Пес Доннер, пудель Кендіс і ретривер Хані: команда собак-терапевтів поспішає на допомогу

Каністерапія - це метод підтримки, заснований на взаємодії людини з професійно підготовленими собаками під наглядом фахівців. Така форма терапії допомагає людині розкритися перед експертом, довіритися йому, що в підсумку знижує рівень тривожності, покращує емоційний стан, адаптацію та соціальні навички.

Це унікальний приклад ефективної немедичної підтримки в умовах війни, який вже дає конкретні результати: відновлення емоційного стану, поліпшення адаптації після травматичних подій, розвиток нових форм терапії в регіоні.

Собаки проти тривожності: історія центру DOCADOG, який з 2024 року створює емоційну підтримку для жителів Рівного

Війна принесла в життя українців безліч випробувань: тривоги, втрати, травми. У таких умовах особливо важливо мати простір, де можна відчути підтримку та безпеку. У Рівному такий простір створили завдяки собакам - у Центрі каністерапії DOCADOG, який відкрито за підтримки Royal Canin Foundation і працює безкоштовно з дорослими та дітьми. Ми поговорили з керівницею центру Тетяною Ковальчук про те, як чотирилапі допомагають дітям, військовим і переселенцям справлятися зі стресом і відновлювати внутрішні сили.

Що таке каністерапія і чому ви вирішили цим займатися?

Каністерапія - це один із напрямів анімалотерапії, у якому спеціально відібрані та навчені собаки використовуються для психоемоційної підтримки, розвитку комунікації або поліпшення стану людини.

Ще 2004 року, працюючи в центрі РПРСА "Пагінець" із дітьми з особливими освітніми потребами, ми з колегами постійно навчалися в зарубіжних спеціалістів, шукали різні методи та прийоми, зокрема нетрадиційні способи ефективної роботи з такими дітьми. Тоді ще практично ніхто не говорив про інклюзію та "особливих" дітей. Пізніше, на одній зі щорічних міжнародних конференцій, я почула про каністерапію. Враховуючи, що я дуже люблю собак - вони дарують спокій, тепло, впевненість, любов - я вирішила спробувати цей метод.

У 2011 році я поїхала на навчання до Польщі, щоб перейняти їхній досвід, і відтоді почала впроваджувати каністерапію в Центрі "Пагінець". Тоді ще не думала про створення окремого центру, але досить швидко зрозуміла: присутність собаки дуже допомагає в роботі з дітьми.

Маючи другу освіту вчителя-реабілітолога, я намагалася залучати собак і для більш ефективної фізичної реабілітації. З кожним новим успіхом дітей мрія про власний центр посилювалася.

І коли 2022 року мені зателефонували з громадської організації "Комунікації для змін" і запропонували подати проєкт на грант Royal Canin Foundation саме для створення центру каністерапії в Україні, я, звісно, погодилася - такий шанс випадає нечасто. Уже в травні 2024 року наш центр каністерапії відкрився.

Яка була ваша головна мета?

Метою створення центру була психоемоційна підтримка військових і ветеранів, їхніх сімей, внутрішньо переміщених осіб, а також усіх, хто постраждав від війни.

Навіть у відносно спокійних областях практично кожна сім'я так чи інакше пов'язана з фронтом: хтось служить, хтось втратив близьких. Це створює постійний стрес, особливо помітний під час повітряних тривог. Для дітей з особливими потребами це особливо важко: їхня звична реальність різко обривається, що викликає стрес і сильні переживання.

Тому ми прагнемо підтримати всіх постраждалих і створити для наших відвідувачів безпечний простір.

Розкажіть про вашу команду

Я - керівниця та кінологиня центру каністерапії. У каністерапії працюю з 2011 року, маю три освіти: педагогічну, реабілітологічну та кінологічну. Продовжую працювати в ЗДО "Центр Пагінець" вчителем-реабілітологом та асистентом викладача в Навчально-науковому інституті охорони здоров'я НУВГП.

Моя колега, адміністраторка та кінологиня Олена Бондарчук, займається каністерапією з 2016 року, має кінологічну та економічну освіту. Вона працює з різними категоріями людей: з дітьми з особливими освітніми потребами, а також з військовими та ветеранами. Наш досвід у цій сфері вже досить великий.

У команді також є Юлія Конончук - дефектологиня з більш ніж 12-річним стажем. Вона працює з дітьми з діагнозами РАС, РДА, синдром Дауна, сенсомоторна алалія, затримки психічного та мовленнєвого розвитку, тяжкі мовні порушення та гіперактивність. Її головна мета - запуск мовлення, корекція поведінки та розвиток комунікативних навичок. Юлія підбирає індивідуальні методи, щоб максимально допомогти кожній дитині.

