Учені простежили еволюцію поцілунку від приматів до людей

Нове дослідження, проведене вченими Оксфордського університету, показує, що ця поведінка, найімовірніше, з'явилася у спільного предка людей і великих людиноподібних мавп приблизно 21-17 млн років тому. Крім того, неандертальці, за оцінками авторів, теж цілком могли цілуватися. Про це повідомляє Phys.org з посиланням на статтю в журналі Evolution and Human Behavior.

Поцілунки трапляються в різних тварин, але з погляду еволюції вони виглядають загадково: підвищують ризик передавання інфекцій і водночас не дають очевидної переваги виживанню або розмноженню. Хоча в людських суспільствах поцілунок часто має сильний культурний та емоційний сенс, його еволюційному корінню довгий час приділяли мало уваги.

Команда під керівництвом еволюційної біологині Матильди Бріндл з департаменту біології Оксфорда вперше спробувала реконструювати еволюційну історію поцілунків, використовуючи міжвидовий підхід і "родовідне дерево" приматів.

Результати показали, що поцілунок як форма поведінки - давня риса великих людиноподібних мавп і виникла у спільного предка цієї групи близько 21,5-16,9 млн років тому. При цьому поцілунки зберігаються і сьогодні у більшості великих мавп.

Неандертальці та поцілунки

Окремий висновок стосується наших вимерлих родичів - неандертальців. Автори зазначають, що вже є дані про те, що люди і неандертальці:

• обмінювалися мікробами порожнини рота (тобто відбувалася передача слини),

• схрещувалися й обмінювалися генетичним матеріалом.

У сукупності це робить вельми вірогідним, що між людьми та неандертальцями були й поцілунки, а не лише формальний "контакт заради розмноження".

"Уперше хтось подивився на поцілунки через широку еволюційну призму, - зазначає Матильда Бріндл. - Наші результати доповнюють дані, що зростають, про вражаюче розмаїття сексуальної поведінки у наших приматних родичів".

Як учені визначали "поцілунок" у тварин

Один із ключових кроків - формулювання робочого визначення. Багато форм контакту "рот у рот" у тварин мають схожий вигляд, але не є поцілунком. Оскільки дослідження охоплює різні види, потрібне було універсальне формулювання.

Дослідники визначили поцілунок як незахисний (неагресивний) контакт рот-у-рот без передачі їжі.

Потім вони зібрали дані літератури про те, у яких сучасних видів приматів спостерігалися такі контакти. В аналіз включили приматів Африки, Європи та Азії, зокрема шимпанзе, бонобо й орангутанів - у всіх цих видів поцілунки описані спостерігачами.

Далі поцілунок розглядався як поведінкова "риса", яку нанесли на філогенетичне дерево приматів. За допомогою байєсівського моделювання вчені багаторазово "програвали" різні сценарії еволюції цієї риси гілками дерева, щоб оцінити, які прабатьківські види з високою ймовірністю теж цілувалися. Модель проганяли 10 мільйонів разів для надійності статистичних оцінок.

"Об'єднуючи еволюційну біологію та поведінкові дані, ми можемо робити обґрунтовані висновки про риси, які не залишають викопних слідів, - такі як поцілунки, - пояснює співавтор роботи, професор еволюційної біології Стюарт Вест. - Це дає змогу вивчати соціальну поведінку як сучасних, так і вимерлих видів".

Поцілунки: вроджена поведінка чи культурний винахід?

Автори підкреслюють, що наявні дані все ще обмежені, особливо щодо видів поза великими людиноподібними мавпами. Однак їхня робота задає рамки для майбутніх досліджень і пропонує приматологам єдиний підхід до фіксації поцілунків у різних тварин.

Цікаво, що навіть серед людей поцілунки зовсім не універсальні.

"Хоча поцілунок здається чимось звичним і повсюдним, він задокументований лише у 46 % людських культур", - зазначає співавторка дослідження Кетрін Телбот, доцентка Коледжу психології у Florida Institute of Technology. - "Соціальні норми та контекст сильно різняться, і це порушує питання: чи є поцілунок еволюційно закріпленою поведінкою або культурним винаходом? Наша робота - перший крок до відповіді на це питання".