Євросоюз продовжив захист для українців до 2027 року: що це означає

Директива про тимчасовий захист, про продовження якої повідомив європейський комісар з питань внутрішніх справ і міграції Магнус Бруннер, гарантує понад 4,3 млн українських громадян, які рятуються від російської агресії, продовження підтримки. Безпрецедентний потік людей Європа зустріла з вражаючою солідарністю: в усіх державах ЄС українцям надали доступ до проживання, медичної допомоги, освіти та працевлаштування. Однак нинішнє продовження статусу захисту з більшою ймовірністю буде останнім і далі українцям, які захочуть залишитися в ЄС, необхідно буде переходити на інші правові підстави. Соцпортал ознайомився із заявами Єврокомісії та опитав експертів-міжнародників щодо того, до чого слід готуватися нашим громадянам у ЄС.

Українцям після 2027 року запропонують "єдиний європейський шлях"

Мільйони переміщених осіб з України знайшли безпеку, притулок і нові можливості по всьому ЄС завдяки тимчасовому захисту. Оскільки ситуація в Україні залишається нестабільною, ми продовжимо цей захист ще на один рік, водночас готуючи ґрунт для плавного виходу з режиму тимчасового захисту, включно з підтримкою безпечного і гідного повернення — як зараз, так і в майбутньому, — зазначав Бруннер напередодні продовження захисту.

Водночас Єврокомісія наполягає, що цей захід — тимчасовий, і вже розробляє "єдиний європейський шлях" на майбутнє: від поступової інтеграції біженців у країнах перебування до поетапного повернення та реінтеграції в Україні, коли для цього виникнуть необхідні умови.

Ми маємо готуватися до переходу на інші правові статуси, а також до поступового повернення та стійкої реінтеграції, коли тимчасові заходи перестануть діяти. Сьогоднішні пропозиції забезпечують стабільність в умовах невизначеності для тих, хто залишається в ЄС, і дають змогу безпечно повернутися додому тим, хто ухвалить таке рішення, — зазначила зі свого боку виконавча віцепрезидентка з питань технологічного суверенітету, безпеки та демократії Хенна Вірккунен.

Водночас лідери ЄС наголошують на своїй прихильності підтримці України стільки, скільки буде потрібно, а також готовності допомогти українцям визначити свою подальшу долю.

З 2022 року ми надаємо захист тим, хто тікає від війни, і продовжуємо це робити. Разом з Україною ми прокладаємо шлях до того, щоб люди змогли повернутися і відбудувати свої будинки, коли це стане безпечно, — заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

У схожому дусі звучать і нові ініціативи Євросоюзу: подовження тимчасового захисту поєднується з плануванням переходу до інших легальних статусів проживання для тих, хто вкорениться в Європі, а також з підготовкою програм добровільного повернення для тих, хто прийме таке рішення.

Інтеграція, асиміляція або формування нової діаспори

За більш ніж три роки, що минули від початку повномасштабного вторгнення, значна частина українських біженців почала інтегруватися в країнах, що їх приймають. Багато хто вивчив мову, знайшов роботу або вступив на навчання. Соціологи зазначають, що темпи відтоку населення з України поступово сповільнилися — схоже, наразі настав певний "тимчасовий пункт рівноваги", коли більшість тих, хто хотів і міг виїхати, вже виїхали. Частка ж тих, хто ще хоче, але не може виїхати, оцінюється істотно нижче. Це означає, що нові великі хвилі міграції малоймовірні, і громади українців за кордоном почали стабілізуватися на поточному рівні.

На думку експертів, якщо війна затягнеться, українці, які влаштувалися в Європі, поступово інтегруватимуться в місцеву діаспору. Економіст Володимир Вахітов, директор Інституту поведінкових досліджень і доцент Київської школи економіки, в інтерв'ю Соцпорталу зазначив, що у формуванні цієї діаспори немає нічого принципово нового.

Найімовірніше, ці люди розвиватимуться за тією самою моделлю, що й колишні хвилі еміграції, тільки з урахуванням більшої мобільності в сучасному світі. Вони, ймовірно, сильніше розчиняться в місцевому населенні і не будуть так компактно кучкуватися, тому що краще знають мову або з часом вивчать її, — припускає Вахітов.

