"Включали музику та били": мешканець Бердянська розповів, що пережив у Оленівці

Станіслав Глушко з Бердянська провів сто днів у колонії у Оленівці. Він особисто пережив так званий "штрафний ізолятор", через який проходили усі ув'язнені колонії, на його очах жорстоко катували українських військових. Його історію записали журналісти МІПЛ.

Війна застала Станіслава Глушка, коли він приїхав з-за кордону до рідного Бердянська на кілька тижнів. Він розраховував швидко оформити необхідні документи та виїхати, проте через війну плани довелося скасувати. Станіслав поїхав до Запоріжжя. Там намагався записатися до місцевої тероборони, але його не взяли, сказали чекати. Проте Станіслав хотів дій та вирушив до волонтерів. Там він побачив людей із Маріуполя. Його вразило те, у якому стані були люди звідти. Тоді він вирішить допомагати вивозити людей із окупованого міста.

Станіслав розповів, що фатальним для нього та його колег став останній блок пост перед Маріуполем. Там росіяни зупинили волонтерів та посадили до камери.

Добу пробула там без їжі та води. Потім зав'язали руки та очі, відправили до Старобешова. Приймання там було дуже жорстке. Нас привезли на великому етапі, людей 30-40. Ми стояли навколішки, деяких дуже сильно били, - розповів чоловік.

Через добу його та ще близько 40 осіб відправили на Донецьк.

Станіслав розповів, що розмовляти з полоненими росіяни не хотіли, а у відповідь на будь-яке запитання просто били, багатьох катували.

Одного хлопця із МНС вони катували. Підключали електроди до мізинців ніг, дуже жорстоко били при цьому. Хлопець усю ніч стогнав, не міг випростатися. По бруньках йому дуже сильно прилетіло. На УБОЗі били і дівчат. Після тортур одна з них близько тижня не могла ходити, – розповів волонтер.

Станіслав розповідає, що його визнали цивільним, але все ж таки відвезли до Оленівки.

Так звана "прийомка" в Оленівці була ще жорстокішою. Усіх, кого привезли до колонії, спочатку ставили, як кажуть там, на кортани – наввипередки з руками за шиєю. Дехто, каже Станіслав, фізично не міг навіть сісти в цю позу. За кожний "неправильний" рух били ногами. Після кількох годин у такій позі людей відправляли до так званого штрафного ізолятора, - каже він.

Станіслав опинився у камері площею близько 15 квадратних метрів, до якої посадили 35 людей. Потім додалося ще сім.

Він згадує, що там було неможливо лягти, спали по черзі. Щоб відпочити у камері склали графік. У таких умовах сиділи понад 15 днів.

Люди, стоячи засинали, падали, – розповідає волонтер.

При цьому в камері не було води, невеликий кусок хліба ділився на вісім чоловік.

За його словами, найжорстокіший період у колонії наставав увечері.

Коли на вулиці темніло, у приміщенні голосно вмикали музику. Довгими коридорами йшла луна, а на її тлі – благання про порятунок, – згадує Станіслав.

Чоловік згадує, як одного разу жорстоко побили військовополоненого: "Його змусили повзти довгим коридором, не давали встати - знущалися таким чином. Поки він повз до камери, його били". Станіслав згадує, військовополонених з "Азовсталі" приймали одразу на бараки, вони мали виняткове право мати з собою особисті речі, наприклад, каремати. Як казали ув'язнені, це було пов'язано із домовленостями, за якими українські військові здалися в полон.

Звільнення з полону для чоловіка стало несподіванкою.

Прийшов конвоїр, сказав зібрати речі, ніхто не розумів, навіщо. Десь у глибині душі вірили, що це звільнення. Але у багатьох було зневіра і думали, що це черговий етап, — згадує Глушко.

Волонтера разом із іншими ув'язненими вивели до воріт КПП, дали папери про звільнення. Це був документ так званої «генеральної прокуратури ДНР». У ньому було зазначено, що до звільнених немає претензій, що вони не військовослужбовці та не брали участь у "терористичних угрупованнях", акціях тощо.

Повертатися на підконтрольну Україні територію йому довелося через Росію, Латвію, Литву та Польщу – це був найбезпечніший шлях.

Керуючий партнер АТ Амбрела, експерт МІПЧ Андрій Яковлєв, виходячи з історії Святослава, акцентує увагу на тому, що росіяни утримують цивільних заручників та військовослужбовців, поділяючи їх на тих, хто належить до так званих "терористичних угрупувань". Із цього, каже він, можна зробити низку висновків.

По-перше, схоже на те, що окупаційна адміністрація намагається застосовувати російське кримінальне законодавство. Також Росія намагається позбавити військовополонених прав за Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими (ВК III). А це про порушення законів та звичаїв війни. По-третє, — продовжує Яковлєв, — тривалий утримання військовополонених як обвинувачених у загальнокримінальних правопорушеннях без перевірки судовими процедурами самого факту позбавлення волі порушує закони та звичаї війни. Позбавлення права доступу до справедливого суду свідчить про воєнний злочин росіян, - зазначив він.

Зазначимо, як повідомила міністр із реінтеграції Ірина Верещук, у російському полоні перебуває 131 жінка з Азовсталі у Маріуполі — це військові, прикордонники та медики.