Учені з'ясували, чому ми здригаємося, коли на екрані когось ранять

Тепер учені пояснили, що стоїть за цим ефектом: мозок не просто "дивиться" сцену, а частково програє її на власному тілі.

Дослідники з Університету Редінга (Велика Британія), Вільного університету Амстердама та Університету Міннесоти показали, що ділянки мозку, які вважалися суто зоровими, насправді організовані за принципом "карти тіла" і можуть викликати відгук, схожий на дотик.

Роботу опубліковано в журналі Nature.

Мозок "проектує" чужий біль на наше тіло

Команда проаналізувала активність мозку 174 осіб, які дивилися уривки з фільмів на кшталт The Social Network і Inception. Використовуючи нові методи обробки fMRI-даних, учені виявили:

• зорові зони мозку активувалися так, ніби на тіло самого глядача впливали;
• у цих зонах виявлено карти частин тіла, схожі на ті, що зазвичай знаходять у зонах, які відповідають за дотик;
• коли учасники бачили, як когось лоскочуть або ранять, патерни активності відповідали тій самій частині тіла у спостерігача - обличчю, рукам, ногам тощо.

Інакше кажучи, мозок автоматично "накладає" побачене на власні тілесні координати і симулює відчуття дотику, хоча фізично нас ніхто не чіпає.

Науковці зазначають, що цей зв'язок працює і у зворотному напрямку: коли ми, наприклад, ідемо темною кімнатою майже наосліп, сигнали від дотику допомагають зоровій системі добудувати внутрішню карту простору.

Дві системи "тілесних карт" у зоровій корі

Дослідники виявили два принципи такої карти:

• У дорсальних (верхніх) відділах зорової системи ділянки, що відповідають за різні частини тіла, співвідносяться з їхнім положенням у полі зору: "зона ніг" - з нижньою частиною картинки, "зона обличчя" - з верхньою.
• У вентральних (нижніх) відділах карта прив'язана вже не до положення в кадрі, а до самого об'єкта: важлива та чи та це ділянка тіла, а не де вона розташована на екрані.

Це показує, що зорова система тісно інтегрована з дотиком і постійно "перекладає" побачене на мову тіла.

Автори вважають, що відкриття може допомогти краще зрозуміти та діагностувати низку станів, наприклад:

• розлади аутистичного спектра, де може бути порушена здатність "внутрішньо симулювати" чужий досвід;
• інші порушення сенсорної інтеграції.

Важливо, що ці механізми можна дослідити просто під час перегляду фільму, без виснажливих спеціальних тестів, що особливо актуально для дітей і пацієнтів з обмеженими можливостями.