Декрет під час війни. Як змінилось материнство в Україні

Проте мами зовсім маленьких дітей з більшою ймовірністю лишаються в Україні. Цей феномен легко пояснити — починати життя з нуля в чужій країні за немовлям на руках і без родинної підтримки вкрай важко.

Соцпортал поговорив з жінками, які переживають початок материнства під час війни. Одна з них народжувала під час обстрілів Києва, друга повернулась на роботу, коли дитині було декілька тижнів, а третя прийняла рішення переїхати зі столиці в прифронтовий Миколаїв, де служить її чоловік.

• Діана (імʼя змінено), 35 років, вагітна первістком, дружина військового. Працювала розробницею відеоігор, а після мобілізації чоловіка пішла на підприємство з вироблення дронів. Наразі переїхала з Києва в Миколаїв, де служить її чоловік.

Переїхала, бо нарешті з'явилась можливість бути разом. Два роки ми не жили як родина, у відпустку дуже рідко відпускали, на папу днів раз на 3-4 місяці. І навіть якщо забути про наші почуття, про те, що ми страшенно сумуємо і потребуємо один одного, слід памʼятати, що тепер у нас буде дитина. Вони так швидко ростуть. Який сенс бачити це все лише по відеодзвінку? Який сенс пропускати такий важливий період першого року, під час якого формується емоційна прив'язка й до мами, й до тата?

Це несправедливо, що нормальне життя було відібрано у двох дорослих, і буде понівечено ще й у дитини. Тому ми вирішили скористатися можливістю.

Чи надовго це — абсолютно не зрозуміло. Все непередбачувано, як взагалі у кожній родині військових. Наразі ж я готуюсь до пологів. В Києві у жіночій консультації все було чудово, за електронною чергою чи направленням, без зайвих витрати. В Миколаєві з цим все набагато важче. Для одного з рядових аналізів мені треба було зробити ксерокопію направлення за 50 гривень. Але це все дрібниці порівняно з можливістю бути разом з чоловіком в цей момент.

• Лідія (імʼя змінено), 37 років, вчителька з Києва, завагітніла другою дитиною на початку вторгнення

Це було неочікувано. Ми планували другу дитину, але точно не в цей час. Я завагітніла у травні 2022 року і була дуже розгублена. І через війну, і через те, що чоловік втратив роботу, тож працювала тільки я. Ми дуже довго вагалися, але зрештою наважились. Дочка народилася у січні 2023-го, тоді були перебої зі світлом. Але не можу сказати, що це було найскладніше.

Важко було те, що я мусила повернутись на роботу фактично через місяць після народження дитини.

Коли я була в декреті зі старшим сином, то мені здавалось, що для жінки так швидко повернутись на роботу просто неможливо. Але не було інших варіантів. Я мала можливість приходити раз на декілька годин додому, бо школа недалеко, і годувати. За дитиною доглядали чоловік і свекруха. Рятувало, що дочка більш-менш спить вночі й на ранок в мене є сили працювати. Чоловік каже, що ніколи не думав, що виконуватиме таку роль. Колись бачив по телевізору передачу про чоловіків у Європі, які сидять в декреті, і лише дивувався. Але життя змусило — через війну його колишній роботодавець закрив компанію й наразі він має лише періодичний підробіток. Зараз, коли дитині більше півтора року, ми плануємо віддати її в садок. Але складно передбачити, чи не буде ще важче, чи не почне хворіти, що буде під час тривог. Садок досить старий. Він формально має бомбосховище, але по суті це переобладнаний коштом самих батьків льох, де раніше зберігали овочі та інші продукти для їдальні. Я не уявляю як там можуть поміститись всі діти. Якщо користуватись садком буде неможливо, то дочка і далі залишатиметься з бабусею та чоловіком вдома.

