Надругалися навіть над 4-річною. Експерти розповіли, як росіяни перетворили зґвалтування на зброю

Від початку повномасштабної війни російські окупаційні війська скоїли безліч військових злочинів, зокрема сексуального характеру.

За даними Генпрокуратури, розслідується 208 випадків сексуального насильства. Найстаршій постраждалій - 82, наймолодшій - 4 роки. Але це тільки ті кейси, у яких постраждалі були готові свідчити.

Повідомляємо, що станом на сьогодні виявлено 208 фактів вчинення військовими рф злочинів сексуального характеру, пов’язаних з війною в Україні (далі – СНПК). До суду скеровано 5 обвинувальних актів і одну особу засуджено до позбавлення волі на 12 років. Також повідомляємо, що справді вік наймолодшої постраждалої особи від СНПК 4 роки і вона жива. Досудовим розслідуванням встановлена особа, що ймовірно скоїла злочин. Водночас, у зв’язку із вжитих заходів щодо безпеки постраждалої особи та таємницею досудового розслідування ми не можемо повідомити, на території якої області скоєно злочин, - повідомили у Генпрокуратурі на запит Соцпорталу.

Кожен кейс справді складний і має свої унікальні деталі. Це можуть бути випадки, коли жінки були зґвалтовані при дітях, коли партнери загинули, намагаючись захистити постраждалу людину. Або коли російські військові заходили до будинків, де були лише жінки та діти, і змушували їх обирати, кого ґвалтуватимуть.

Ми знаємо про випадки, коли діти ставали свідками насильства, бачили його на власні очі, і відповідно до стандартів вони є постраждалими. Дитина, яка стала свідком сексуального насильства, також є постраждалою, - коментує Соцпорталу Марина Легенька, адвокатка та віцепрезидентка ГО "Ла Страда-Україна".

Реальний масштаб злочинів, імовірно, набагато більший, оскільки бойові дії тривають, і інформація з тимчасово окупованих територій обмежена.

Сексуальне насильство є одним з інструментів, які ворог використовує для підпорядкування населення на окупованих територіях.

Сексуальне насильство є невід'ємною частиною будь-якої війни, і воно спостерігається різною мірою в багатьох конфліктах. Україна не є винятком, хоча масовий характер таких злочинів є типовим саме для війни Росії в Україні. Сексуальне насильство, пов'язане з війною, не має відношення до сексуального задоволення або зґвалтування. Це є методом ведення війни, застосовуваним для залякування населення, як жінок, так і чоловіків, і для чинення тиску, зокрема на військовополонених. Таким чином, це просто метод ведення війни рф, і саме тому воно набуває такого масового характеру в Україні, - зазначає Марина Легенька.

Хоча основна частина насильства спрямована на жінок і дівчат, російські агресори не обмежуються статевими чи віковими обмеженнями.

Серед постраждалих є жінки, чоловіки та неповнолітні. Одразу після розкриття перших фактів сексуальних злочинів, Україна спільно з міжнародними партнерами запровадила єдиний механізм реагування на це насильство. Уряд України підписав рамкову угоду з ООН про співпрацю щодо запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни, а також розробив Імплементаційний план для її реалізації. Країна створила всеосяжний координаційний механізм, який включає ефективне розслідування та документування злочинів, надання комплексної допомоги постраждалим і підвищення компетенції фахівців, а також інформування суспільства, - коментує Віцепрем'єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанишина.

На підтримку постраждалих від порушення прав людини через війну Росії в Україні, виступила й Amnesty International. Організація наголошує, що порушники міжнародного права мають бути притягнуті до відповідальності.

Національне законодавство

Кримінальним кодексом України (Особлива частина, Розділ IV) передбачено відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи: зґвалтування, сексуальне насильство, примушування до вступу в статевий зв'язок, вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, розбещення неповнолітніх та домагання до дитини для сексуальних цілей. Ці положення застосовуються в мирний час, адже не відображають зв'язку вчиненого сексуального насильства з війною.

Сексуальне насильство, пов'язане з війною, кваліфікується як воєнний злочин відповідно до статті 438 Кримінального Кодексу України "Порушення законів та звичаїв війни". Що є воєнним злочином визначається Женевськими конвенціями.

Міжнародне право розглядає сексуальне насильство як воєнний злочин, злочин проти людяності та/або акт геноциду. Сексуальне насильство, пов'язане з війною, щодо жінок, чоловіків, дівчат, хлопчиків має прямий або непрямий зв'язок зі збройним конфліктом (часовий, просторовий або причинно-наслідковий).

