"Якщо поранення важке, потрібно розмовляти з бійцем про сім'ю, дітей - не дати йому випасти" - історія військового медика Аліни

Фельдшерка швидкої допомоги з Харківської області 2024 року пішла служити до 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка. Нині вона евакуює поранених із поля бою і зізнається: найголовніше - не дати бійцю замовкнути.

Історію військовослужбовиці розповіли у прес-службі 92-ї ОШБр імені Івана Сірка, розповідає видання "Слобідський край".

Аліна народилася в Харкові, кілька років жила в місті, а потім разом із сім'єю переїхала до Чугуєва. Після закінчення дев'яти класів вступила до медичного коледжу в Ізюмі, а після навчання працювала фельдшером на швидкій допомозі.

Повномасштабна війна змінила її життя. У 2024 році вона пішла служити до 92-ї окремої штурмової бригади. Каже, думала про це давно, але раніше не дозволяв вік. Остаточно зважитися їй допомогла знайома - начальниця медпункту, з якою вони разом працювали на "швидкій".

Після початку повномасштабної війни Чугуїв часто потрапляв під обстріли, тож досвід роботи в екстремальних умовах у неї був. У бригаді фельдшерка продовжила навчання, але каже, що більшість навичок - саме зі "швидкої".

Нині її головне завдання - медична евакуація поранених: доставити бійця з точки евакуації в лікарню чи госпіталь. Найбільше їй запам'ятався випадок із тяжкопораненим військовим, якого забирали після бою.

У нього були множинні осколкові поранення - голова, шия, спина, проникаюче поранення грудної клітки. Коли перекладали його з квадроцикла на носилки, він знепритомнів. Я вже подумала, що все... Але потім він прийшов до тями і почав говорити, - розповідає Аліна.

Каже, що в таких ситуаціях найважливіше - не дати людині "випасти".

Якщо поранення важке - тільки розмова. Запитувати про сім'ю, дружину, про що завгодно, аби він говорив, - пояснює фельдшерка.

Бувають і курйозні моменти. Одного разу військового евакуювали як "трьохсотого", а на ділі поранення виявилося незначним - невелика подряпина на пальці.

Жартували, що комаха вкусила сильніше, - усміхається медик.

Найважчим у службі Аліна називає втрати.

Найгірше - коли не можеш дістатися до поранених і допомогти їм. У такі моменти дуже важко морально, - зізнається військовослужбовець.

Аліна продовжує службу, бо впевнена: її робота рятує життя - щодня.