Учені з'ясували: хмари Венери на 60% складаються з води

Американські дослідники заново проаналізували результати експериментів, проведених за допомогою апарату, що спускається, і виявили, що хмари Венери складаються приблизно на 60% із води, а не тільки з сірчаної кислоти, як вважалося раніше.

Робота опублікована в журналі Journal of Geophysical Research: Planets і вже викликала бурхливі обговорення в науковій спільноті. Відкриття безпосередньо пов'язане з питанням про можливість існування життя в атмосфері Венери - адже наявність води є однією з головних умов для цього.

Чому колишні дані виявилися неточними

Тривалий час вважалося, що венеріанські хмари майже повністю складаються з сірчаної кислоти. Однак нові дослідження показали: дані старих приладів були інтерпретовані неправильно.

Команда вчених із Каліфорнійського політехнічного університету, Університету Вісконсіна, університету Аризони та NASA знайшла старі записи на мікрофільмах в архіві космічного агентства й оцифрувала їх.

З'ясувалося, що під час спуску зонд "Піонера" через щільні шари атмосфери вхідні отвори його приладів забивалися аерозолями. Це тимчасово спотворювало показання рівня CO₂, але дало унікальну можливість проаналізувати самі частинки, що потрапили всередину.

Що знайшли в хмарах Венери

Вчені досліджували температуру, за якої ці аерозолі "згорали", і виділялися різні речовини. Так вдалося виявити:

• Основу хмар складають гідрати - сполуки води із солями, зокрема сульфатом заліза та магнію.

• Вміст води в аерозолях сягає 62%, але майже вся вона зв'язана в цих сполуках, а не існує у вигляді крапель, як на Землі.

• Сірчана кислота дійсно присутня, її частка становить близько 22%.

• Виявлено також сполуки заліза, яке, ймовірно, потрапило в атмосферу разом із космічним пилом.

Раніше дистанційні спостереження Венери показували мінімальний вміст води, що суперечило даним зондів. Тепер зрозуміло: спектрометри фіксували тільки водяну пару, але не "зв'язану воду" в аерозолях. А спусковий апарат, навпаки, зміг вловити цей прихований компонент.

Таким чином, нове дослідження знімає протиріччя між даними дистанційних спостережень і вимірами на місці.