Як не збожеволіти в полоні? Історія військового та правозахисника Максима Буткевича

Свої враження від зустрічі публікує Соцпортал.

Сьогодні для мене дуже щасливий день, тому що це був важливий обмін полоненими між Росією та Україною (19 березня відбувся обмін 175 на 175, - ред.). Моїх хлопців (з якими служив, - ред.) серед звільнених не було, але був один, який сидів зі мною в тюрмі в Луганську. А після звільнення я спілкувався з його дружиною. Тому сьогодні я їй привітав. І вона така щаслива і така вдячна. Кожен обмін для мене – це свято, — каже Максим Буткевич, відомий український правозахисник.

На початку російського вторгнення він пішов добровольцем в армію, а влітку 2022 року потрапив в полон, де провів понад два роки.

Максима у РФ було засуджено до 13 років по сфабрикованій справі, де стверджувалось, що він — екстреміст, який керував загоном ультраправих радикалів. Ці звинувачення шокували всіх, хто знав Максима. І викликали зворотню реакцію — зʼявились маса публікацій про те, ким він є насправді. Максим Буткевич десятиліттями був правозахисником, співзасновником ГО “Без кордонів” і одним з небагатьох людей в Україні, які опікувались долею шукачів притулку, біженців, іноземних студентів, що стикалися зі свавіллям, грубістю та проявами нетерпимості. Він також допомагав політичним біженцям, які тікали від авторитарних режимів, передусім путінського.

Чи може правозахисник бути військовим?

Я працював з біженцями з Росії, і я знав їхню ситуацію, від чого вони тікали. Я спілкувався з російськими правозахисниками, зі справжніми з них. Я розумів що там відбувається і яка ситуація з правами людини може бути на територіях, окупованих Росією. Їх просто там не буде, це не є частиною ідеології “російського світу”, - каже Максим, відповідаючи на питання про те, чи нема протиріччя між правозахисною діяльністю та службою в армії.

При цьому в нього фактично не було військової підготовки. В університеті, де Максим вчився на філософському факультеті, військова кафедра була формальністю — в 2000-ні роки ніхто не вірив у реальність великої війни. Проте він отримав звання офіцера, тож коли прийшов добровольцем в армію, його зробили командиром. На щастя, за його словами, у підрозділі були люди зі справжнім військовим досвідом, а решта тим часом опановували ази військової справи самотужки.

Ми читали мануали. Ми дивилися багато відео на YouTube, ви можете знайти там дивовижні речі. “Як керувати реактивним гранатометом” — одне з моїх найулюбленіших, — сміється Максим.

Насправді ж він весь час думав, чим дійсно може бути корисним, що в нього виходить найкраще.

Я намагався всі попередні роки піклуватись про людей, і в моєму підпорядкуванні було 20 хлопців. Тож я зрозумів, що це роль командира — піклуватися про своїх хлопців. І дуже скоро всі не тільки в моєму взводі, а й у всіх сусідів зрозуміли: "Якщо тобі щось потрібно, то треба йти до Мойсея". "Мойсей" був моїм позивним, — каже Максим.

Як не збожеволіти в полоні?

Буткевич та частина його солдатів потрапили у полон влітку 2022 року на Луганщині. Вони зазнали знущань, побиття, приниження. Один зі спецслужбістів бив Максима палкою та примушував “вчити історію України” - переказувати одну з промов Путіна. За словами Максима, аби не збожеволіти, він придумував власні молитви, і поруч з цим — сатиричні антиутопії про імперіалізм. Йому було важливо не забути англійську мову, тож він вчив англійської співкамерників, що без підручників і навіть паперу було, за його словами, “цікавим досвідом”. Подумки писав колонки в англомовні видання та уявляв, як виступає перед англомовною публікою.

Власне, зараз ви бачите результат, — жартує Максим.

Також, за його словами, він часто згадував людей, з якими був знайомий. Думки про те, скількох чудових особистостей знає, окриляли.

