У печері Нової Зеландії знайшли "загублений світ" віком близько мільйона років

Австралійські та новозеландські вчені виявили в печері недалеко від Вайтомо на Північному острові Нової Зеландії (Аотеароа) рідкісну для країни колекцію наземних хребетних віком близько 1 мільйона років.

Це перший випадок, коли в Новій Зеландії знайшли настільки "масовий" набір ранньоплейстоценових скам'янілостей - і він дає уявлення про те, який вигляд мали місцеві екосистеми задовго до появи людини.

За даними дослідників, у відкладеннях печери збереглися залишки щонайменше 12 видів стародавніх птахів і чотирьох видів жаб. Команда називає знахідку своєрідним "вікном" у минуле: для Нової Зеландії саме період між давнішими місцезнаходженнями (наприклад, знаменитими шарами Сент-Батанс віком 20-16 млн років) та відносно "молодими" пізньчочетвертинними залишками зазвичай майже не представлений у викопному літописі.

Ключовий висновок роботи - помітні перебудови фауни відбувалися тут і без участі людей. Автори припускають, що за мільйон років до людського заселення островів зникло приблизно від третини до половини видів. Головними "двигунами" вимирань і заміни видів могли бути різкі кліматичні коливання і великі вулканічні події, здатні швидко змінювати лісові та чагарникові ландшафти і буквально перезапускати екосистеми.

Однією з найбільш інтригуючих знахідок став новий вид папуги - Strigops insulaborealis, древній родич сучасного какапо. Сьогодні какапо відомий як важкий, нічний птах, що не літає, а ось його мільйонолітній предок, за попередніми ознаками, міг бути більш "рухомим": у нього, судячи з кісток, були слабкіші ноги, що натякає на інший стиль пересування та меншу "спеціалізацію" до лазіння. Дослідники підкреслюють, що питання про здатність стародавнього виду літати потребує додаткових даних.

Крім цього, в печері знайшли предка сучасної такахе, що допомагає простежити еволюцію одного з найбільш впізнаваних новозеландських птахів, а також вимерлий вид голуба, споріднений з австралійськими бронзовокрилими голубами. У сумі ці знахідки вказують на те, що Північний острів переживав серйозні хвилі "оновлення" фауни задовго до людського впливу.

Точне датування забезпечила геологія: костеносні шари виявилися затиснуті між двома горизонтами вулканічного попелу. Нижній шар пов'язують із виверженням близько 1,55 млн років тому, верхній - із катастрофічною подією приблизно 1 млн років тому, яка могла покрити значну частину Північного острова метровими товщами попелу. Такий "попелястий коридор часу" робить знахідку особливо цінною: вона дає базову точку, якої бракує, для реконструкції природної історії Нової Зеландії та перегляду того, як формувалася унікальна острівна фауна.