«Протягом півтора року я так страждав, що перестав щось відчувати»: українці розповіли про тортури в російській в’язниці

В організації наголосили, що ці свідчення є першим за багато років доказом того, що вони живі. Про це йдеться на сайті RSF, інформацію передає Інститут масової інформації.

«Хотілося б, щоб він зміг вибратися, щоб ми могли йому допомогти», — зазначає український військовий із позивним Ксандр, якого звільнили з полону в травні 2026 року.

Він добре знає Євгена Ільченка — майже півтора року вони разом перебували в камері в’язниці № 3 у російському місті Кізел, розташованому приблизно за 1700 кілометрів від України по прямій.

У RSF зазначають: свідчення військового вперше дозволять встановити місцеперебування цього юриста та адміністратора українського місцевого новинного Telegram-каналу «Melitopol» в Уральському регіоні.

Євгенію Ільченко російські окупанти заарештували 10 липня 2022 року в Мелітополі, Запорізька область.

Військовий Ксандр розповів, що Ільченка змушували рити траншеї для російської армії на окупованій території України, жорстоко били та інсценували страти. За словами Ксандра, його перевели до Кизеля на початку вересня 2024 року, але офіційного звинувачення журналісту так і не висунули.

Незважаючи на підозру на туберкульоз, він «тримається і не піддається на провокації наглядачів», розповів військовий.

«Репортери без кордонів» нагадали, що у в’язниці № 3 у Кизелі також утримується журналістка інформаційного агентства РІА-Мелітополь Анастасія Глуховська. Її російські окупанти заарештували 20 серпня 2023 року, а в 2024 році перевели до Кізеля. Кілька свідчень підтверджують її перебування там.

Зокрема, український військовослужбовець Станіслав, звільнений у квітні минулого року, каже, що бачив її двічі: один раз влітку 2025 року й ще раз у березні 2026-го.

Інший колишній ув’язнений розповів RSF, що Глуховську доставили до тюремного лазарету. Це підтвердив і Станіслав, який сказав, що його співкамерник чув її там після того, як у неї з’явився сильний біль у ногах через тривале стояння. Інші повідомляли, що її ім’я поширювалося серед ув’язнених.

«Їй було дуже важко. Було чутно, що вона була психологічно зламана», — згадує інший свідок.

Згідно з інформацією, опублікованою виданням «Слідство.Інфо», її направили до швейної майстерні в’язниці.

Українська влада також вважає, що вона, «найімовірніше», утримується в Кізелі. Це підтвердила RSF її сестра Діана. Жодному адвокату не дозволили її відвідати.

Про тортури в Кізельській в’язниці «Репортерам без кордонів» розповіли кілька колишніх ув’язнених. За словами кількох колишніх ув’язнених, опитаних RSF, протягом усього лише кількох місяців до Кізеля з інших в’язниць перевели від 300 до 500 цивільних осіб та військових. Прибувши із зав’язаними очима, вони не мали уявлення, куди їх привезли. Насильство починається одразу після прибуття.

«Вони відвели нас у підвал, де били кийками майже сорок хвилин. Російські охоронці цинічно називають цей ритуал ініціації «прийомкою» — «вітанням», — розповів один зі свідків.

«Коли ми прибули, у Курську тривала військова операція України. Вони були надзвичайно розлючені», — згадує інший український військовий.

Після такого «привітання» ув’язнені змушені терпіти жорстокий режим у в’язниці, яка перебуває в поганому стані.

«Усе було поспіхом побілено, але цвіль все одно була всюди», — каже один із колишніх ув’язнених.

Під постійним наглядом охоронців затриманих змушують стояти в камерах з шостої ранку до десятої вечора, і їм заборонено розмовляти.

«Навіть у туалет можна піти лише за командою», — пояснив інший колишній ув’язнений.

За його словами, щоразу, коли ув’язнені виходять зі своїх камер, вони мусять надягати мішок на голову й залишатися нахиленими до землі. Гучномовці безперервно транслюють оглушливу радянську та російську музику.

«Вони били нас по руках, поки ті не синіли», — каже Ксандр.

«Протягом півтора року я так страждав, що перестав щось відчувати», — додає інший свідок.

Колишні ув’язнені також розповідали про:

• електрошокових тортурах;
• жорстоких допитах у підвалах;
• щоденних приниженнях;
• сексуальному насильстві.

Хвороба поширюється безконтрольно. Ув’язнені, які страждають на туберкульоз, утримуються разом зі здоровими, а лазарет слугує здебільшого лише для вигляду.

«Там люди хворіють», — підтвердив Ксандр, який повернувся в Україну з підозрою на інфекцію.

За словами колишніх ув’язнених, вікна залишаються відкритими цілий рік — навіть взимку.

«Офіційно це для профілактики туберкульозу, але в основному це для того, щоб насміхатися над нами», — каже інший свідок.

Хоча їжа не гірша, ніж в інших російських в’язницях, але всі значно втрачають у вазі. На момент повернення Ксандра в Україну він важив менше 70 кілограмів порівняно зі 100 кілограмами до його ув’язнення.

Свідки також розповідали про періодичні «інспекції», які проводили відвідувачі ззовні, хоча вони не могли визначити, чи представляли вони Міжнародний комітет Червоного Хреста чи російські судові органи. За словами всіх колишніх ув’язнених, опитаних RSF, жоден із цих візитів не сприяв істотному поліпшенню умов утримання.

Українські прокурори вже звернули увагу на цю в’язницю. «Репортери без кордонів» нагадали, що українська журналістка Вікторія Рощина померла в цій в’язниці у вересні 2024 року після місяців знущань під час утримання під вартою в різних установах Росії.

«Увага ЗМІ може допомогти швидше домогтися звільнення Анастасії», — каже Діана, сестра Анастасії Глуховської.

Регіональна менеджерка RSF з питань України Полін Мофре зазначила, що свідчення, зібрані її організацією щодо умов утримання під вартою Євгенії Ільченко та Анастасії Глуховської, яких тримають в ізоляції, є доказом того, що вони живі.

«Але вони також описують систему, в якій насильство не є наслідком окремих зловживань: воно вбудовано в організовану структуру. Питання відповідальності має бути вирішене. Російська пенітенціарна система, керівництво в’язниці та її охоронці мають бути притягнуті до відповідальності за ці акти катувань та довільного утримання під вартою. RSF закликає звільнити 26 українських журналістів, затриманих Москвою, та притягнути до міжнародного судового переслідування осіб, відповідальних за в’язницю № 3 у Кізелі», — зазначила Мофре.

Запити RSF до російської влади щодо перебування українських журналістів у Кізельській в’язниці та справи Вікторії Рощини залишилися без відповіді.

Підписуйтесь на наш Youtube-канал, щоб не пропустити нові відео на гостросоціальну тематику. Відповідні новини читайте в розділі Соціалка на Соцпорталі. Приєднуйтесь до каналу "Що там із соціалкою" у Viber або ж у Телеграмі та до нашого пабліку в Facebook й Instagram.