Подорожі писанок Японією

*У статті використано фото писанок, створених майстрами проекту Pysanky No Tabi プサンキの旅 Писанкові мандри.

Продовжуючи польові дослідження життя українців у Японії, підемо в гості до майстрині писанкарства, що мешкає в японському місті Кавасакі. Тетяна Солотська присвятила створенню шедеврів мініатюрного живопису, як називають українські писанки, понад 20 років, упродовж яких уже проживала в Японії.

Під час інтерв'ю ми розглянули кілька цікавих запитань щодо історії писанок. Наприклад, що було раніше: курка чи яйце? Тобто, звісно, ми про інше: писанка чи традиції християнського Великодня? Звісно, писанки набагато старші. Невже японці пишуть писанки? Ще й як пишуть! Навіть відомий телеканал NHK зняв уроки писанкарства з Тетяною Солотською.

Отже, киянка за походженням, Тетяна Солотська проводить благодійні воркшопи з писанкарства в Японії. Майстер-класи відвідують українці з числа евакуйованих, сім'ї українців, які мешкають у Японії, а також японці різного віку. Зазначу, що, крім того, на заходах відбувається збір коштів, які потім будуть перераховані на підтримку України волонтерами зі Stand with Ukraine Japan.

Девіз майстер-класів щирий і зрозумілий: "разом створюємо оберіг, поглиблюємо почуття краси, підтримуємо наші традиції та допомагаємо Україні". Ось виявляється, скільки можна смислів зашити в один захід не для того, щоб похизуватися на тлі драматичних подій на Батьківщині, а справді заради допомоги та просвіти.

Тетяна починає свої зустрічі з проникливої фрази: "За старою українською легендою, доки творяться писанки, зло у світі не переможе добро." Отже, зараз дізнаємося, як це: творити мир і добро писачком (інструмент для розпису воском). Звісно, долучайтеся до добрих справ і ви, шановні читачі.

У далекій Японії Тетяна з родиною опинилася понад 20 років тому. Тут виросли дві її доньки, а сама жінка до того навіть не знала ні про писанкарство, ні про те, з чим "це їдять". Обрусіння українців вилізло не тим боком усій нації на кілька поколінь уперед. Так і в сім'ї військового, в якій народилася маленька Тетяна, хоч і мали батьківське коріння з козаків, але жили в постійному русі й на великій відстані від усього, що мало б надати національне виховання. Навіть українську мову Тетяна опанувала вже в Японії.

- Я знала, що українка, і завжди відповідала на запитання про приналежність саме так. Але українською знала і могла говорити лише єдине слово: паляниця. Мову ніде було вчити, ми переїжджали постійно від кордону до кордону. Уже в Японії, років зо два після приїзду, прийшла до мене подруга зі Львова і подарувала писанку. Я була в захваті від невідомого мені витвору народної творчості. Навіть такого слова не знала. Чудова писанка і досі в мене є. З цього моменту почала шукати, де прочитати про це. Знайшла сайт українською мовою, де було пояснення, роздрукувала все, що там було, і за тими зразками почала вдома писати. Але це вже було наступного року, бо в мене не було інструментів. Оксана потім привезла мені писачок, церковну свічку і кілька фарб. Ось так усе почалося. Потім я знайшла, де фарби придбати. Далеко, але в українському магазині в Америці через інтернет. Виявляється, він заснований емігрантами з України ще першої хвилі. Уся родина займається писанкарством, тому в них можна все для цієї справи замовити. Але фарби беру анілінові, мені так зручніше.

- Що для вас писанка? Чого в цьому арт-об'єкті, на вашу думку, більше: традицій народних чи релігійних?

Писанка для мене насамперед - оберіг. Я його асоціюю з великоднім яйцем. Це моя власна асоціація. Це оберіг і традиції, коли в Україні писали такі магічні знаки для того, щоб уберегти дитину, сім'ю, щоб попросити в бога, щоб дощик був вчасно, щоб земля народила. Для мене це дуже зрозуміло. Тобто наші предки, звісно, використовували дуже прості символи. Елементарні, але були вони ніби у вигляді молитви. І чому на яйці? Тому що ми до Європи тяжіємо. У Європі поклонялися сонцю дуже довго. Півень і курка якраз ті птахи, які за цією традицією мають прямий стосунок до сонця. Півень щоранку сонце кличе, тому навесні ці яєчка, щойно вони з'являлися, їх збирали і їли. На цих весняних яєчках писали писанки. А релігія, по-моєму, несе певну культуру. Якщо вона не виражена, то вона сприяє розвитку суспільства просто за рахунок того, що так історія складалася в нас. Своя історія.

Отже, з понад 23 років, що Тетяна проживає в Японії, понад 17 років вона займається писанкарством. І ще понад 10 років навчає японців цього мистецтва. Як писанки влилися в японські реалії? Чому ви тут вирішили розвивати діяльність із навчання писанкарства, та ще й саме японців, - запитала я в майстрині?