Він порівнює нинішнє становище українців у ЄС із контекстом минулого століття в Північній Америці, куди тоді кинулося багато українців.

Європейське оточення культурно ближче до українців, ніж, скажімо, Америка столітньої давнини, тож нинішні біженці менш схильні замикатися лише у своїй громаді. Справді, у країнах ЄС ми не спостерігаємо формування відокремлених "українських кварталів" — наші співвітчизники розселяються доволі розосереджено. Проте така новація, як висока мобільність і цифрові комунікації, дає змогу українцям за кордоном активно підтримувати зв'язок із батьківщиною. Багато хто продовжує віддалено працювати на українські компанії або брати участь у волонтерських ініціативах. Соціологи називають подібні нематеріальні зв'язки "соціальними реміттенсами" - знання, ідеї, контакти і досвід, які мігранти передають назад в Україну. Завдяки їм українці, які навіть довго живуть за кордоном, здатні вкладатися в розвиток рідної країни, залишаючись при цьому за кордоном, — вважає експерт.

Життя українських біженців одночасно "у двох світах", описане також в інших дослідженнях, він багато в чому пов'язує з новими технологіями. Таке подвійне становище також може стати "містком" для повернення біженців в Україну.

Чи допоможуть "центри єдності" повернути українців?

Попри успішну адаптацію багатьох родин у Європі, питання про повернення в Україну рано чи пізно постає перед кожним із них. Дослідження показують, що більшість біженців продовжують стежити за ситуацією на батьківщині й в перспективі не виключають свого повернення. Євросоюз, зі свого боку, прагне забезпечити їм поінформований вибір: створюються "центри єдності" (Unity Hubs) — своєрідні інформаційно-консультаційні хаби, де українці за кордоном можуть отримати дані як для інтеграції в країні перебування, так і для зворотного переїзду додому. Тим часом і український уряд заявляє, що розраховує на повернення громадян: країна гостро потребує людей для відновлення економіки та інфраструктури.

Україні потрібні свої люди, як наголосив єврокомісар Бруннер, адже саме вони підніматимуть міста з руїн і формуватимуть майбутнє держави.

Ми маємо допомогти українцям ухвалювати зважені рішення про своє майбутнє — чи то повернення додому, чи то тимчасове продовження підтримки України звідси. На підтримку цієї мети ми надамо повну підтримку українській ініціативі Unity Hubs, — зазначив він.

Однак чи готові самі люди повертатися, і за яких умов це станеться? Опитування серед українців у Європі демонструють суперечливі тенденції.

Перше — це безпека. Усі кажуть: ми повернемося, коли закінчиться війна, коли буде стійка безпека, — констатує Вахітов, посилаючись на типову відповідь респондентів.

Справді, поки щоденні ракетні удари та обстріли тривають, мало хто готовий везти сім'ї назад. Водночас з часом чинники, що утримують людей за кордоном, виходять за рамки суто військових ризиків.

В умовах затяжного конфлікту дедалі більшого значення набувають соціально-економічні причини, через які біженці можуть віддати перевагу залишитися в країнах ЄС. За словами Вахітова, не можна недооцінювати різницю в якості життя.

Якщо зберігається величезна різниця в доходах і стані інфраструктури, це не сприяє масовому поверненню. Багато хто не хоче повертатися не тому, що на батьківщині все погано, а тому що в Німеччині школа набагато краща. У Німеччині куди краща медицина. Можливо, ти не підеш там до лікаря з кожним кашлем, але якщо в тебе рак - тут ти помреш, а там виживеш. Або потрібна серйозна операція на серці — там тобі її зроблять, а тут зроблять тільки за шалені гроші, яких немає, — зазначає економіст.

Ці різкі слова відображають гірку реальність: якість медичної системи та інших послуг в Україні зараз значно поступається європейському рівню. Не можна забувати й про освіту дітей, яку за час війни багато сімей зуміли налагодити життя в нових країнах. Дитина, яка успішно пішла в європейську школу або університет, уже прив'язана до нового середовища, і батьки можуть не захотіти переривати її навчання заради невизначеної перспективи вдома. Житло та інфраструктура — ще один фактор: якщо рідне місто зруйноване або там відсутні базові зручності, повертатися просто нікуди. Таким чином, навіть після настання миру перед Україною постане масштабне завдання — створити умови, привабливі для тих, хто хоче повернутися. Це означає відновлення будинків, лікарень, шкіл, створення робочих місць і забезпечення нормальної безпеки в містах і селах.