Ще одна наша колега - психологиня Оксана Шевчук із досвідом роботи понад 20 років. Оксана - внутрішньо переміщена особа, вона приїхала сюди разом зі своїми кіньми, оскільки раніше спеціалізувалася на іпотерапії. Індивідуальні та групові заняття з каністерапії вона проводить уже понад рік, завдяки своєму досвіду швидко включилася в роботу. Оксана працює з психологічними травмами, тривожними станами, гострим стресом, панічними атаками, допомагає військовим і людям з бойовим досвідом ще з 2014 року.

У вас є групові та індивідуальні заняття. Чим вони відрізняються?

Насамперед ми прислухаємося до побажань клієнта. Для дітей з ООП ми зазвичай використовуємо індивідуальний формат: у занятті беруть участь клієнт, кінолог, собака і фахівець - це принцип "квадрат". Також індивідуальне заняття може проходити за принципом "трикутник": клієнт, кінолог, собака.

Групові заняття частіше проводимо з військовими, рятувальниками або внутрішньо переміщеними особами. Якщо ж комусь необхідна індивідуальна підтримка, ми організовуємо індивідуальні сеанси.

Скільки у вас у центрі собак і які це породи?

Минулого року в нас було чотири собаки: голден-ретривер Доннер (11 років), королівський пудель Кендіс (7 років), джек-рассел-тер'єр Керрі (3 роки) і цвергшнауцер Алекс (9 років). Цього року з'явилися ще дві собаки: голден-ретривер Хані (2 роки) і королівський пудель Боніта (2 роки), донька мого собаки. Зараз у центрі працюють Хані, Боніта, Кендіс і Доннер.

Для каністерапії найкраще підходять дорослі собаки приблизно від 3-4 років, коли вони вже "виросли з дитинства", повністю сформувалися й отримали досвід. Але ми з моєю колегою Оленою залучаємо і більш молодих - Хані та Боніту. Ми даємо їм можливість набратися досвіду, попрацювати з різними категоріями людей, вчитися у дорослих собак правильно поводитися і реагувати на різні стани людини. Іноді помічаємо, що молоді собаки занадто захоплюються, активно включаються в заняття і швидше втомлюються. У таких випадках даємо їм відпочити - турбота про їхній стан і комфорт для нас завжди на першому місці.

У кожного собаки свій характер:

• Доннер - спокійний і ласкавий, любить тактильний контакт і увагу кожного учасника;

• Кендіс - урівноважена й уважна, більше спостерігає, ніж грається;

• Хані та Боніта - "молодші", активні, люблять рух та ігри. Хані, наприклад, завжди приносить іграшку, запрошуючи гратися.

Ми підбираємо собаку під конкретну групу: для дитячого садочка - спокійних, таких як Доннер чи Кендіс, для занять із військовими чи рятувальниками - більш активних, як Хані чи Боніта. Також враховуємо тактильні відчуття: комусь приємніше гладити кучеряву шерсть пуделя, комусь - шовковисту шерсть ретривера.

Важливо, щоб люди не надто прив'язувалися до одного конкретного собаки, бо розставання може стати сильним стресом. Тому ми чергуємо собак, щоб учасники звикали до різних наших чотирилапих помічників.

Усі собаки живуть із нами вдома, бо йдеться про соціальних собак. Без щоденного спілкування і тісного контакту з людиною такі собаки відчувають стрес. Якщо собака спокійно сидить у вольєрі, в окремому приміщенні, без постійного контакту з людьми - значить, він не соціальний, і йому буде важко працювати в каністерапії.

Після заняття всі собаки обов'язково мають відпочити. Вони, як і люди, втомлюються, і кожному потрібен свій тип відпочинку: комусь - спокійна прогулянка, комусь - біг по полю чи в парку. Мої собаки люблять активно проводити час на природі: побігати, все обнюхати, погратися. У колеги - її собаки отримують велике задоволення від далеких прогулянок, плавання, часу на свіжому повітрі. Як правило, це якась активність, а потім - їжа і сон. Бувають групи, після яких собакам потрібно більше часу на відновлення. За своєю молодою Бонітою я іноді бачу: після робочої зміни я кажу "поїхали додому", а вона ще залишається лежати на дивані, ніби їй потрібно ще трохи відпочинку.

З якими стереотипами ви стикалися в роботі?

Найпоширеніший міф - що будь-який собака може бути терапевтичним. Насправді собака в каністерапії - це спеціально відібрана і навчена тварина: спокійна, соціальна, стресостійка, без агресії до людей та інших собак, зі щирим бажанням бути поруч із людиною і терпіти дотики. Домашній вихованець може приносити радість і підтримку своїм господарям, але це ще не означає, що він підходить для терапії.