- Візерунки перші, які я робила, мені здавалося, виходили шикарно. Коли зараз дивлюся, це такі дитячі були писанки, але, тим не менш, я їх дуже любила. З дітьми писали щороку. А потім, коли я працювала в школі в Йокогамі, почала запрошувати японських учительок до себе додому. Їм сподобалася, потім із різних шкіл приходили. Навіть хтось запитав, а чому не викладаєш? Кажу, я ніколи про це не думала. Ну так вийшло. Тоді мені посприяли написати один емейл у центр культури. І одразу у відповідь прийшло запрошення. Уже за тиждень була на інтерв'ю і підписала контракт на півроку викладання розпису писанок.

Потім після землетрусу 2011 року на Фукусімі в мене була депресія. Я пішла з роботи і займалася кілька років тільки писанкарством. Далі, з часом, до мене почали на навчання приходити жінки, майстри своєї галузі: веб-дизайнери, художниці. Люди, які безпосередньо з мистецтвом були знайомі. І коли я побачила, як у них виходить з 1-2 разів, почала ретельніше готуватися до кожного уроку. Нові техніки опановувала, читала, знаходила все, що можна було знайти. Усі групи, які були у фейсбуці, на той час англомовні записалися. У Канаді, в Америці знайшла наших. По руці писанки могла вже розпізнати, хто написав, чи українська майстриня чи майстер, чи в Канаді.

- Ваш улюблений регіон і візерунок, які кольори обираєте?

Мені подобаються традиційні та авторські, але буває хочеться просто відкрити щось нове. Найбільше люблю гуцульські писанки, бо там дуже маленьке багато дрібних елементів. Такі писанки, притаманні певним регіонам, я копіюю. Набити руку дуже допомагає. А для себе люблю авторські використовувати. Найбільше мені подобаються елементи і кольори, які ближчі моєму серцю. Дуже люблю зірки. Зірка - символ сонця, життя. Я люблю дерева роду або дерева життя. Птахів, оленів, нескінченник, тобто хвиля, найчастіше використовую. Жовтий колір, помаранчевий, червоний яскравий, бордо і чорний. Тобто ось такий, щоб воно було як полум'я, коли накладаєш один за одним. А за традицією раніше писанкарки створювали свої фарби з трав.

- Японські та інші іноземні напрацювання впливають якось на традицію?

Коріння писанок, звісно, в Україні. І це коріння, те, чим природа, земля і наші традиції нас обдарували. І люди, які виїжджали з нашими традиціями за кордон, у Канаду, Америку, в Азію, і ось тут у Японію. І коли ці люди знайомили з нашими традиціями місцеве населення, тут відбувається абсолютно новий феномен. Еволюція цієї культури. Тепер я можу сказати, що це, як бранч, відгалуження писанок, яке пішло в Японію, і де воно вже народилося. Вона має свій відтінок, зовсім інший. Звичайно, я знайомлю саме з українськими традиціями. Але я дуже рада, коли народжується щось нове. Коли мої японські майстрині бачать можливість об'єднати, тоді народжується щось нове. Це якраз те, що дає силу для продовження традицій. Надає сили для дружби двох країн і наших культур. І це я бачу дуже важливим, - ділиться думками Тетяна Солотська.

У березні на японському медіа-ресурсі NHK вийшло три програми серії "Suteki ni Handmade" /Класна ручна робота/ з уроками з розписування писанок. NHK не вперше звернулися до Тетяни Солотської із запрошенням зняти уроки розпису писанок. Адже ще 2022 року майстриня з учнями та колегами проводили виставки в Токіо, Йокогамі, Сайтамі. Була зібрана колекція понад 350 писанок у різних розмірах. І було надруковано багато фотографій, відзнятих під час виставок.

- Уже тоді вже з NHK-новин, TBS та інших ресурсів знімальні групи були, і показували про нас сюжети. Але ми погоджувалися на пропозиції, де все, що виходило в ефір, було на підтримку України. Допомагала в цьому пані Іно Нацумі-сан, яка з 13 років, пише писанки, сама цього навчилася. Вона так само викладає писанкарство, володіє гончарною справою. На тарілочках, чашечках вона українських конячок і дерева життя пише. Вона доклала багато зусиль, щоб ця передача була. Паралельно з передачею вийшов журнал, як створювати писанки. Сенс передачі про те, що люди можуть прочитати в журналі все, що їм показали, поетапно. І створити ті самі речі, - розповідає Тетяна.

Зараз у майстра в роботі кілька проєктів. Поїхати з японськими виставками в Україну і показати їх нам. Також планує закінчити роботу над книгою. І все це заради Перемоги України над Росією.

- Якою була б ваша писанка про Перемогу?

Для мене це дерево життя. Символ сонця і птахів, дерево роду. Це поєднання всіх родів, які були б корінням. Це зв'язок із нашим минулим, сьогоденням і майбутнім. Птахи - це щастя і воля. А ще Фенікси - це про відродження. Я даю цей сенс туди ж і ще сонцю. Це життєва сила, розквіт, розвиток.

Повна версія інтерв'ю на ютюб-каналі автора.