Чому одні з перших мумій у світі були дитячими - версія археологів

Штучна муміфікація у стародавнього народу чинчорро, що жив на узбережжі пустелі Атакама, могла з'явитися не як релігійний ритуал, а як спосіб пережити колективну травму і втрату дітей. Такого висновку дійшов біоархеолог Бернардо Арріаса в дослідженні, опублікованому в Cambridge Archaeological Journal.

На думку вченого, художньо складне опрацювання тіл померлих - особливо немовлят - могло слугувати своєрідною формою арт-терапії, допомагаючи батькам і громаді справлятися з болем втрати та зберігати емоційний зв'язок з померлими.

Хто такі чинчорро і чим вони відомі

Народ чинчорро населяв прибережні райони сучасного Чилі приблизно 7000-3500 років тому. Це були досвідчені рибалки, ремісники і, як з'ясувалося, одні з найбільш ранніх майстрів штучної муміфікації в історії людства - задовго до єгиптян.

Їхній муміфікаційний ритуал був надзвичайно складним: тіла розтинали, видаляли внутрішні органи, подекуди повністю знімали м'які тканини, потім заново формували тіло за допомогою волокон, глини та землі. Конструкції укріплювали дерев'яними паличками, а поверхню вкривали пастами з марганцю або червоної охри, відновлюючи риси обличчя і навіть статеві органи.

Муміфікація як вираження горя

Існують різні версії походження цієї практики - від зовнішнього впливу до локальної традиції. Однак Арріаса припускає, що перші мумії були формою художнього вираження скорботи.

За його словами, трансформоване тіло ставало "полотном", на якому стародавні люди висловлювали емоції, знаходячи розраду та психологічне полегшення. Померлих шанували як візуальні образи, постійно присутні в житті громади.

Дитяча смертність і токсичне середовище

Особливо показово, що серед ранніх мумій чинчорро переважають діти та немовлята. У долині Камаронес, де виявлено найдавніші знахідки, вода містила вкрай високі концентрації миш'яку - приблизно в 100 разів вищі за безпечний рівень.

Таке забруднення, на думку вчених, призводило до викиднів, безпліддя і високої дитячої смертності. В умовах невеликої спільноти втрата новонародженого могла загрожувати виживанню сім'ї, а тому переживання горя ставало соціальною проблемою.

Муміфікація, ймовірно, допомагала символічно "залишити" померлих серед живих і впоратися з постійною присутністю смерті.

Від особистого горя - до суспільного ритуалу

Згодом практика ускладнювалася і поширювалася на людей різного віку та статі, перетворюючись на ключовий елемент поховальної культури чинчорро.

Сучасні дослідники дедалі частіше розглядають ці мумії не лише як археологічні об'єкти, а й як витвори мистецтва. Нещодавно їх навіть було включено до Атласу світового мистецтва.

Зворотний бік ритуалу: отруєння марганцем

Однак ритуал міг мати й негативні наслідки. Аналіз останків показав підвищені рівні марганцю в багатьох представників чинчорро. Ймовірно, це пов'язано з регулярним використанням марганцевої фарби під час обробки тіл.

Хронічне отруєння марганцем може викликати стан, схожий на хворобу Паркінсона: галюцинації, нав'язливу поведінку, проблеми з рухом, емоційні розлади і втрату міміки. Вчені припускають, що з часом чинчорро усвідомили шкоду цієї речовини і перейшли до використання червоної охри, що ознаменувало новий етап у традиції.

Гендерні ролі в муміфікації

Арріаса також висуває гіпотезу про розподіл ролей: у період "чорних мумій" (близько 6000-4750 років тому) ключову роль могли відігравати жінки - через їхній тісний емоційний зв'язок із померлими дітьми. У пізніший період "червоних мумій" (4500-4000 років тому), пов'язаний з демонстративністю і територіальною символікою, ініціативу, ймовірно, перехопили чоловіки.

Дослідник підкреслює, що подальші біоархеологічні дані допоможуть глибше зрозуміти соціальну структуру і психологічні механізми цієї унікальної культури.