Ще один стереотип - що каністерапія схожа на цирк і собака має показувати трюки. Люди часто запитують: "А коли він почне показувати фокуси або виконувати команди?" або "Ми прийшли погратися з собачками". Але суть в іншому: під час сеансу люди відкриваються фахівцеві, діляться переживаннями, і саме присутність собаки допомагає їм розкритися, створює атмосферу довіри, доброти, затишку, безпеки, допомагає проживати емоції "тут і зараз". Наприклад, на занятті психолог вибудовує контакт із людиною, а собака просто спокійно лежить або сидить поруч, людина його гладить - і в цей момент зовсім не обов'язково, щоб собака стрибав, бігав або приносив іграшки.

Що стало для вас найбільшим досягненням за цей рік?

По-перше, ми створили безпечне та комфортне середовище для відвідувачів нашого центру. Це стало можливим завдяки всій команді - самотужки я б цього не зробила. Ми також підписали понад 15 меморандумів про співпрацю з освітніми та медичними закладами, громадськими організаціями, центром "Recovery", структурами МВС і ДСНС. Завдяки цим партнерствам ми пропонуємо каністерапію людям, які звертаються до цих організацій і потребують психоемоційної підтримки чи реабілітації.

Про наш центр дізналося набагато більше людей: хтось почув про нас по телебаченню чи радіо, хтось прочитав у медіа, і до нас почали приходити нові відвідувачі. Особливо важливо, що педіатри в лікарнях стали направляти до нас дітей. Для мене це показник довіри, адже лікарі традиційно обережно ставляться до таких нетрадиційних методів реабілітації.

Загалом ми вже допомогли більш ніж 1900 людям. Нас часто запрошують і в інші міста.

З якими викликами ви зіткнулися за цей рік і як ви їх долаєте?

Перше - це обмеженість людського і "собачого" ресурсу. Людей, які хочуть до нас потрапити, дуже багато, а ми фізично не можемо прийняти всіх або займатися з потрібною кожному частотою.

Важливо пам'ятати, що собака - наш партнер, а не інструмент, і йому теж потрібен відпочинок.

Ще один виклик - необхідність максимально ефективно планувати заняття. Дуже хочеться допомогти всім: і дітям з особливими потребами, і військовим та їхнім родинам, і родинам загиблих. Зараз ми також проводимо заняття і для "звичайних" дітей. Спочатку було складно - розподілити потоки, вибрати послідовність, вибудувати роботу так, щоб вона була максимально ефективною.

Складність також у низькій інформованості людей про каністерапію. Не всі розуміють, що це не просто "погратися з собаками" і не розвага. Дехто сумнівався, чи варто взагалі приходити, але наприкінці заняття визнавав, що каністерапія справді допомагає.

Ми докладаємо багато зусиль, щоб пояснити, як проходить заняття: що на ньому обов'язково є фахівець, а собака - помічник і партнер, який допомагає реалізувати конкретні цілі сеансу.

Тепер про майбутнє. Які плани на наступний рік?

Наші головні завдання на наступний рік:

• Робота з собаками. Продовжувати навчання та відбір собак, адже підготовка займає багато часу.

• Стабільне фінансування. Ми дуже цінуємо підтримку Royal Canin Foundation - саме завдяки їй центр уже другий рік продовжує роботу. Але ми прагнемо розвиватися, ставати більш самостійними і у фінансовому плані, отримати власне приміщення, щоб створити комфортний простір для постійної діяльності.

• Популяризація центру та каністерапії. Хочемо, щоб якомога більше людей знали про цю практику та її користь. Плануємо розвивати співпрацю з дитячими садочками, школами, лікарнями та громадськими організаціями, щоб системно знайомити дітей і дорослих із правильним ставленням до собак, навчати безпечної взаємодії, розповідати про породи та їхні особливості. Через такі ініціативи ми прагнемо формувати культуру відповідального ставлення до тварин і, як наслідок, зменшувати кількість безпритульних собак. Також плануємо активніше говорити про користь каністерапії для військових та переселенців.

Як ви вважаєте, яку роль подібні центри можуть відігравати у відновленні суспільства під час війни та після її завершення?

Величезну. Каністерапія має стати частиною ширшої системи психоемоційної підтримки наших військових, ветеранів та їхніх родин. Вона не повинна існувати окремо - важливо, щоб такі центри були інтегровані в загальні програми підтримки та реабілітації.

І, звичайно, дуже хочеться, щоб таких центрів стало більше. Тоді вони зможуть надати максимальну допомогу тим, хто її потребує.

Я переконана, що тварини завжди приносять позитивні емоції. Ми бачимо, як військові на фронті підбирають собак, котів та інших тварин. Це дає відчуття майбутнього, заспокоює, зміцнює віру в себе і дає відчуття, що ти можеш про когось піклуватися і бути потрібним.