Я не хочу вмирати від бомби, - мешканка Маріуполя розповіла, як рятувала онуку
Маріупольці розповідають, як тікали з пекла.
Про це повідомляє Телеграм-канал Маріупольської міської ради.
"Я не хочу вмирати від бомби!". Ці слова онуки стали вирішальними для Наталі Михайлівни для пошуку порятунку з окупованого Маріуполя.
Перед початком війни вона, як й більшість містян, не могла навіть припустити, що РФ нападе на Маріуполь.
Жінка жила на Лівобережжі. З 24 лютого по 5 березня Наталя перебувала вдома з дітьми та онукою, які переїхали до неї з МКР "Східний". Ходили по магазинах, поки це ще було можливо. Робили запаси їжі. Майже пристосувалися до нових реалій. Змінив усе приліт міни на прилеглу територію будинку.
Заради онуки Наталя поїхала до Драмтеатру дізнаватися про евакуацію. Захисники повідомили, що “зелений коридор” не дають окупанти, які фактично заблокували людей у місті.
У пошуках безпеки переїхали до Приморського району, де прожили ще 10 днів. За цей час її дуже вразила молодь. Хлопці допомагали у пошуках їжі, робили запаси дров, приносили воду. Дівчата - готувати їжу, берегли вогонь. Доводилося навіть топити сніг, аби була вода.
Жахливим виглядали постійні поховання вбитих від російських обстрілів сусідів. Ковдри з тілами кожного дня носили та закопували у Приморському парку, - згадує Наталя.
15 березня дізналася про можливість виїзду з Маріуполя власною автівкою. Не було жодних гарантій безпеки, але вони ризикнули задля дітей.
Наталя Михайлівна хоче повернутися до Маріуполя після визволення від окупантів. Готова навіть допомагати прибирати вулиці від сміття, аби місто скоріше відродилося з попелу.
Відкрито версію ТГ каналу Соцпорталу англійською мовою.
English version of Socportal TG channel.