В Україні успішно працює чат-бот, покликаний допомоги дітям та батькам-усиновителям

За понад рік роботи чат-бота "Дитина не одна", повний курс навчання в рамках проєкту пройшли майже 3 тисячі родин. Вони долучалися до регіональних Telegram-груп, де їх консультували, надавали додаткові методичні матеріали, пояснювали куди звернутися в різних випадках, - розповіла експертка проєкту Жанна Петрочко.

Це не тільки інструмент рекрутингу та супроводу людей чи сімей, які хочуть прийняти дитину. Це можливість розповісти людям про важливість сім'ї для розвитку дитини; про те, що необхідно підвищувати рівень батьківської компетентності щодо догляду, виховання, розвитку та спілкування з власними дітьми.

Довідково: чат-бот "Дитина не сама" - це проєкт, започаткований Офісом Президента України спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики, який реалізує міжнародна благодійна організація Партнерство "Кожній дитині". Мета проєкту - допомога дітям у складних ситуаціях у воєнний час та підготувати батьків до прийняття дитини в сім'ю.

Також експертка проєкту додала, що цієї весни чат-бот запрацював за новими алгоритмами:

Люди, які визначилися, ким хочуть бути: опікунами, усиновлювачами, батьками-вихователями, - перенаправляються до "ДІЯ" для подачі документів. А тих, хто сумнівається - запрошуємо на онлайн-заняття. На першому ми пояснюємо, як допомогти дітям, які залишилися без батьківського піклування - детально розглядаємо форми влаштування. Далі говоримо про те, як підготувати сім'ю до прийому дитини, як сприяти її адаптації в новій родині, про особливості догляду та виховання.

Як це працює - історія однієї родини

Ірина та Іван Палаш з Одеси - опікуни двох малюків Данила та Софійки. Хлопчику рік, він спокійний і весь час усміхається. Дівчинці майже 3 - непосидюча, з характером і хоче все робити сама. Свій шлях до батьківства подружжя почало в перші тижні повномасштабної війни.

Ірина згадує, що побачивши інформацію про цей онлайн-проєкт, зацікавилися. Вдома все обговорили, заповнили анкету і вказали, що можуть прихистити двох дітей.

Через деякий час родину запросили на експрес онлайн навчання "Дитина не одна". На заняттях розповіли про вікові особливості малюків, як розпізнати стрес і травму, як підготувати дім до прийому дитини та підготуватися самим.

Тренери надали інформацію не тільки про тимчасове влаштування, а й про форми тривалої допомоги дітям (усиновлення, опіка/піклування, прийомна сім'я/дитячий дім сімейного типу) та патронат над дитиною.

Ми пішли до служби у справах дітей і сказали, що хочемо стати усиновлювачами. Нам дали перелік документів. Довідки про несудимість ми отримали швидко, а ось медкомісія зайняла дуже багато часу. Психіатр, нарколог... Був серпень, багато лікарів у відпустках, скрізь черги. А ще були потрібні документи, щоб підтвердити дохід, - розповідає жінка.

У жовтні минулого року вдома пару відвідали працівники служби у справах дітей. Оцінили побутові умови та надали направлення на очне навчання кандидатів. Тоді ж Ірина вирішила ще пройти й навчання опікунів.

Присутність Вані не була потрібна, він багато працював, ми тільки оформили його нотаріальну згоду, - згадує жінка.

Обидва навчальні цикли - опікунів та усиновителів - припали на ракетний терор росіян і спроби знищити енергосистему України. Попри блекаути та обстріли подружжя не зупинилося. Час від часу, у темряві та без зв'язку, з перервами на повітряні тривоги, Ірина все ж таки пройшла навчання кандидатів в опікуни. На усиновителів уже вчилися разом із чоловіком.

5 грудня, коли мали стартувати навчання, я прокинулася о 5-й ранку, бо в місто щось прилетіло. Наступного дня був День ЗСУ, то заняття скасували через ракетну небезпеку. А 7 грудня день почався з пожежі в будівлі. Проте все минуло і ми таки розпочали навчання, - згадує Ірина.