З досвіду інших країн, де відбувалося сексуальне насильство, пов'язане з війною, найчастіше акти такого насильства проявлялися в таких формах:

Зґвалтування - посягання на тіло іншої особи шляхом вчинення діяння, внаслідок якого мало місце проникнення, навіть найнезначніше, статевим органом у будь-яку частину тіла потерпілого або злочинця, або проникнення в анальний чи генітальний отвір потерпілого будь-яким предметом, або будь-якою іншою частиною тіла.

Погрози і спроби будь-якої форми зґвалтування або погрози і спроби вчинення сексуального насильства в інших формах, як щодо самої постраждалої особи, так і щодо її близьких;

Каліцтво жіночих статевих органів, включно з каліцтвом піхви, статевих губ, клітора, каліцтвом грудей і сосків, каліцтвом або ампутацією чоловічих статевих органів, іншими видами насильства, спрямованого на статеві органи;

Сексуальне рабство, включно з рабством через примусовий шлюб або конкубінат; Сексуальне рабство - це здійснення будь-якого або всіх правомочностей власника щодо однієї або більшої кількості осіб, зокрема шляхом купівлі, продажу, позики чи обміну такої особи або осіб, або через застосування аналогічних способів позбавлення особистої свободи, коли потерпілого було залучено до здійснення одного або більшої кількості актів сексуального характеру.

Катування сексуального характеру, включно з пораненнями електричним струмом геніталій або щипанням сосків, або примус спостерігати за сексуальним насильством над партнером чи дитиною;

Примусова проституція - залучення однієї або більшої кількості осіб до вчинення одного або більшої кількості актів сексуального характеру шляхом застосування сили, або погрози застосування сили, або примусу, спричиненого, зокрема, страхом перед насильством, примусом, позбавленням волі, психологічним тиском чи зловживанням владою, проти потерпілої чи іншої особи, або шляхом використання обстановки, яка характеризується примусом, чи вчинення посягання щодо особи, яка нездатна надати дійсну згоду, або шляхом використання примусових умов, або шляхом використання примусових умов, які характеризують примус, чи вчинення посягання стосовно особи, яка нездатна надати дійсну згоду, або шляхом використання примусових умов.

Примусова вагітність - незаконне позбавлення волі жінки, яка стала вагітною в примусовому порядку, з метою зміни етнічного складу будь-якого населення або вчинення інших серйозних порушень міжнародного права.

Примусова стерилізація або аборт - позбавлення однієї або більшої кількості осіб природної репродуктивної здатності, якщо це не було виправдано медичним або лікарським втручанням з метою лікування такої особи або осіб або на це не було отримано їхньої дійсної згоди.

Примусове оголення. Інші форми сексуального насильства, подібні за тяжкістю, - це вчинення акту сексуального характеру проти однієї чи більшої кількості осіб або залучення такої особи чи осіб до акту сексуального характеру, якщо така поведінка злочинця була порівнянної ступені тяжкості з діяннями, переліченими вище (зґвалтування, сексуальне рабство, примушування до заняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація).

Важливо: У ситуації війни згода на статевий акт або інші дії сексуального характеру не може бути добровільною, навіть якщо до потерпілої від сексуального насильства особи не було прямо застосовано силу або погрози насильством.

Важливо! В Україні працює анонімний чат-бот "Допомога постраждалим від сексуального насильства, пов'язаного з війною", у якому можна знайти важливу інформацію:

• Що таке сексуальне насильство, пов'язане з війною;

• Куди звертатися по допомогу та підтримку;

• Як задокументувати злочин і як про нього повідомити.

Надання всебічної допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов'язаного з війною, в умовах війни, що триває, є викликом. Однак система, яка була створена в Україні перед широкомасштабною війною, адаптувалася до таких викликів.

Уряд України виділив державну субвенцію на створення притулків та кризових кімнат для допомоги постраждалим.

Також працюють гарячі лінії допомоги та мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, запроваджені спільно з Фондом ООН у галузі народонаселення.

Крім того, були створені Центри допомоги врятованим, які забезпечують максимальну підтримку і safe space для жертв сексуального насильства. Станом на травень 2023 року в Україні було відкрито 11 таких Центрів, але планується розширення їхньої кількості.

Вони були створені урядом України та підтримуються Фондом народонаселення UNFPA. Ці центри надають комплексну соціальну підтримку людям, які переселилися із зони активних бойових дій та окупованих територій.

Вони надають не лише допомогу жертвам сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, а й іншим особам, які потребують комплексної професійної допомоги.

Наразі відомо про 11 таких центрів у Києві, Львові, Запоріжжі, Дніпрі, Чернівцях, Одесі, Кропивницькому, Херсоні та Харкові. Останні два центри не є стаціонарними, вони мобільні та пересуваються містами. Нові центри можуть відкриватися, зокрема й за кордоном.

