Як російська пропаганда працює в Африці

Незагоєні рани стають благодатним ґрунтом для наративів, які апелюють до історичної травми, антизахідних настроїв і культурного консерватизму. Саме на цій емоційній базі й будується російська дезінформаційна стратегія в Африці, ідеться у статті проєкту TruthAfrica для EUVSDISINFO.

Проєкт TruthAfrica з'явився як відповідь на дедалі більшу необхідність відстежувати й оскаржувати поширення пропаганди на континенті. Йдеться не просто про фейки, а про цілеспрямовані інформаційні операції, покликані змінювати сприйняття реальності, переформатовувати союзників і підривати демократичний розвиток. Цей підхід дедалі частіше описується терміном "іноземні інформаційні маніпуляції та втручання" (Foreign Information Manipulation and Interference, FIMI).

Протягом останніх місяців команда TruthAfrica аналізує, як проросійські наративи закріплюються в африканському медіапросторі. Висновок однозначний: ставка робиться на емоційний вплив. Росію послідовно подають як "надійного партнера" і "жертву західної зарозумілості", захисника "традиційних цінностей", тоді як Захід зображують як жадібну і лицемірну неоколоніальну силу.

Інтернет заповнюють історії та візуальний контент, які не просто поширюються онлайн, а й й ідуть в офлайн - у повсякденні розмови та масові настрої. Від акуратно змонтованих роликів у закритих месенджерах до матеріалів держЗМІ, замаскованих під думку "простих людей", - усе це показує, як пропаганда перетворюється не тільки на потік контенту, а й на культурну зброю.

Мультфільми як інструмент впливу

Одним із найефективніших інструментів стають анімаційні ролики. Яскраві кольори, проста графіка і зрозумілі без перекладу образи дають змогу оминати мовні бар'єри та низький рівень медіа- та інформаційної грамотності. Таким контентом легко ділитися, він особливо популярний у молоді. У регіонах, де доступ до інтернету обмежений, а довіра до традиційних медіа низька, анімація стає не просто розвагою, а носієм ідеології.

У багатьох роликах м'яко або прямо підривається легітимність західної присутності - зокрема французьких миротворчих місій, - а Росія подається як партнер, що більше "розуміє" і є ближчим. Дослідження в 17 країнах показало, що багато молодих африканців автоматично приймають антизахідні наративи: вони заявляють, що "віддають перевагу росіянам перед французами" лише тому, що вважають Францію винною в стагнації їхніх суспільств. При цьому йдеться не про позитивну підтримку Росії, а про логіку "ворог мого ворога - мій друг".

Карикатурні ролики, де прославляються різні збройні угруповання і агресивно показується вигнання французів з країн Сахеля, стали черговим етапом проросійської кампанії. У результаті головним ворогом у масовому сприйнятті дедалі частіше виявляються не джихадистські угруповання, які багато років організовують теракти й атаки, а Франція, перетворена на зручного цапа-відбувайла. Посилення і перепакування екстремістських наративів створює запит на участь приватних військових компаній на кшталт "Вагнера" в регіоні.

За цю участь країни розплачуються дорого - не тільки грошима, а й доступом до природних ресурсів. У Центральноафриканській Республіці, наприклад, компанія Lobaye Invest (входить до структури M-Finans, пов'язаної з колишнім лідером ПВК "Вагнер" Євгеном Пригожиним) була викрита як фактичний оператор золотих і алмазних родовищ в обмін на послуги найманців. Паралельно в публічному полі активно розігрується тема "західної жадібності". Виникає закономірне питання: хто в підсумку експлуатує чиї ресурси?

Схожа схема проглядається і в Малі: після введення ПВК "Вагнер" там були зареєстровані компанії Prime Security, Alpha Development і Marko Mining. Формально вони поки що не отримали ліцензій на видобуток, але юридична інфраструктура вже створена - на випадок, якщо влада не зможе виплачувати близько 10 млн доларів на місяць за послуги російських найманців.

Від Сахеля до України

Анімація активно використовується і в контексті війни проти України. Так, серія "Одного разу", яку поширює проросійський Telegram-канал Rybar, малює російських військових шляхетними героями, що "ведуть справедливу війну", а українських - слабкими, боягузливими і повністю підконтрольними Заходу. Україна в таких сюжетах постає "неіснуючою" або "штучною" державою, а в одному з епізодів персонажі-українці нібито воюють тільки заради мрії виїхати до США.