Як підтримка ВПО всередині України впливає на плани українців у ЄС

"Генеральною репетицією" повернення можна вважати досвід внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — тих українців, хто втік із прифронтових регіонів, але залишився всередині країни. Міжнародна організація з міграції відзначає зв'язок між інтеграцією ВПО та перспективами повернення зовнішніх біженців.

Успіх повернення людей з-за кордону визначається насамперед успішною інтеграцією внутрішніх переселенців усередині України. Наскільки наші ВПО зуміють облаштуватися на нових місцях, настільки й люди з-за кордону зможуть повернутися. Особливо ті, у яких нічого не залишилося. Якщо переселенець із Маріуполя чи Бахмута не має ні дому, ні роботи, ні школи, ні лікаря - нічого, - і не може знайти для себе нічого нормального в іншому регіоні України, то і людина, яка сидить за кордоном, дивиться на це й думає: куди я поїду, бо в мене ж узагалі нічого немає, і я бачу, які там проблеми. Доти, доки Україна не зможе нормально інтегрувати людей усередині країни, не буде і великої хвилі повернення, — пояснює Вахітов.

Ця думка свідчить: забезпечення гідного життя для сотень тисяч ВПО — необхідна умова для того, щоб мільйони біженців за кордоном повірили в можливість повернутися. Наразі ж значна частина внутрішніх переселенців стикається з труднощами — від пошуку житла і роботи до отримання медичних і соціальних послуг. Їхній досвід слугує тривожним сигналом: якщо держава не справляється з потребами своїх громадян, переміщених у межах країни, то наскільки вона готова до напливу громадян, які вирішили повернутися з-за кордону?

На роздоріжжі: що чекає на українських біженців

Найближчими роками долі українських біженців у ЄС складатимуться по-різному. Частина з них залишиться за кордоном надовго, фактично сформувавши нову хвилю української діаспори в Європі. Ці люди поступово обживуться, закріпляться на робочих місцях і можуть уже не захотіти змінювати налагоджене життя. Європейські країни, зі свого боку, вже розглядають шляхи переведення таких українців з тимчасового захисту на інші довгострокові підстави перебування — наприклад, трудові або навчальні візи, національні посвідки на проживання. Продовження статусу тимчасового захисту до 2027 року дає час і самим біженцям, і урядам ЄС для планування наступного кроку. Для багатьох родин, які пустили коріння за кордоном, цим кроком стане остаточна інтеграція в приймаючому суспільстві — з відповідними правами та обов'язками. У цьому можуть бути зацікавлені й країни ЄС. Наприклад, Польща, де українці генерують майже 3% ВВП.

Водночас значна частина українців розраховує повернутися додому, щойно загроза для життя зникне і на батьківщині з'являться прийнятні умови. Євросоюз наголошує, що повернення має бути безпечним, добровільним і гідним. Це означає, що нікого не примушуватимуть покинути Європу — скоріше, навпаки, людей підтримуватимуть інформаційно та організаційно, якщо вони самі виявлять бажання їхати назад. Очевидно, що головна роль у стимуляції повернення належить самій Україні: тільки стійкий мир, економічне піднесення й успішне відновлення зроблять повернення масовим і остаточним. Українському суспільству належить вирішити нелегке завдання — реінтегрувати співвітчизників, які повернулися, багато з яких привезуть із собою новий досвід, знання і навіть капітали, накопичені за кордоном.

Однак поки війна триває, європейські країни готові й надалі забезпечувати українцям притулок і підтримку. Водночас ЄС і Україна вже зараз закладають фундамент для майбутнього перехідного періоду — чи то інтеграція тих, хто залишиться в Європі, чи допомога тим, хто вирішить повернутися. Для самих біженців це означає свободу вибору: залишитися і будувати нове життя за кордоном або повернутися додому і підіймати свою країну.