Ініціативу підтримує уряд, зокрема Віцепрем'єр-міністр та Урядовий Уповноважений з питань гендерної політики. Такі центри є ефективними майданчиками для надання допомоги постраждалим від війни та ідентифікації жертв сексуального насильства, пов'язаного з війною. Крім того, розвиваються онлайн-сервіси допомоги, такі як психотерапевтична платформа "Аврора", щоб забезпечити доступ до підтримки тим, хто перебуває в складних умовах війни.

Хоча система підтримки не є ідеальною, вона розвивається. Коли в нашій країні почалися масові звернення щодо скоєних російськими військовими злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, особливо в Київській області, органи державної влади не знали, як реагувати, і система ще не була створена. Сьогодні ми маємо гарячі лінії, центри допомоги та високу готовність органів державної влади, зокрема поліції та прокуратури, працювати в цій сфері. Було створено спеціальні структурні підрозділи, які працюють виключно з кримінальними справами такого характеру. Фахівці цих підрозділів навчені спілкуватися з постраждалими особами, щоб уникнути додаткової травми та надати їм максимальну підтримку.

Жертви сексуального насильства, пов'язаного з війною, мають право на різноманітну допомогу, включно із соціальними та медичними послугами. Хоча окремої категорії для них немає, всі ці послуги доступні. Держава намагається максимально забезпечити постраждалим підтримку, а неурядові та громадські організації допомагають із юридичним, соціальним і психологічним супроводом, а також забезпечують базові потреби, - вважає Марина Легенька.

Однак першим кроком у створенні системи було виявлення випадків сексуального насильства через співпрацю з громадськими організаціями, розповідає директорка МБФ "Український Жіночий Фонд" Наталія Карбовська.

За її словами, їм надійшов дзвінок від колеги з партнерської організації, яка повідомила про випадок наруги, якої зазнала жінка внаслідок окупації Київської області російськими військовими. Потерпіла не могла розповідати про це, але її сусідка шукала спосіб допомогти.

Фіксація злочинів і робота з потерпілими - пов'язані речі. Фіксацією злочинів займаються правоохоронні органи. Для цього, перш за все, потрібно, щоб постраждала особа сама звернулася до них, була готова давати свідчення.

Особливість сексуального насильства, пов'язаного з війною, полягає в тому, що йдеться про латентний злочин, який самі постраждалі нерідко замовчують. Громадські організації, особливо жіночі, працюють із такими людьми, надають їм допомогу, щоб вони заспокоїлися, могли говорити про те, що з ними сталося.

На національному рівні це "Ла Страда-Україна" та Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", але також у різних областях працюють багато регіональних організацій, які безпосередньо надають послуги постраждалим. Є й громадські організації, що об'єднують людей, які зазнали сексуального насильства, зумовленого війною, наприклад SEMA-Україна. Звісно, їхній досвід дуже вагомий. Мій власний досвід спілкування з людьми, які першими допомагали постраждалим, почався з Київської області. Зараз багато чуємо про Херсонську область. Тамтешні громадські організації повідомляють, що є чимало випадків, коли катувань зазнали й чоловіки, що окупанти вдаються не лише до зґвалтувань, а й до інших форм сексуального насильства. При цьому люди настільки травмовані, що їм важко говорити про свій біль з офіційними установами, державними службовцями та навіть із правоохоронцями.

Інша справа - неформальне спілкування з громадськими організаціями. Така наша допомога постраждалим врешті-решт сприяє і подальшій роботі з фіксації злочинів російських агресорів, - каже Наталія Карбовська.

Україна вживає активних заходів реагування на випадки сексуального насильства, яке здійснюють російські агресори.

Правоохоронні органи, зокрема, поліція у складі спеціалізованих мобільних груп, фіксує випадки сексуального насильства на звільнених територіях.

Інформація про ці злочини передається до прокуратури та Офісу Міжнародного кримінального суду. Уже на початку війни Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування і створив спільну слідчу групу, до складу якої входять кілька європейських судових органів.

Уряд України також працює над двосторонньою угодою про створення Офісу Міжнародного кримінального суду в країні. Крім того, міжнародні організації, включно з ООН, фіксують випадки сексуального насильства. За домовленістю зі Спецпредставником Генерального секретаря ООН із запобігання сексуальному насильству, співпраця з міжнародними організаціями має бути посилена, включно з обміном інформацією та аналізом українського законодавства задля покращення нормативної бази щодо переслідування злочинів сексуального насильства.

За сексуальне насильство, пов'язане з війною, передбачено покарання згідно з Кримінальним кодексом України, зокрема статтею 438, яка встановлює покарання за порушення законів та звичаїв війни.

У Кримінальному кодексі України немає окремої статті для цих злочинів, тому вони розглядаються згідно із загальною статтею. У більшості випадків покарання передбачається до 12 років позбавлення волі, а за вбивство - до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення. Однак, покарання залежить від обставин справи.