• Юлія (імʼя змінено) з Києва, 35 років, до другої вагітності була підприємицею, народила молодшого сина влітку 2022 року

Коли почалась війна, я була вже на пізніх строках вагітності. Ми з чоловіком та сином місяць були на заході України, а потім повернулись в Київ. На той час ми вклали всі свої заощадження в купівлю двох вживаних машин з-за кордону, які мали довести до ладу в Харкові. У квітні 2022-го ми наважились поїхати їх забирати. Майстри погодились вивезти машини трохи ближче до Полтавської області. Там був великий блокпост, по дорозі назад нас зупинили, перевірили документи на машини й виявилось, що на одній з них вказано інший колір. В той момент через стрес я про це навіть не думала і, звісно, не перевірила. Нас пропустили виключно, бо побачили, що я вагітна.

У день, коли я народжувала, був великий обстріл Києва. Всіх породіль з дітьми вивели в коридор, вікна в пологовому тремтіли.

Взимку 2023-го без світла було дуже важко. Ми живемо в новобудові, гаряча вода, опалення, плита — все привʼязане до електрики. Обтирали себе і дітей вологими серветками, молодшому зберігали суміш в термосі, підіймали коляску по сходах. Цього літа під час відключень було легше, бо молодший син вже ходить, любить підійматись сходинами й 15 поверх для нього — не проблема. В усьому іншому, звісно, важко. З осені син має піти в садок. Завідувачка мене запевнила, що в них вистачає бомбосховищ на всіх, там все обладнано, навіть стоять ліжечка для сну. І я, чесно кажучи, вже не можу дочекатись. Зараз іноді я заміняю чоловіка, роблю закупки й розвожу на машині продукти мережею кафе, де він працює. Ці декілька годин, які я можу провести насамоті й без родинних обовʼязків, повертають мені сили.

Що може полегшити материнство в Україні

Наші героїні є тими небагатьма, хто наважився на материнство під час війни — рівень народжуваності за останні роки в Україні передбачувано різко впав. Окрім прямих загроз безпеці роль в цьому також грає загальна непередбачуваність ситуації, ризики розлуки з чоловіком, складна економічна ситуація. Соцпортал попросив експертку розповісти, що саме, окрім завершення війни, може допомогти матерям відчувати більше підтримки.

• Оксана Дутчак, соціологиня, кандидатка наук. Досліджує жіночу працю та сферу догляду, є співавторкою дослідження про дитячі садки “Хто потурбується”.

Жінці важливо знати, що коли вона народжує дитину, то через передбачуваний відрізок часу зможе повернутися до навчання чи на ринок праці. Мова передусім про хороші, якісні, доступні дитячі садочки. Важлива також доступність медичної допомоги, а також певні соціальні гарантії, трудові права. Наприклад, про те що жінка зможе повернутись на своє попереднє робоче місце. Має значення також матеріальна сторона. Нагадаю, що оплачуваної відпустки по догляду в нас зараз взагалі немає (оплачуваними, якщо жінка працює офіційно, є лише допомога по вагітності та пологам на 126 днів. Універсальну виплату на дитину, яка становить 41 280 грн, розділяють - 10 тисяч надають одразу при народжених, а решту суми виплачують 3 роки по 860 грн на місяць, - ред.).

Але прямі виплати мають менший вплив на народжуваність, ніж існування передбачуваної, якісної, доступної інфраструктури, куди дитина зможе бути прийнята в певному віці.

В нас зараз це переважно три роки. Це забагато. Менший період перебування в декреті зменшує і кар'єрні втрати для жінки, і загалом матеріальні втрати для сім'ї, коли одна людина довгий час змушена не працювати.

По закінченню війни в нас очевидно буде дуже драматична демографічна ситуація, і через падіння народжуваності, і через міграцію. Проте я не думаю, що можливі радикальні кроки від держави, наприклад, щодо заборони абортів. Те, що такі ініціативи навіть ніколи не доходили до голосування, вказує на відсутність їхньої підтримки у суспільстві. Але якщо справді стоятиме ціль покращити ситуацію з народжуваністю, то сфокусуватись треба саме на доступній доглядовій, освітній та медичній інфраструктурі.