Погляд "Росія - не агресор, а жертва" тиражується не тільки в Африці, а й у Європі, а також на Близькому Сході та в Північній Африці. Проросійські спікери представляють війну як "вимушену відповідь" на розширення НАТО і "ворожість Заходу", що допомагає Москві шукати політичну підтримку і послаблювати західний вплив.

При цьому зберігається міф про те, що Росія сама нібито не була колоніальною державою і завжди діяла "на рівних". Історичні факти цьому суперечать. У XIX столітті Росія робила спроби створити колонії, зокрема "Нову Москву" в Ефіопії і на берегах Червоного моря. Такі діячі, як Микола Ашинов, використовували обман і приватні схеми, щоб уникнути прямого військового зіткнення, при цьому прагнучи закріпитися в стратегічно важливому регіоні під прикриттям "православної солідарності". Ефіопська влада ці спроби припинила. Раніше, у XVIII столітті, Росія цікавилася Мадагаскаром як можливими воротами в Індійський океан. Плюс власна експансія у Східній Європі, на Кавказі та в Центральній Азії, анексія Криму в 2014-му і повномасштабне вторгнення в Україну в 2022-му - усе це демонструє класичні імперські практики.

Не вписується в офіційний наратив і багаторічна підтримка СРСР і Росії збройних рухів в Анголі, Мозамбіку, Намібії, Танзанії, Зімбабве, Південній Африці та інших країнах. Фінансова допомога, постачання зброї та військова підготовка були прямим втручанням у внутрішні конфлікти, нехай і під гаслами боротьби з колоніалізмом та експорту "визвольної" ідеології.

Ще один напрямок російських інформаційних операцій - експлуатація суперечок навколо прав ЛГБТК+ і "традиційних цінностей". Особлива увага приділяється Нігерії. Росія позиціонує себе як захисника "нормальної моралі", посилюючи наративи, співзвучні релігійному і культурному опору ЛГБТК+-спільнотам. Проросійські активісти та релігійні лідери в Нігерії допомагають тиражувати подібні послання в соцмережах, апелюючи і до християн, і до мусульман, особливо на півночі країни, де настрої проти ЛГБТК+ особливо радикальні.

Усі ці сюжетні лінії - історичний ревізіонізм, мультфільми, моральні аргументи - складаються в єдину екосистему впливу. Використовуючи реальні образи, страхи і ціннісні протиріччя, російська пропаганда намагається переформатувати союзи, переписати минуле і перевизначити майбутнє. Росія прагне постати визволителем, культурним союзником і "щитком" від "західного занепаду", зміцнюючи м'яку силу не шляхом прямої окупації, а через маніпуляцію ідентичністю, пам'яттю і смислами. Усвідомлення цих стратегій - ключова умова, щоб їм протистояти, адже на кону не лише факти, а й демократичний суверенітет цілих держав.

TruthAfrica: як боротися з дезінформацією

Дезінформація не знає кордонів. У різних країнах Африки в мережі поширюються найрізноманітніші шкідливі наративи: від звинувачень суданських біженців у зростанні цін на оренду житла в Єгипті до антищеплених конспірологій у Нігерії. Одні стверджують, що вакцини - частина "західного плану" зі скорочення населення континенту, інші підносять "традиційну медицину" як єдино безпечну альтернативу. Паралельно Росія подається як "антиколоніальний союзник", а відповідальність за війну в Європі перекладається на Україну, НАТО і США.

Команда TruthAfrica вже викрила безліч подібних наративів. Проєкт реалізується Асоціацією Pravda - провідною польською організацією у сфері фактчекінгу та медіаграмотності - спільно з Code for Africa, найбільшою на континенті ініціативою цивільних технологій і дата-журналістики. У рамках TruthAfrica об'єднані ресурси Investigative Lab і PesaCheck - двох авторитетних африканських команд з перевірки фактів і відкритої розвідки (OSINT).

Проєкт працює на стику журналістики, захисту демократії та цифрових прав. Pravda відповідає за методики медіаграмотності та моніторинг дезінформації, а Code for Africa - за технологічну платформу і зв'язки з місцевими розслідувальними мережами. У центрі підходу - опора на голос місцевих спільнот і відмова від європоцентричного погляду.

За підтримки МЗС Польщі ініціатива фокусується на Нігерії, Алжирі, Анголі, Чаді, Єгипті, Уганді та Замбії. Команда використовує, зокрема, DISARM Framework для системного моніторингу загроз FIMI та публікації розслідувань про інформаційні операції по всьому континенту. Мета - підвищувати обізнаність громадян, протидіяти радикалізації та давати спільнотам інструменти для захисту від маніпуляцій.