Також варто зазначити, що деякі винуватці цих злочинів уже не живі. Таким чином, особиста відповідальність може бути не встановлена, але все ж таки є можливість визнання колективної відповідальності, залежно від рішення та обставин.

Нагадаємо, що сексуальне насильство під час війни є воєнним злочином без терміну давності, тож жертви можуть звернутися по допомогу в будь-який момент.

Багато постраждалих ще не готові звертатися по допомогу з різних причин. Однак з часом вони можуть зважитися дати свідчення. Наприклад, у Хорватії, яка вже частково пройшла весь цей шлях, через тридцять років після війни постраждалі продовжують звертатися. Ми спілкувалися з працівниками прокуратури щодо випадків у них, і виявилося, що досі з'являються свіжі випадки. На жаль, у нас буде та ж сама ситуація. Ці злочини не мають строків давності, тож ми отримуватимемо звернення щодо таких випадків ще впродовж 10-20 років, а можливо й довше. Це станеться, коли зникнуть обставини, що перешкоджали потерпілій особі звернутися, або коли біль стане менш гострим, бо в будь-якому разі цей біль не минатиме безслідно впродовж усього життя, - вважає Марина Легенька.

Про репарації для постраждалих від сексуального насильства в період війни розповіли Олена Сотник, радниця Віцепрем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, та Христина Кіт, керівниця Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем".

Репарації - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини після травм. Це не лише грошові виплати, а й реституція (повернення до вихідного стану), сатисфакція (визнання статусу постраждалого), реабілітація (соціальна, медична, психологічна допомога) та гарантії неповторення.

Христина Кіт розповіла про різні форми репарацій. Реституція передбачає повернення постраждалої особи та її майна до стану, який був до війни. Сатисфакція важлива для визнання статусу постраждалих від сексуального насильства, що включає законодавче визнання та публічні акти пам'яті. Реабілітація включає соціальну, медичну та психологічну допомогу, яка допомагає людям інтегруватися в суспільство. Компенсації включають невідкладні та довгострокові виплати. Гарантії неповторення вимагають від держави та міжнародних інституцій гарантування безпеки та превенції подібних злочинів у майбутньому.

Люди, які зазнали сексуального насильства в умовах конфлікту, під час кількох досліджень підкреслювали, що для них вкрай важливо, щоб держава визнала їхній статус постраждалих від такого виду воєнного злочину. Насамперед – на законодавчому рівні. А в деяких країнах, зокрема в Косово, Боснії і Герцеговині, Колумбії, де були збройні конфлікти і здійснювалося сексуальне насильство, для нагадування про постраждалих від нього встановлені пам’ятні знаки, проводяться різні кампанії. Це робиться для того, щоб підкреслити, скільки людей постраждало, яким чином це вплинуло на їхнє життя і щоб суспільство, в якому ці люди живуть, розуміло, з якими викликами люди стикаються, - підкреслює Христина Кіт.

Олена Сотник розкрила різницю між невідкладними репараціями та загальною системою репарацій. Невідкладні репарації надаються тим, хто вже зараз відчуває наслідки травми, і потребує невідкладної допомоги. Це тимчасовий вид репарацій, який допомагає в найскладніших випадках тут і зараз, а також дає змогу протестувати загалом механізм репарацій.

Це також відрізняє репарації від соціальної допомоги. Соціальна допомога - це обов'язок держави в мирний час, тоді як репарації пов'язані з війною та відповідальністю агресора. Репарації мають не лише фінансово-відновлювальну функцію, а й виконують моральну роль, сприяючи відновленню справедливості.

Ми маємо розуміти, що держава вже надає допомогу потерпілим від сексуального насильства в умовах конфлікту. Вони її отримують у Центрах допомоги врятованим, які створені за сприяння Фонду ООН у галузі народонаселення та пропонують юридичну, медичну, іншу підтримку. Хоча це й не називається системою репарацій, але значну частину її функцій виконує.

Наступне завдання для держави щодо підтримки постраждалих від сексуального насильства в умовах конфлікту – це запровадження невідкладних репарацій, до яких можуть додатися й певні фінансові виплати. Пізніше має запрацювати загальна система репарацій. Якою вона буде, стане зрозуміло ближче до завершення війни та чіткішого усвідомлення, якими ресурсами для цього володіємо, як стягуватимуться збитки з росії і якою буде підтримка міжнародної спільноти в цих питаннях, - вважає Олена Сотник.

Важливою є робота із суспільством, щоб поламати стереотипи та стигмацію, які стримують постраждалих від розповіді своїх історій. Це допоможе збільшити кількість ідентифікованих випадків, підкреслюють обидві спікерки.