На заняттях малювали, дивилися фільми, обговорювали та розбирали проблемні ситуації, виконували домашні завдання. Окрім цього, Ірина читала поради психологів, розмовляла зі знайомими. Жінка зрозуміла дві речі - діти не можуть нормально розвиватися в установі, поза сім'єю. І друге - своїй дитині вона хоче бути другом.

Знайомство

19 квітня подружжя вперше побачило анкети Данила та Софії. З документів дізналися, що дітей від їхньої рідної матері забрали спершу до одеського будинку дитини, а потім евакуювали до Чернівців. Саме там, наприкінці квітня, і відбулося перше знайомство з малюками.

Усе було так, як розповідали на курсах. Спочатку, за правилами, відбувається знайомство з молодшим, бо якщо молодша дитина не прийме, то зустрічатися зі старшим немає сенсу. Але в нас контакт відбувся швидко і легко. Коли винесли Данила, цього білявого красеня з блакитними очима і щирою посмішкою, я одразу відчула, що він мій. Потім привели Софію, у неї була температура, тому спілкувалися недовго. Вона показувала, яка в неї гарна кофтинка і бантики, - згадує опікунка.

Пара навідувалася до закладу ще двічі, спілкувалися з психологом і неврологом, гуляли з дітьми. І коли зрозуміли, що готові, підписали акт згоди та поїхали назад до Одеси. Дітей змогли забрати додому тільки через місяць - 9 червня.

Коли ми забирали дітей, няні буквально плакали від щастя, що малюки їдуть у сім'ю. У нас з Іваном сталася перша батьківська суперечка - переодягнути у своє, чи залишити поки в чому він був. Переступивши поріг будинку, малюки кинулися до іграшок. А потім Даня захотів їсти і почав плакати. Його взяли на ручки. А тоді Софія почала вимагати уваги до себе. І так почалося звичайне життя батьків і дітей, - поділилася Ірина.

Зараз діти вже другий місяць у родині. Є свої побутові труднощі, але радості набагато більше - ділиться подружжя. А поки що, згадуючи весь цей шлях, дякують чат-боту "Дитина не одна" та експертам благодійної організації "Партнерство "Кожній дитині", які надихнули під час перших занять і підбадьорювали, коли опускалися руки.

Тренери та модератори чат-боту "Дитина не одна" розповідали про наші права та права дитини, куди йти, до кого звертатися, як зрушити процес з місця. Підбадьорювали, заохочували. Коли робиш перші кроки до батьківства, то здається, що не всі навколо бажають добра, навіть заважають. Згодом, коли доходиш до фіналу, то розумієш, що люди, які радили не поспішати - мали рацію. Вони робили все для того, щоб ти не діяв на емоціях, - розповіла жінка.

Ірина наголошує, що така роз'яснювальна робота надзвичайно важлива і потрібна:

Треба більше пояснювати "новачкам" - що є черга, що дітей одразу не дадуть, що є навчання, що в дітей є статуси. Іноді виникає непорозуміння між батьками і службами. І приємно, коли хтось тобі пояснює. Документи теж можна було б зібрати швидше, якби ми знали всі нюанси. Тепер, через рік, уже я пояснюю знайомим, які хочу взяти дитину, як усе буде.

Наразі в сім'ї лише одна мрія - що одного разу вони зможуть офіційно всиновити дітей, які вже стали рідними.

За офіційними даними, нині в Україні понад 60 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Понад 9 тисяч отримали цей статус уже під час повномасштабної війни.

Але усиновлень за час повномасштабної війни поменшало - каже голова Національної соціальної сервісної служби Василь Луцик. Багато дітей разом з установами евакуйовано за кордон. Часто дитину неможливо повноцінно передати в нову сім'ю, якщо батьки перебувають на окупованій території або загинули там.

Щоб якомога більше дітей потрапляли в сім'ї, було спрощено процедуру подачі документів через портал "ДІЯ", запроваджено обов'язкове навчання, є фінансова допомога сім'ї. А віднедавна - і можливість познайомитися з дитиною онлайн, - додає Василь Луцик.

Цього року, станом на 1 липня, в Україні вже усиновлено 400 дітей.