiers in Environmental Archaeology.