Як не втратити людей назавжди: що може повернути частину українських біженців

За оцінкою Центру економічної стратегії, зараз ідеться приблизно про 5,6 млн військових біженців: приблизно 4 млн - "чисті виїзди" через південно-західний кордон (виїхали мінус повернулися), ще приблизно 300 тис. дісталися західних країн через Росію й Білорусь, а щодо людей, які опинилися в Росії та Білорусі, дослідники спираються на оцінку ООН за 2022 рік - 1,3 млн. За рік загальна цифра зросла орієнтовно на 400 тис.

Це не просто статистика. Серед біженців у західних країнах дослідники оцінюють близько 1,7 млн працюючих, а сумарні втрати для економіки (через робочу силу та споживання) можуть становити від 2% до майже 10% ВВП на рік - залежно від сценарію.

Водночас, не можна "наказати" людям повернутися: безпека залишається головною умовою для будь-якого рішення про повернення.

Хто саме виїхав - і чому це важливо для рішень

Опитування показує, що значна частина біженців - мешканці великих міст, часто зі сходу та півдня або з Києва.

Це переважно високоосвічені люди: 71% мають рівень бакалавра або вище, 71% були працевлаштовані в Україні.

І це не найбідніші: 43% до переїзду могли дозволити собі дорогі покупки; дослідники порівнюють це з даними КМІС (близько 20% у середньому по Україні до війни та у 2023 році).

Тобто війна "вивела" за кордон помітну частину середнього класу - людей, яких складно замінити на ринку праці.

Що видно в інтеграції - і де з'являється ризик

Дані показують, що українці за кордоном швидко "вкорінюються": частка працевлаштованих уже сягає 60%.

Але є й зворотний бік: 54% тих, хто працює, зайняті не за спеціальністю, яка була в них в Україні - це ризик декваліфікації.

Ще один маркер інтеграції - мова. Рівень знання мови країн, що приймають, зростає, особливо серед молоді; дослідники називають мову сильним "важелем", бо вона допомагає знаходити кращу роботу і не опускатися нижче кваліфікації.

Фінансова опора - і вразливі групи

Фінансово більшість тримається самостійно. Лише 14% респондентів можна віднести до умовно бідних (заощаджують на їжі чи одязі), а соціальна допомога в середньому становить 17% сімейного бюджету; у пенсіонерів частка допомоги вища (близько 30%), у сімей з дітьми - близько 20%.

Це підказує рішення: якщо Україна хоче повернення, потрібно думати не тільки про робочі місця, а й про "м'яку посадку" для тих, хто ризикує втратити рівень життя.

Наміри повернення: стабілізація, але без "швидких дат"

Наміри повернення цього року стабілізувалися: 43% кажуть, що планують повернутися тією чи іншою мірою, 36% - що не планують.

Для більшості це не "завтра": 80% тих, хто розглядає повернення, прив'язують його до завершення війни та відновлення цивільних польотів над Україною.

Коли люди говорять про повернення, вони уявляють його дуже конкретно: значна частка хоче повернутися тільки у свій регіон, а якщо розглядає інші варіанти, то частіше за все Київ і Київську область; близько половини готові повертатися тільки у великі міста або обласні центри, а в село - небагато.

Рішення, які можна робити вже зараз (і які спираються на дані)

У презентації звучить практичний набір кроків: домовлятися з партнерами в ЄС про умови циркулярної міграції (щоб люди могли їздити без страху втратити дозвіл), розвивати можливості дистанційної роботи з Україною для тих, хто мешкає в Європі, а також знімати бар'єри, які "відрізають" молодь від України (зокрема бюрократію довкола дипломів і вступу).

Обмеження очевидні: жодна програма не замінить безпеки. Але дані підказують просту логіку: там, де зберігаються робота, освіта та фінансові зв'язки з Україною, "повернення" легше перетворити на реалістичний план, коли для цього з'являться умови.