Якби охоронець у той момент зазирнув у камеру, він був би здивований, побачивши сіро-зеленого, худого, неголеного та брудного вʼязня усміхненим і абсолютно щасливим, — іронізує він.

Про те, що його обміняють, Максим не знав до останніх хвилин. Йому та іншому вʼязню наказали зібрати речі й готуватись до етапу. Ніхто не попереджав куди. Максим припускав, що їх можуть відправити в лікарню, оскільки стан другого бійця, який пережив тортури, був важким, а здоровʼя Максима теж погіршилось. Інший можливий варіант — переведення в колонію у РФ. Про обмін вони не хотіли думати, аби не розчаровуватись. Спершу їх відвезли в іншу колонію, де доєднали до більшої групи військовополонених, а потім завʼязали очі скотчем і повезли у невідомість. Лише на наступний день вони зрозуміли, що знаходять в Білорусі, а згодом побачили український кордон.

Коли ми побачили українські національні кольори та українську форму, ми були щасливі. Але я радий, що усвідомлення не прийшло до мене миттєво, бо це було б дуже складно контролювати. Воно приходило хвилями, і це було дуже приємно, — каже Максим.

Чи втомились українці?

Після виступу Максима прозвучало декілька болісних питань. Наприклад, чи справді в Україні зараз не вистачає солдатів. Максим зазначив, що після трьох років війни це не могло не стати викликом. Проте ситуація навряд є критичною, оскільки влада не запровадила обовʼязкову мобілізацію з 18 років, та не ввела мобілізацію для жінок, хоча багато з них служать в ЗСУ добровільно.

Є ще одна річ, яка може бути не такою помітною – якщо на першому етапі повномасштабного вторгнення була в основному війна артилерії, то зараз ми стикаємося з війною безпілотників. Війська з меншою кількістю бійців, але краще технічно оснащені, успішно протистоять і відбивають атаки ворога і навіть відвойовують території. Ймовірно, це найбільш високотехнологічна війна, ніж будь-який попередній конфлікт. Військові аналітики говорять про те, що нам потрібно більше людей, але нам потрібно більше людей не в піхоті, нам потрібно більше людей, які мають достатньо знань, щоб керувати технікою, в першу чергу безпілотниками, — додає Максим.

На запитання про готовність України поступитись територіями він зазначив, що відвоювати кордони 1991 року надзвичайно важко. Але відмовлятись і офіційно визначати окуповані території за Росією ще більш небезпечно.

Це стане кінцем того, що ще залишилося від європейської системи безпеки, тому що, по суті, це означає, що одна держава може вторгнутися в сусідню країну та забрати частину її території. Це означатиме кінець європейського та міжнародного права, — наголошує Максим.

Він також нагадав, що ціллю Росії є не Крим чи Донбас, а повне підкорення України. І мільйони людей, що лишаться в окупації, повною мірою відчувають цю політику.

На питання про те, як поводяться з російськими військовополоненими в Україні, Максим зазначив, що знає про задокументовані правозахисниками заяви щодо фізичного насилля. Однак в Україні у міжнародних організацій є доступ до полонених, вони можуть опитувати в'язнів, а винні у знущаннях — отримувати покарання. Натомість у РФ система закрита.

Я не можу уявити, щоб представники Управління ООН з прав людини відвідали нас у російській тюрмі, щоб ми могли сказати їм щось критичне про Росію та вижити після цього, — каже Максим.

За його словами, для України в цій війні важливо не перетворитись на маленьку Росію. Однак ми лишаємось демократією, а “наші лідери — це не Путін, вони не можуть робити що хочуть”.

Хоча майбутнє зараз дещо невизначене, я думаю, ми справилися, — каже Максим.

Зараз Україна, за його словами, стає щитом всіх спільнот, які хочуть жити вільно, у солідарності та без страху. Однак наше суспільство платить за це величезну ціну і потребує підтримки.

Тому я тут, і тому прагну розмовляти з усіма, хто готовий говорити. І навіть з тими, хто ні, — зазначає Максим.

Найближчим часом він відвідає ще понад десяток європейських міст.