Дослідження: абстрактні картини Джексона Поллока нагадують дитячі малюнки

Чи можна за самими візерунками фарби відрізнити роботу іменитого художника від малюнка дитини? На ці запитання спробувала відповісти команда вчених зі США, проаналізувавши абстрактні "заливні" картини в стилі Джексона Поллока.

Автори роботи, опублікованої в журналі Frontiers in Physics, попросили 18 дітей віком від 4 до 6 років і 34 дорослих віком від 18 до 25 років відтворити полотна в стилі Поллока. Учасники експерименту розбризкували розбавлену фарбу на аркуші паперу, розкладені на підлозі. Ці вікові групи вибрали не випадково: у дітей і дорослих по-різному розвинена система рівноваги, а отже - і моторика рухів під час "лиття" фарби.

Команда під керівництвом професора Річарда Тейлора з Університету Орегона застосувала до отриманих робіт фрактальний і лакунарний аналіз. Фрактали - це візерунки, які повторюються на різних масштабах; вони трапляються і в природі (у кронах дерев, хмарах, гірських ландшафтах), і в творах мистецтва. Фрактальна розмірність описує складність таких структур, а лакунарність - "плямистість" малюнка, тобто розподіл проміжків між скупченнями фарби.

Аналіз показав, що картини дорослих містили вищу щільність фарби і ширші траєкторії її руху - умовний "каркас" зображення. Дитячі роботи, навпаки, вирізнялися дрібними візерунками і великою кількістю проміжків між плямами. Траєкторії бризок у дітей були простішими, більш одновимірними і рідше змінювали напрямок порівняно зі складнішими та варіативнішими рухами дорослих.

Несподіваним виявився висновок про схожість цих патернів із полотнами самого Поллока.

За словами Тейлора, художні візерунки, які створюють діти, з погляду фрактальних характеристик ближчі до робіт Поллока, ніж картини дорослих учасників експерименту. Це може бути пов'язано з особливостями біомеханічного балансу: у дітей і людей з порушеннями рівноваги рухи менш стійкі та передбачувані, що відбивається в характері ліній.

Дослідження почалося ще 2002 року, потім було перервано і відновлено 2018-го, а тепер команда підбила підсумок. Автори зазначають, що їхні висновки особливо актуальні на тлі зростання рівня стресу в суспільстві.

Раніше фрактальні візерунки вже пов'язували із заспокійливим візуальним ефектом: менш складні фрактали з великою кількістю "повітря" сприймаються людьми як більш приємні. У частині робіт дорослих, проаналізованих на предмет складності, цікавості та приємності, саме картини з простішими фрактальними патернами і великими проміжками між плямами здавалися спостерігачам більш привабливими. Дитячі роботи мають схожі характеристики, хоча їхня "приємність" окремо не оцінювалася.

Для порівняння вчені також досліджували два твори експресіонізму - "Номер 14" Джексона Поллока і "Юнак, заінтригований польотом неевклідової мухи" Макса Ернста. Фрактальні параметри картини Ернста потрапили в діапазон, характерний для дитячих робіт, що автори пов'язують із використанням маятника, який частково "глушить" природні рухи тіла. Фрактальна розмірність "Номера 14" Поллока опинилася в діапазоні дорослих, але дуже близько до кордону з дитячим розподілом - це узгоджується з обговорюваними в мистецтвознавстві обмеженнями його біомеханічного балансу.

За словами Тейлора, подібно до того як катаракта у Клода Моне, психологічні проблеми у Вінсента ван Гога або хвороба Альцгеймера у Віллема де Кунінга вплинули на їхній мистецький стиль, особливості рівноваги у Поллока могли сприяти створенню унікальних абстрактних композицій. Часто саме стани, які ускладнюють повсякденне життя, у мистецтві перетворюються на джерела видатних досягнень.